12. .Поняття та кодифікація основних принципів мп

Основні принципи міжнародного публічного права — це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин.

Принципи міжнародного публічного права виконують одночасно дві функції:

• сприяють стабілізації всього комплексу міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками;

• закріплюють усе нове, що з'являється в практиці суб'єктів міжнародного права в рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їхньому розвиткові.

13. Кодифікаціяосновних принципів міжнародного права

Кодифікація-це процес систематизації й удосконалення принципів і норм мп з метою заміни застарілих норм новими, заповнення прогалин, вирішення протиріч. К. здійс-ся шляхом: - встановлення точного змісту і чіткого формулювання вже чинних норм мп; -зміни або перегляду застарілих норм; -розробки нових норм і принципів; -закріплення у погодженому вигляді всіх цих принципів та норм у єдиному м\н-правовому акті. Розрізняють офіційну к.-здій-ся державами та організаціями і неофіційну- здій-ся без участі держав громадськими об‘єднаннями, фіз особами. Доктринальна к. –різновид неофіційної, здійс-ся вченими. Перша спроба створити кодифікаційний акт (ad hoc)- Віденський конгрес 1815. На ряді м\н конференцій продовжувався цей процес стосовно кодифікації правил щодо методів і засобів ведення війни (Женевська, Петербурзька, Гаазька конференції). Ст 13 статуту.

14.Принцип заборони застосування сили або загрози силою

Демократизація міжнародних відносин із неминучістю призводить до обмеження застосування сили або погрози силою. Вперше ця об'єктивна закономірність була закріплена в якості принципу міжнародного права в Статуті Організації Об'єднаних Націй, підписаному в Сан-Франциско 26 червня 1945 року, що був вироблений у період визвольної боротьби проти фашизму і відбив демократичні устремління і надії народів на справедливий повоєнний устрій міжнародних відносин.

Відповідно до статті 2 Статуту (п. 4) «усі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, не сумісним із Цілями Об'єднаних Націй».

У нормативний зміст принципу незастосування сили включаються:

-- заборона окупації території іншої держави з порушенням норм міжнародного права;

-- заборона актів репресалій, пов'язаних із застосуванням сили;

-- надання державою своєї території іншій державі, що використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;

-- організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;

-- організація або заохочення організації збройних банд, іррегулярних сил, зокрема найманців, для вторгнення на територію іншої держави.