33. Зв'язок педагогіки з іншими науками

Педагогіка як наука розвивається у тісному зв'язку з іншими науками. Велике значення для розвитку її теорії має соціологія, яка сприяє вивченню різних аспектів суспільного життя, у тому числі й пов'язаних з освітою та вихованням. Дані соціологічних досліджень допомагають краще усвідомлювати проблеми су­часної загальноосвітньої та вищої школи, події, які відбувають­ся у суспільстві і впливають на навчально-виховний процес.

Біологія допомагає усвідомленню педагогами — теорети­ками і практиками — того, що працюючи з конкретною осо­бистістю необхідно враховувати особливості її організму, ро­зуміти закони їх формування.

Велике значення для педагогів мають знання з фізіології, розуміння вчення про вищу нервову діяльність людини, яке розкриває нюанси розвитку психіки, свідомості людини. Ви­вчення фізіології сприяє ліпшому розумінню освітянами про­цесів збудження, заторможения, замкнення нервових зв'язків у різних представників учнівської молоді, що допомагає успіш­но керувати процесом засвоєння нею знань, вироблення умінь та набуття навичок.

Педагогіка тісно пов'язана із психологією. Знання педагога­ми основ цієї науки дає змогу встановлювати, налагоджувати, регулювати відносини з різними представниками учнівської молоді для кращої співпраці у справі навчання та виховання. Розуміння психології сприяє виробленню педагогами механіз­мів виховного впливу, оперуванню в роботі знаннями про спри­йняття, мислення, пам'ять, уяву, почуття, волю вихованців.

Особливе значення у розвитку педагогіки має філософія. Варто нагадати, що саме з її надр виокремилась педагогіка. Філософія є методологічною основою педагогічної теорії і прак­тики, допомагає виробленню влучних обґрунтувань положень наукових праць.

Вагоме місце у сфері педагогічних дисциплін та відповідних галузей наукового знання має історія, яка сприяє усвідомлен­ню історичних аспектів розвитку процесів навчання та вихо­вання, проведенню історико-педагогічних досліджень.

Науки математичного циклу також займають одну з основ­них позицій серед споріднених з педагогікою дисциплін. Адже у процесі обробки матеріалів наукових досліджень важливим є вміння застосовувати математичні методи об­робки інформації.

Варто наголосити на тому, що нині педагогіка проникає у всі сфери наукового знання різних його галузей, оскільки необхідність доведення їх до учнівської молоді забезпечується у навчальному процесі, який є педагогічним явищем.

33. Формування екологічної культури молоді

Екологічна культура включає в себе процес формування екологічної свідомості особистості, що відображає нерозривну єдність між сукупністю знань, уявлень про природу, емоційно-почутевого і ціннісного відношення до неї (внутрішня культура) і відповідних умінь, навичков, потреб взаємодії (зовнішня культура), заснований на гармонізації взаємозв’язків у сістемі “природа-людина”. Загальноприйнятою стає точка зору, відповідно до якої людство не може більше прогресувати у своєму розвитку, суттєво не підвищивши рівень екологічної культури. Підвищення рівня екологічної культури повинно починатися з молоді, бо саме від їх дій, залежить майбутнє світу.

Дійовим засобом формування екологічної культури є екологічна освіта, екологічне виховання й екологічна діяльність. Беззаперечно, що вирішення проблеми підвищення екологічної культури молоді лежить у площині саме освіти. Визнано, що формування екологічної культури в процесі навчання – це оптимальний шлях екологічного виховання молоді. екологічна освіта молоді шляхом підвищення екологічної культури повинна:

-         бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях формальної і неформальної освіти;

-         бути міждисциплінарною за своєю суттю, включати спеціальний зміст у кожен навчальний предмет;

-         вивчати головні проблеми новколишнього середовища з урахуванням місцевих, національних, регіональних і міжнародних точок зору, щоб отримати знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах;

-         надати можливість молоді застосовувати свої знання і досвід у плануванні, прийнятті рішень і визначенні наслідків;

-         допомогати учням визначити ознаки виникнення проблем навколишнього середовища;

-         розглядати навколишнє середовище в усій його повноті [4; с.79] .

На основі вище приведених принципів екологічної освіти визначено її основна ціль. Це, передусім, дати можливість молоді зрозуміти складний характер навколишнього середовища, яке є результатом взаємодії його біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних чинників, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку. Першочерговими завданнями для цього мають бути:

-   створення та впровадження  в процес освіти та виховання молоді принципів сбалансованого розвитку, тобто збалансованості економічних, екологічних і соціальних інтересів всього людства;

-   виховання відповідного рівня екологічної культури в молоді;

-   удосконалення законодавчих основ екологічної освіти молоді;

-   активний розвиток неформальної екологічної освіти із залученням провідних учених-екологів (створення відповідних екологічних теле і радіопрограм, циклів лекцій, публікацій, виставок);

-   затверження концепції безперервної екологічної освіти молоді.

Таким чином, ефект виховання екологічної культури в молоді багато в чому обумовлений тим, наскільки екологічні цінності сприймаються саме підростаючим поколінням як життєво необхідні. Той або інший рівень екологічної культури – результат виховання, головною функцією якого є підготовка підростаючого покоління до життя, а для цього воно повинно його знати, опанувати систему моральних норм стосовно нього, у тому числі і до природи. Без змін у культуріприродокористування не можна розраховувати на позитивні зміни в екологічному стані.