1. технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, переважно автоматизованої, техніки);

2. фрик­ційне (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її про­фесійними, віковими та регіональними переміщеннями);

3. структурне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють не­відповідність структури робочих місць і професійну невідпо­відність);

4. циклічне (зумовлене економічними циклами і насам­перед кризами);

5. конверсійне (зумовлене закінченням вій­ськових дій, значним скороченням виробництва військової про­дукції);

6. Регіональне.

Залежно від віку розрізняють:

• молодіж­не безробіття,

• безробіття серед людей старшого віку та ін.

Безробіття завдає значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1 % призводить до втрати річної продукції більш як на 2 %. Для безробітних це збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця у розвинених країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинених країнах світу зросла з 11,7 млн осіб у 1965 р. до понад 50 млн у 2001 р. Лише у країнах ЄС від безробіття втрати щорічно станов­лять понад 200 млрд дол. В Україні, за офіційними даними, на­прикінці 90-х налічувалося близько 12 % безробітних, а за дани­ми Всесвітнього банку — понад 25 %.

Питання 3. Цілі, принципи та механізм державного регулювання зайнятості

За сучасних умов вико­ристовуються два основні методи державного регулювання зай­нятості:

1) за характером впливу на ринок робочої сили (у т. ч. ринок праці);

2) за ступенем такого впливу. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на певні різновиди.

Так, за характером впливу на ринок робочої сили, у т. ч. на зайнятість, виділяють активні та пасивні важелі.

До активних належать:

• підготовка та перепідготовка кадрів належної кваліфі­кації,

• організація громадських робіт,

• створення нових робочих місць та стимулювання їх утворення,

• вплив на процес купівлі-продажу робочої сили та її використання,

• достроковий вихід на пенсію та ін.

До пасивних важелів належить:

• виплата допомоги безробітним,

• надання їм матеріальної підтримки (у формі та­лонів на споживання тощо).

За ступенем впливу на ринок робочої сили (у т. ч. зайня­тості) розрізняють :

1. заходи прямої дії

2. опосередкованої.

До за­ходів прямої дії належать ті, що використовуються на мікрорівні (окремі підприємства, галузі та регіони країни) і на макрорівні.

Крім того, на макрорівні розмежовують адміністративні та пра­вові важелі регулювання зайнятості, з одного боку, й економічні — з другого.

До економічних важелів належать розвиток державного підприємства, державні закупівлі товарів і послуг, надання подат­кових пільг і субсидій недержавним підприємствам за створен­ня додаткових робочих місць, кредитна, міграційна політика тощо.

Роль держави у відтворенні робочої сили.

Роль держави у розширеному відтворенні людини-працівника виявляється у спри­янні розвитку системи професійної підготовки і професійної орієнтації, організації навчання та перенавчання безробітних, розвитку освіти, передусім, вищої (у США та Японії ставиться завдання запровадження обов'язкової вищої освіти). Про вирі­шальну роль держави в цій сфері свідчить, зокрема, той факт, що у США понад 80 % всіх витрат на розвиток освіти у 1998 р. здійснювала держава, а її витрати на вищу освіту становили майже 150 млрд дол.

Особливості відтворення робочої сили в Україні:

У проти­лежному напрямі розвивались процеси, пов'язані з відтворен­ням робочої сили в Україні у 90-х роках XX ст. — на початку XXI ст.: якщо у розвинених країнах світу відбувалось розшире­не відтворення людини-працівника і людини-власника, то в Украї­ні — звужене. Це виявляється, по-перше, у погіршенні системи професійної освіти, по-друге, у декваліфікації значної частини населення внаслідок масового безробіття; наша країна посідає перше місце за рівнем смертності в Європі; смертність удвічі перевищує народжуваність, внаслідок чого за 1991—2001 рр. чи­сельність населення скоротилась більше, ніж на 3 млн осіб; се­редня тривалість життя скоротилась на б—7 років і становить у чоловіків 61 рік; істотно зменшилася середня калорійність хар­чування тощо. З 1990 р. обсяг витрат на розвиток професійної освіти скоротився у 12 разів. Значна частина випускників не може працевлаштуватись, займається перепродажем товарів (так звані "човники"), емігрує за кордон та ін.

Звуження відтворення людини-власника знаходить своє ви­раження у втраті трудових заощаджень у сумі понад 130 млрд крб під час розпаду СРСР та при проведенні грошової реформи, у пограбуванні різними трастами частини заощаджень (держава після цього гарантувала вклади в сумі лише 100 грн, відтак 500 грн), у значному скороченні реальної заробітної плати, яка не дозволяє робити заощадження переважній більшості праце­здатного населення, у подальшому поглибленні соціально-еконо­мічного відчуження найманих працівників від засобів виробниц­тва та управління власністю. Водночас певною протидією цій тенденції стало отримання земельних ділянок у власність, зрос­тання чисельності фермерів, підприємців. Проте домінуючою була тенденція до деградації людини-власника, основою якої є, перед­усім, звужене відтворення людини-працівника.