129. Міжнародно-правове забезпечення співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю

Найважливіші передумови міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю в його сучасному розумінні стали зароджуватися у країнах Європи з другої половини XVII ст. З того часу разом зі становленням державного суверенітету виникають і його найважливіші атрибути, котрі вплинули на утворення в XVIII—ХІХ століттях основного напряму міжнародного правового співробітництва з боротьби зі злочинністю — уніфікації кримінального законодавства держав і правової допомоги у кримінальних справах.

Ідея територіального верховенства держави поклала початок становленню низки фундаментальних основ кримінальної юстиції. Серед них — відхід держав від права будь-якого сюзерена, котре існувало в середньовіччя, карати злочинця та необхідність вироблення правових процедур, використання яких дозволило б забезпечити просторову дію кримінальних законів. На цій основі і з'явилися угоди про екстрадицію¹. Починаючи з ХІХ ст. вони поширилися та потім послужили основою для угод про правову допомогу у кримінальних справах. Сучасні угоди про правову допомогу нерідко виходять за межі боротьби зі злочинністю, охоплюючи в тому числі цивільні правові відносини.

Іншим важливим наслідком розвитку державного суверенітету, що суттєво вплинув на міжнародно-правове співробітництво в боротьбі зі злочинністю, стало формування принципу невидачі своїх підданих (громадян). Дія цього принципу могла створити суттєві перепони в боротьбі з найнебезпечнішими злочинами: держава могла не видавати свого підданого, який скоїв злочин в іншій державі, але і не притягати його до кримінальної відповідальності, не вважаючи скоєне діяння злочинним. Це стало однією з основних причин виникнення іншого напряму в міжнародному правовому співробітництві в боротьбі зі злочинністю договорів про уніфікацію кримінального законодавства. Серед перших таких договорів були Конвенція про філоксеру 1881 р., Паризька угода про охорону підводних телеграфних кабелів 1884 р. Саме на основі ідеї уніфікації кримінального законодавства пізніше виникла доктрина міжнародного кримінального права. Уніфікація кримінального законодавства відбувалася повільно, бо торкалася надзвичайно делікатної області державного суверенітету — формування кримінально-правової політики. Більшість чинних угод про уніфікацію кримінального законодавства укладені у другій половині ХХ ст.

Основні принципи

Незастосування сили або погрози силою. Відповідно до п. 4 ст. 2 Статуту ООН «усі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим способом, несумісним із цілями Об'єднаних Націй». Згодом наведена формула Статуту ООН була конкретизована в цілому ряді міжнародних-правових документів. Невідворотність покарання. Правовий зміст цього принципу полягає в тому, що кожна особа, яка вчинила злочин, має зазнати покарання. У міжнародному праві принцип невідворотності покарання є тією основою, що сприяє співробітництву в сфері боротьби із злочинністю. Якщо ж не передбачено покарання за діяння, віднесені міжнародним правом до категорії злочинів проти миру і людства, це не є обставиною, що звільняє винну особу від міжнародної кримінальної відповідальності

Обов'язок притягувати до кримінальної відповідальності злочинців зобов'язує держави співробітничати у цій сфері й диктує специфічні форми співробітництва.

Гуманність. Цей принцип пов'язаний з принципом невідворотності покарання і суть його полягає в тому, що покарання має відповідати меті ресоціалізації злочинця. Воно є не тільки карою за вчинений злочин, а й має на меті перевиховання і виправлення. Принцип гуманності в кримінальній юстиції закріплений в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Європейській конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. і Протоколі № 6 до Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод, Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими 1957 р., Основних принципах поводження з ув'язненими 1990 р., Зводі принципів захисту осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі 1988 р., Європейській конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню 1984 р.; Конвенції про рабство 1926 р. та інші.

Захист прав своїх громадян за кордоном. Суть цього принципу полягає в тому, що перебуваючи за межами своєї держави, особа не втрачає зв'язку з державою свого громадянства. Вона знаходиться під юрисдикцією країни перебування, але у той же час на неї поширюється дія законодавства держави громадянства. Цей принцип закріплений у статтях Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.