4. В.Шевчук «Місяцева зозулька із ластів’ячого гнізда»: просторова картина світу.

Кожний літературний твір має внутрішній художній світ, у якому своя атмосфера, спій час і простір, своя кольористика... І що твір більш художньо значущий, то ціліснішим і виразнішим є його художній світ. Такий твір владно вводить читача в свою ауру, навіює йому свою мораль, своє бачення красивого. Шевчукова картина світу являє собою дуже складну систему з її мікро- і макросвітами, які Л.Тарнашинська об’єднує в художню мікрогалактику.У творах В.Шевчука чимало дослідників спостерігають вплив барокової мистецької структури, передусім це універсальна картина світу. І вона подається у багатьох вимірах: географічно-територіальному, буттєво-реальному, духовно-ментальному та ірраціональному. Універсальним засобом, що дозволяє описати Всесвіт у міфопоетичній свідомості, є символіка. Іншим компонентом такої картини світу є космізм. Л.Тарнашинська наполягає на дуалізмі небо–земля, хоча й не відкидає існування духовного простору між небом і землею, який присутній у притчевій розповіді, де важливим є людина не в системі реалій, а в системі філософських координат. Тому центральним компонентом є людина, її душа як мікрокосм, яка є своєрідною точкою перетину двох світів і в якій почасти відбувається боротьба з хаосом. Відтак можна говорити про тричленну міфопоетичну модель світу, в котру вплітається священний простір. Він виникає завдяки опозиції священне – профане, адже в міфі інкорпорується універсальна пракультура. Міфопоетична модель світу у творах В.Шевчука представлена у вертикальному і горизонтальному розрізах, які зводяться до єдиного локального топосу, своєрідного ядра. Це певний священний простір, що в залежності від ускладнення текстової структури художнього твору, може звужуватися до внутрішнього “Я” героя і розширюватися до великого географічного простору, в межах якого діє герой. Кодом у розумінні Шевчуківської картини світу є символіка. Саме міфо-символічний підхід до тлумачення тексту дає змогу у бінарній опозиції світобудови небесне – земне визначити священний простір, завдяки якому герой може набувати інших іпостасей: культурний герой, деміург, медіум і т.п..

5. В.Шевчук «Око прірви»: хронотоп дороги.

Дорога в творі як суттєвий, багатофункціональний, широко поширений в художній творчості просторовий орієнтир, що не належить жодному з названих просторів. Внаслідок чого і виникає така значуща складова загального поняття «хронотоп», як хронотоп дороги, на особливу важливість якого вказував М.М. Бахтін. Значення хронотопу дороги в літературі величезна: рідкісне твір обходиться без будь-яких варіацій мотиву дороги, а багато творів прямо побудовані на хронотопі дороги і дорожніх зустрічах, оскільки хронотоп дороги, володіючи широким обсягом, виключно чітко і ясно розкриває просторово-тимчасове єдність. Роман «Око прірви» розгортається як детектив, хоч у цьому творі, як слушно зауважує Репродукування барокових схем, символів, образів, топосів – це елемент моделювання міфологізованої структури, що тримається на принципі бінарних контрастів: ідеальний світ сакральної мудрості (спокою, гармонії, душевної цілісності) та деструктивний – поспіху, невігластва, соціального насильства.