- •1. Поняття міжнародного права
- •2. Поняття «міжнародного публічного права»
- •3. Предмет і об`єкт міжнародного права
- •4. Основні етапи розвитку міжнародного права
- •5. Система та структура
- •6. Джерела міжнародного права
- •7. Співвідношення міжнародного приватного і міжнародного публічного права
- •8.Поняття і структура норм мп
- •9. Види і класифікація міжнародно-правових норм
- •11. Кодифікація мп
- •12. .Поняття та кодифікація основних принципів мп
- •13. Кодифікаціяосновних принципів міжнародного права
- •14.Принцип заборони застосування сили або загрози силою
- •15. Принцип мирного врегулювання спорів
- •16. Принцип територіальної цілісності держав
- •17. Принцип суверенної рівності держав
- •18. Принцип невтручання у внутрішні справи держав
- •19. Принцип рівноправ'я і права народу розпоряджатися власною долею
- •20. Принцип поваги і захисту прав людини
- •21. Принцип співробітництва
- •22. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань
- •23. Співвідношення міжнародного інаціонального (внутрішньодержавного) права
- •24. Основні теорії співвідношення міжнародного права та внутрішньодержавного права
- •25. Взаємовплив міжнародного та внутрішньодержавного права
- •28. Загальна характеристика суб’єктів мп
- •29. Міжнародна правосуб`єктність фізичних та юридичних осіб
- •30.Поняття і види суб.Мп
- •31. Держави — основні суб'єкти міжнародного права
- •32.Міжнародна правосуб’єктність нації
- •33. Міжнародні організації як суб’єкти міжнародного права
- •34. Державоподібні утворення як суб’єкти мп
- •35. Правосуб’єктність фо в мп
- •36..Інститут визнання в мп
- •37. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- •38. Континуїтет України стосовно прав і зобов’язань срср
- •39.Поняття,підстави та суб’єкти мп відповідальності
- •40. Загальні ознаки м-п. Відповідальності
- •41. Поняття міжнародно-правової відповідальності
- •42. Субєкти м-п відповідальності
- •43. Підстави м-п відповідальності
- •44. Види і форми відповідальності
- •45.Загальна хар-ка видів та форм міжн відпов
- •46. Підстави для звільнення від міжнародно-правової відповідальності
- •47. Поняття і види міжнар. Протиправних дій
- •48. Види міжнар правопорушень
- •49. Міжнародний тероризм, біоцид. Найманство
- •50. Фальшивомонетництво, незаконний обіг наркотичних засобів
- •51. Рабство, тортури
- •52. Піратство. Ординарні міжнародні правопорушення
- •53. Міжнародно-правові санкції
- •54. Поняття і види територій
- •55, 56. Державна територія Державні кордони
- •58. Правові підстави зміни державної території
- •59. Правовий режим Арктики й Антарктики
- •60. Міжнародно-правовий режим рік, каналів, проток
- •61. Міжнародне повітряне право
- •62. Міжнародне космічне право
- •63. Нормативно-правові акти України, які регулюють питання території
- •64. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •65,66. Поняття, види і структура міжнародного договору
- •II. За сферою і силою дії:
- •IV. У залежності від суб'єкта, що укладає договір:
- •V. У залежності від форми договору:
- •67. Форми та найменування міжнародних договорів
- •68. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •69. Застереження та правки до міжнародних договорів
- •70, 71. Дія і припинення дії міжнародних договорів. Недійсність міжнародних договорів
- •72. Виконання і тлумачення міжнародних договорів
- •73. Участь України у міжнародно-договірному процесі
- •74. Поняття та джерела права зовнішніх зносин
- •75. Система органів зовнішніх зносин
- •76.Дипломатичні представництва: поняття, види
- •77. Функції дипломатичних представництв
- •78. Початок та закінчення дипломатичної місії.
- •79. Дипломатичні імунітети та привілеї
- •80. Види консульських представництв
- •81. Функції консульських представництв
- •83. Правовий статус спеціальних місій
- •84. Правовий статус представництв при міжнародних організаціях
- •85. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •86,87. Поняття, ознаки, правосуб’єктність міжнародних організацій
- •88. Історія розвитку міжнародних організацій
- •89. Види міжнародних організацій
- •90. Історія створення, правова природа і членство в оон
- •91. Органи оон
- •92. Загальна характеристика спеціалізованих установ
- •93. Юнеско
- •94. Міжнародний валютний фонд
- •95. Міжнародна морська організація (імо)
- •96. Міжнародна організація цивільної авіації (ікао)
- •97. Міжнародна організація праці (моп)
- •98. Всесвітня організація охорони здоровя (вооз)
- •99. Всесвітня організація інтелектуальної власності (воів)
- •100. Магате
- •101. Нато
- •102. Рада Європи
- •105. Правова природа актів єс
- •106. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права
- •107. Механізм забезпечення захисту прав людини
- •108.Учасники збройних конфліктів
- •109. Режим воєнного полону та окупації
- •110. Початок війни і міжнародно-правові наслідки
- •111. Закінчення війни і правові наслідки
- •112. Заборона і обмеження засобів і методів ведення війни
- •113. Захист цив. Об1єктів і культурних цінностей під час ведння війни
- •114. Нейтралітет у війні
- •115. Ведення морської війни
- •117. Джерела міжнародного екологічного права
- •118. Принципи міжнародного екологічного права
- •119. Міжнародні природоохоронні організації
- •121. Поняття міжнародного спору та його види
- •122. Переговори та консультації у міжнародному праві
- •123. Добрі послуги та посередництво
- •124. Обстеження і примирення
- •125. Арбітраж у мп
- •126. Міжнародна судова процедура
- •127. Міжнародний суд оон
- •128. Регіональний суд єс та Економічний суд снд
- •129. Міжнародно-правове забезпечення співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
- •130. Основні форми міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
- •131. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)
- •132. Правова допомога у кримінальних, цивільних справах
- •133. Інститут екстрадиції у міжнародному праві та його застосування в Україні
102. Рада Європи
Рада Європи - це одна з авторитетних міжнародних організацій. Вона займається всіма важливими питаннями, які виникають у європейському суспільстві, за винятком питань оборони. Програми її діяльності охоплюють такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальні та економічні питання, охорона здоров`я, культура, освіта, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія, транскордонне співробітництво навколишнє середовище, регіональне планування. Одним із важливих напрямків діяльності цієї організації є також розвиток політичного партнерства з новими демократіями Центральної та Східної Європи, подання допомоги країнам цього континенту, в їх політичних, законодавчих, конституційних реформах. Коло питань, якими займається вона не є постійним, навпаки воно розширюється, еволюціонує, адаптується до нових процесів і ситуацій. Хоч поле діяльності Ради Європи до якої входить 41 держава-член, і не є всеосяжним, однак цього не можна сказати про їх плани і прагнення.
Заснована Рада Європи була 5 травня 1949 року спочатку десятьма державами: Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією, Ірландією, до яких пізніше приєдналася Греція та Туреччина (серпень 1949 року). Сьогодні вона нараховує 41 державу-учасницю після того, як до неї приєдналися Ісландія та Німеччина (1950 року), Австрія(1956 року), Кіпр (1961 року), Швейцарія (1963 року), Мальта (1965 року), Португалія (1976 року), Іспанія (1977 року), Ліхтенштейн (1978 року), Сан-Марино (1988 року), Фінляндія (1989 року), Угорщина (1990 року), Польща (1991 року), Болгарія (1992 року), Естонія, Литва, Словенія, Словакія, Румунія, Чеська Республіка (1993 року), Андора (1994 року), Албанія, Латвія, Молдова, Україна, колишня Югославська Республіка Македонія (1995 року), Росія і Хорватія (1996 року), Грузія (1999 року).
Новими державами-кандидатами є Азербайджан, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Вірменія.
Сполучені Штати Америки, Канада та Японія наділені статусом спостерігачів у міждержавних органах Ради Європи.
Штаб-квартирою цієї організації є Палац Європи, що знаходиться у Страсбурзі (Франція). Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно до кількості їхнього населення та державних ресурсів. Бюджет на 1999 рік склав 155034100 євро, з них 2663497,86 євро - внесок України.
Офіційними мовами є англійська та французька, але під час сесій Парламентської Асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорів може здійснюватись переклад також іншими мовами.
Від самого початку свого існування Організація намагається усувати будь-які перешкоди між народами, створюючи в Європі єдиний простір, в основі якого лежать загальнолюдські цінності. Тому вона була створена саме для захисту прав людини і парламентської демократії, забезпечення принципу верховенства права, для прийняття європейських угод, які мають стандартизувати діяльність держав-членів у соціальній та правовій сферах, для того, щоб сприяти усвідомленню існування європейської культурної самобутності, яка базується на різних системах суспільних цінностей і охоплює різні культури.
Прийнята в 1950 році Європейська Конвенція з прав людини увінчує склепіння споруди, якою стала Рада Європи. Конвенція якій постійно надає нових імпульсів її охоронець - Європейський Суд з прав людини - стала центральним елементом європейського правового порядку.
Головним органом є Комітет Міністрів, Парламентська Асамблея. Конгрес місцевих та регіональних властей Європи. Слід зазначити що для забезпечення діяльності цієї міжнародної організації, та її статутних органів створено Секретаріат, який має постійний штат із 1300 осіб. Його очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською Асамблеєю на п`ятирічний строк. Генеральний секретар координую та визначає діяльність Ради Європи.
Комітет Міністрів є основним розпорядчо-виконавчим органом. Цей орган визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та приймає рішення щодо висловлених Парламентською Асамблеєю та Конгресом місцевих та регіональних властей рекомендації, пропозиції різних міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів
103. СНД
Співдружність Незалежних Держав (СНД)— міждержавне об'єднання більшості пострадянських країн.
СНД засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому всі держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями[2].
Основні цілі організації:
Співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;
Всебічний розвиток держав-членів в рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;
Забезпечення прав і свобод людини;
Співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального і повного роззброєння;
Взаємна правова допомога;
Мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами організації[3].
До сфер спільної діяльності держав-членів відносяться:
Забезпечення прав і основних свобод людини;
Координація зовнішньополітичної діяльності;
Співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, митної політики;
Співпраця в розвитку систем транспорту, зв'язку;
Охорона здоров'я та навколишнього середовища;
Питання соціальної і міграційної політики;
Боротьба з організованою злочинністю;
Співпраця в галузі оборонної політики і охорони зовнішніх кордонів[4].
Функції:
а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо. Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно-інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" і введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа тощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовою Співдружності визнано лише російську.
б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм "розлучення"). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.
в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодопов нюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено.
Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування. Митна угода здебільшого не спрацьовує, а в торгівлі РФ з країнами СНД існують значні протекціоністські бар'єри, дискримінаційні щодо членів Співдружності. Залежність економік країн СНД від поставок з РФ остання використо вує для значного підвищення своїх цін порівняно із світовиим з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод. Все це змушує держави Співдружності шукати інші варіанти реалізації власних інтересів економічного розвитку.
г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла. Спроби її реанімації у вигляді Ташкентського пакту успіху не мали, і фактично військова співпраця переведена в площину двостороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовнішньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе РФ, але з розбудовою національних прикордон них військ ця функція також поступово відмирає.
104. ЄС
Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність[2]) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.
Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям. Копенгагенські критерії — критерії вступу країн в Європейський союз, які були прийняті в червні 1993 року на засіданні Європейської Ради в Копенгагені і підтверджені в грудні 1995 року на засіданні Європейської Ради в Мадриді. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський союз). Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова економіка, і повинні признаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу.
Органи Європейского Союзу:
Європейський Президент. Офіційно такої посади в Європейському Союзі немає. Досить часто називають Голову Європейської Ради Президентом ЄС, скільки він виконує представницькі функції союзу. Однак закріпити за Головою Європейської ради офіційно назву Президетн ЄС застерігаються, оскільки це наблизить схожість інституціональної структури до державницької.
Європейська Рада цей термін означає регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу
Європейська Комісія. Європейську комісію часто представляють як виконавчий орган ЄС, хоч насправді вона має обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Точніше роль Комісії відбиває неформальна назва «двигун європейської інтеграції». І не лише тому, що в рамках повноважень першого стовпа вона має майже виняткове право на законодавчу ініціативу, але також і через її історію, склад, культуру й радше європейський, ніж національний світогляд. Крім того, Комісія наглядає за тим, щоб не порушувались угоди, і традиційно захищає інтереси малих держав-членів.
Рада ЄС (міністри певного відомства)
інституція Європейського Союзу, (Рада або Рада міністрів) головний орган ухвалювання рішень у Європейському Союзі. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу. Залежно від порядку денного, збираються міністри закордонних справ (Рада з загальних справ та зовнішніх відносин), економіки й фінансів (Екофін), сільського господарства тощо — загалом 9 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особливого питання. Деякі конфігурації Ради збираються раз на місяць; інші — раз на півроку. Попри те, що склад Ради міністрів змінюється, це єдина інституція.
Інші органи ЄС
Вищі інституції ЄС доповнюють інші важливі органи: дорадчі — Європейський соціально-економічний комітет (виражає позицію організованого громадянського суспільства з соціальних та економічних питань) і Комітет регіонів (виражає позицію регіональних та місцевих органів влади); фінансові — Європейський центральний банк (відповідає за монетарну політику та євро) та Європейський інвестиційний банк (фінансовий інструмент досягнення цілей Союзу) і з захисту прав людини — європейський омбудсмен (опікується скаргами громадян на інституції та органи ЄС). Є також чимало інших органів і установ, наприклад «Агентства Європейського Союзу», які допомагають досягненню цілей ЄС.
Мови
Офіційними мовами ЄС є всі державні мови його країн-членів за винятком люксембурзької та турецької.