Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Форма № У 5.09

Спеціальність Фінанси, БС Семестр 6

Навчальний предмет «Теорія фінасів»

Екзаменаційний білет №1

1. Етапи становлення та розвитку фінансової науки.

Термін фінанси з’явився у 13 ст., в перекладі з латинської financia означає обов’язкову сплату грошей. В Німечині в цей час слово фін означало хабарництво, вимагання. З розвитком інституту державності завжди виникає потреба у розподільчих і перерозподільчих відносинах в умовах ек. розвитку. Вперше в сучасному тлумаченні цей термін став застосовуватися у Франції, де під фін розумівся процес мобілізації грошових коштів правлячою елітою та визначення напрямів їх використання. В Німеччині фінанси – це процес вимагання, лихварства. Пізніше, як необхідність вирішення практичних завдань в управлінні фінансовим господарством. З розвитком державності у середні віки значно прискорювався процес становлення і розвитку фінансів як цілісної науки. В Італії з’являється перша фінансова література, авторами якої є Макіавелі, Карафа. На той час джерелами поповнення скарбниці є: 1. доходи від доменів (земля); 2. доходи від регалії (від монопольного становища); 3. доходи від податків. Податки – надзвичайне джерело поповненняскарбниці. При натуральному господарстві податки сплачувалися в натуральній формі. При незначній диференціації майнової маси, коли відбувалося відокремлення різних видів діяльності, з’являються подушні, поземляні, майнові податки, які не передбачали певного еквіваленту. Предметом фінансової науки є господарство публічного характеру, вона відбиває сукупність відносин, щодо добування та використання матеріальних коштів. У Німеччині працювали над податками, у Франції над державним балансом та джерелами оподаткування, у Англії над питанням законності державного устрою. В Італії, вивчаючи управління фінансами тоталітарного королівства, прийшли до висновку, що основою бюджету повинні бути доходи від доменів, а податки не повинні стягуватися на постійній основі. Держава повинна будувати суспільні споруди, відповідати за охорону території. У Франції Боден визначав сім джерел доходів державної казни: військова здобич, домен, подарунки інших держав, збори союзників, доходи від торгівлі, ввізне та вивізне мито, данина. Фінанси «нерви держави». Як самостійна фінансови наука виникла досить пізно, об’єднувала різні знання. Меркантелісти в Німеччині Дорф, Юсті, Зонненфельс. Юсті – батько фінансової науки. Наву епоху у розвитку фінансової науки відкрили А. Сміт і Д. Рікардо. Сміт започаткував принципи оподаткування (зручний час, зрозумілий і чітко визначений спосіб, податки сплачувалися у відповідності до одержаного доходу, витрати щодо стягнення не повинні перевищувати надходження від податків). У 19 ст. фінанси стають універсальним і дуже активним елементом життя, його починають скрізь використовувати. 1832 р. у Німеччині автором Рау опубліковано « Основні початки фінасової науки». У 20 ст. найбільший вплив на розвиток фінансової науки сдійснили кейнсіанці і монетаристи. У російській науковій літературі слово фінанси з’явилося лише наприкінці ХVIII століття. Найвидатнішою науковою працею того часу слід вважати «Книгу о скудности и богатстве» І. Т. Посошкова. Ця книга давала низку порад, як поповнювати царську скарбницю. У ХІХ столітті спостерігалося деяке пожвавлення в розвитку фінансової науки. Цього часу виходить робота М. І, Тургеньєва «Досвід теорії податків» - перша російськомовна наукова праця, присвячена фінансовій науці. Треба відзначити особливі заслуги в розвитку фінансової науки І. Х. Озерова. Його підручник «Основи фінансової науки» і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень фінансової науки. Робота радянських економістів, і насамперед тих, які займалися теорією фінансів не зробила належного внеску в фінансову науку, оскільки вчені дотримувалися помилкових марксистських позицій. Фактично в умовах соціалізму фінансової науки не існувало. Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в Російській імперії. Питанням фінансів займався І. Я. Франко, йому він присвятив біля 40 книг. До числа визначних українських економістів-фінансистів належать також М. І. Туган-Барановський, М. Добриловський, М. І. Мітіліно, М. Х. Бунге.