Математика:

І. Фальковський – математик. Склав перший підручник з математики в Україні – «Скорочення змішаної математики». Писав праці з географії, астрономії, філософії.

І. Галятовський – писав праці з фізики, біології, медицини.

Історія:

17 – 18 ст. це період коли відбувається відмова від традиційного провіденціалізму.

«Синопсис або стислий опис від різних літописців про початок слов’яно-руського народу» – перший систематизований підручник з історії. Вийшов 1674 р. в друкарні Києво-Печерської лаври. У ньому схвалювалася автономія України в складі Московської держави.

Історичні праці 18 ст. мають назви – «література канцеляристів», «козацькі літописи», однак ці назви вельми умовні, бо вони хоч почасти мають риси, які ріднять їх з літописами, але фактично це історичні оповідання з визначеним сюжетом. Тоді друкарні поширювали в основному церковну літературу. Тому чи не єдиним способом популяризації світських історичних творів залишалася рукописна книга, а саме рукописні збірки – своєрідні енциклопедії тих часів. До них потрапляли матеріали різного характеру, в тому числі анекдоти, кулінарні чи медичні рецепти, тексти проповідей тощо.¹ Створювалися ці збірники силами військових канцеляристів чи духовенства, оскільки вони мали відповідний рівень освіти, а перші – ще й доступ до історичних джерел. Збірники виготовлялись для власних потреб їх упорядників чи на замовлення сторонніх осіб (знаходили у приватних бібліотеках родин Апостолів, Сулим, Якубовичів).

Літопис Самовидця (кінець 17 – початок 18 ст.) – це перший козацький літопис. Авторство приписують генеральному підскарбію Війська Запорізького Роману Ракушка-Романовському. Автор був очевидцем тих подій, які описував, брав участь у козацьких походах. Літопис охоплює події 1648 – 1702 рр. У 1846 р. секретар «Общества истории и древностей Российских» О. Бодянський посприяв друку історичної праці – «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусіб’я, що були в Малій Росії, і про його смерть».

1710 р. «Літопис Григорія Граб’янки» або «История о действиях презельной брани» – через невеликий обсяг, пафос та епічність стилю став найпопулярнішим наративом 18 ст. В творі події охоплено від найдавніших часів до обрання гетьманом І. Скоропадського 1708 р. Основна частина твору (⅔ тексту) присвячена подіям Визвольної війни. Чільне місце відводить питанням походження козацтва, виводить козаків від скіфів. Описує побут і життя козаків, їх моральні засади. Вперше робота була опублікована у 1793 р. у журналі Ф. Туманського «Российский магазин».

1720 р. написана чотиритомна робота – «Літопис Самійла Величка або Сказання про війну козацьку з поляками через Зиновія Богдана Хмельницького» – події висвітлено до 1700 р. ця робота належить не до історичного, а скоріше до художньо-літературного дослідження. Стверджує наступні тези: «Українська територія по обидва боки Дніпра», «… український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени». Свої аргументи підкріплює останніми (передсмертними) словами польського короля Стефана Баторія: «Из этих лотриков-козаков образуется корда-то самостоятельное государство». Самійло Величко (1690 – 1728 рр.) колишній канцелярист Війська Запорозького. Дає документальний матеріал й ідеологічне висвітлення подій. Вперше в українській історії вжив поняття Україна та український народ. Вперше видано працю С. Величка в Києві 1858 р. «Временной комиссиею для разбора древних актов».

Особливістю цих козацьких літописів є те, що описували історію не такою, якою вона була, а такою, якою мала бути за їх уявленням, тобто ідеалізуючи минуле українців.

У 18 ст. виходять історичні твори, які пов’язують добу Гетьманщини з Княжою добою: 1730-і рр. «Краткое описание Малоросії»; 1751 р. Г. Показ «Описание о Малой Росії»; 1788 р. Жан-Бенуа Шерер – «Історія українських і запорізьких козаків»; 1796 р. Йоган Енгель «Історія України та українських козаків».

Стало модним вести свої хронічки, щоденники, які стали цікавими документами епохи. На увагу заслуговують «Дневник Петра Апостола» (1725 – 1727), «Дневник» (1735 – 1740) генерального підскарбія Яків Марковича, «Дневник» генерального хорунжого Михайла Ханенка, робота Пилипа Орлика «Діярій подорожнього, розпочатого 10 жовтня 1720 року в ім’я найсвятішої Трійці» (має обсяг понад 2 тис. сторінок, містить записи за 1720 – 1733 рр.).

ВИСНОВКИ:

– автори літописів уперше намагалися осмислити події, що сталися, використовуючи при цьому різноманітні документи;

– сюжети, образи, трактування подій брали з них для своїх творів Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, Є. Гребінка.

– ці літописи й донині залишаються одним із найкращих джерел для вивчення історії України.

Література:

Піднесенню укр. літератури в цей час сприяв перехід від винятково релігійних ідеологічних засад до світських:

Іван Некрашевич (1742 – 1796 рр.) створив три комічні пєси (Ісповіді, Ярмарок) та пять віршованих листів-послань. Автор відображав життя трудового народу.

Дмитро Туптало – видатний освітній та релігійний діяч. Написав книгу «Книга житій святих» та збірник його оповідань «Руно орошенное».

Інокентій Гізель – освітній та політичній діяч, автор трактату «Мир з Богом людині» (1669 р.). містив відомості з історії України 18 ст.

Популярним стають оди, які пишуть з різних історичних приводів, а також на вшанування історичної особи. Так, Семен Дівович у 1762 р. написав «Разговор Великороссии з Малороссиею», де у віршованій формі Україна доводить право на незалежність. Вихід роботи співпало з часом воцаріння Катерини ІІ та побоюванням втрати автономії українцями. Також у 1780-і рр. Василь Капніст створив твір «Ода на рабство» – в якому висловив протест проти введення кріпацтва в Україні, російської централізаторської політики в Україні. Жоден з цих творів не вийшов друком у 18 ст.

1798 р. видано поему І. Котляревського „Енеїда”. 1842 р. надруковано повністю.

ВИСНОВКИ:

– у 18 ст. посилився вплив ідей народності, національної самобутності.

– у творах багатьох письменників, поетів того періоду висвітлювалися теми вітчизняної історії та життя простого народу.

• однак внаслідок колоніальної політики російського самодержавства українська культура почала занепадати. Староукраїнська мова заборонена, багато творів написаних українською знищено.

ТЕАТР:

В цей період популярними є інтермедії – невеличкі п’єси, що виконувалися між актами спектаклю, народні анекдоти. Показували проблеми суспільного життя, народною мовою, насичена прислів’ям та приказками. Провідними темами було протиборство між шляхтичами та селянами, поляками та козаками.

З 1666 р. відомою є вертепна драма. У вертепі (ляльковий театр) показували релігійно-світські вистави. Для вистави використовувалася скринька у вигляді двоповерхового будиночка, а ляльки приводилися у рух за допомогою ниток. У верхній частині розігрувалися сцени на біблійні сюжети, у нижній – народно-побутові. Дійовими особами вертепних вистав були селяни, козаки, «москалі», «ляхи», євреї, священики та інші, широко відображався побут та звичаї народу. Дотепні сцени із життя можновладців містили сатиру, за що їхні автори переслідувалися урядовцями.

У 16 – 17 ст. виникає шкільна драма. Вона бере початок з віршованих діалогів, що започатковувалися в братських школах. Це були так звані містерії та міраклі – релігійні драми на теми житія святих. Особливістю шкільної драми було те, що між віршованих діалогів релігійного змісту учні вставляли для розваги глядачів веселі побутові сценки. Виникають драматичні твори, написані спеціально для театру: «Володимир» Феофана Прокоповича, «Комічне дійство» М. Довгалевського.

У садибах великих землевласників виникає кріпацький театр:

– театр Голіцина в с. Козацькому на Черкащині (1798 – 1801 рр.);

– у 1650-х рр. в Глухові працював придворний театр Кирила Розумовського;

– театр Д. Трощинського в с. Кибинці на Полтавщині;

– в Тульчині 1784 – 1798 рр. діяв театр С. Потоцького.

1789 р. Харків – перший професійний театр з постійною трупою.

Саме українці стали засновниками театрів у Москві (С. Полоцький), Санкт-Петербурзі (Феофан Прокопович), Тобольську (Ф. Лещинський), Могильові (Г. Кониський), Сербії (М. Козачинський).

Музика:

Дмитро Бортнянський (1751 – 1825 рр.) – автор 35 чотириголосних концертів, 10 двохорних концертів, та опер «Алкід», «Квінт Фабій», «Сокіл», «Син-суперник», «Креонт», та більше 100 творів церковної музики .

Максим Березовський (1745 – 1777 рр.­) – автор 20 концертів («Вірую», «Чаша спасіння») і першої української опери «Демофонт».

Артем Ведель (1767 – 1808 рр.) – автор 30 хорових концертів «Літургія», «Херувимська», «Всеношна», «На реках Вавилонских», «Доколе, господи, забудиши мя».

Популярним був хоровий спів – партесний, тобто поділ на голоси. У львівському братстві 267 співаків на 5-8 голосні “портеси”.

Поширюються романси Г. Сковороди “Всякому городу нрав и права”, М. Петренка “Дивлясь я на небо”; Семена Климовського – автор пісні «Їхав козак за Дунай».

Поширюються також романси – жанр вокальної музики, в основі яких були, як правило, народні мотиви, сюжети яких навіяні роздумами про людську долю.