Завдання та запитання до ситуації:

1. Що таке комунікація та як відбувається процес комунікації?

2. Якби ви були на місці дочки Хайнеса, що б ви йому відповіли?

3. Якби ви проаналізували комунікаційні проблеми в компанії то на які б проблеми ви звернули увагу в даній ситуації?

4. Який комунікаційний стиль використовує Хайнес? Наскільки він є ефективним?

5. Що таке мотивація персоналу організації і які проблеми мотиваційні є в компанії? Яким чином можна вирішити комунікаційні та мотиваційні проблеми в компанії? У чому б це допомогло компанії?

Зав. випускаючою кафедрою менеджменту

організацій та ЗЕД, проф. І.А. Маркіна

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

„ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ”

Кафедра менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності

Комплексне контрольно-кваліфікаційне завдання

для Державного екзамену

студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» спеціальності 6.030601 «Менеджмент організацій»

варіант №12

II. Практична частина

Розгляньте конкретну ситуацію і виконайте запропоновані завдання.

У них і в думках не було спочатку купувати завод, починати тяжбу і тим більше звільняти директора. Вони хотіли тільки одного: нормально працювати. Але саме нормально працювати директор їм і не давав. Згідно з державною програмою завод був приватизований, і тоді на закритому конкурсі і отримали перемогу двоє друзів - Павло Писемський, 30 років і 38-річний Сергій Павлов. Проте, щоб зрозуміти всю трагедію ситуації, необхідно буде повернутись на 5 років назад.

Тоді Сергій і Павло працювали на сусідньому електромеханічному заводі. Перший - наладчиком, другий - електриком, причому обидва по найвищому розряду. Обидва закінчили хіміко-механічний технікум і вчились в інституті. Ішов 1987 рік і до ринкової реформи було ще далеко. Але вже почали з’являтись перші кооперативи.

Сергій і Павло також вирішили створити кооператив, але коли прийшли з пропозицією до директора заводу, то отримали відповідь: “Ні за що”. “Але чому?” - здивувались хлопці. Директор пояснив “Злодіїв і хапуг у себе на заводі не потерплю!”. Такими він собі уявляв кооператорів. Тоді Сергій і Павло перейшли дорогу і потрапили до директора сусіднього механічного заводу Віктора Булатова. Вислухавши хлопців, він спокійно відповів : “Добре, якщо бажаєте, то відремонтуйте наш термопластавтомат і працюйте. Будете робити іграшки, посуд і каністри з пластмаси. Це дуже потрібно.”.

Сергій і Павло відремонтували автомат і отримали від директора перше замовлення. І тут почалось. Перше замовлення на місяць вони виконали за 2 дні. Директор дав їм піврічне завдання, і з ним впорались за 5 днів. Директор викликав хлопців до себе в кабінет і сказав, що вони надійні хлопці і здав їм в орендну ділянку. Через півроку віддав половину цеху, а потім і весь цех.

Вони працювали ночами. Перші півроку не взяли собі ні копійки, все вклали у виробництво. І воно росло. Вже через півроку випуск продукції збільшився в 40 разів. Причому Павло і Писемський особисто займались збутом продукції за 852 адресами.

Може все так і йшло б у цьому кооперативі. Але на завод прийшов новий директор, Віктор Кирилов, який відразу ж дав відчути, що кооператив йому на подобається. Взагалі він не був остаточно проти кооперативів, навіть за, але тільки в тому випадку, щоб отримувати з них і собі в кишеню.

Раніше, до створення кооперативу, цех приносив заводу тільки збитки. Кооператив їх погасив і щомісячно, згідно з умовою, відраховував заводу орендну плату. Проте новому директору цього здалось замало. Він вимагав, щоб кооператив сплачував заводу ще і частину прибутку, додатково за охорону і утримання доріг.

Хроніка подальших подій була такою: в травні минулого року Кирилов розірвав договір про оренду з кооперативом. В жовтні кооператив намагались вигнати з території заводу, а в листопаді не пускали туди робітників. В грудні відключили електроенергію.

Важко сказати, чим би закінчилась ця історія, якби завод не включили до програми приватизації. Коли про це дізнались Сергій і Павло, вони твердо вирішили боротись, використавши при цьому, можливо єдиний шанс, вирватись з-під гніту держпідприємства. І втрачати їм було вже нічого.

“На початку торгів (а конкурс був у вигляді закритого тандему) ми чекали на будь-яку випадковість”: — признаються Павло і Сергій. Ну, наприклад, наш конверт могли відкрити ще до конкурсу, прочитати, а, можливо, і “підкоректувати” свої власні умови. Заявку ми надали за 15 хвилин до закінчення терміну їх прийняття.”

Коли ж директор заводу Кирилов побачив, що в нього з’явились 4 конкуренти, він, схоже, отримав шок, але вже нічого не міг вдіяти. І в результаті конкурсу Павлов і Писемський отримали перемогу. Але не все так було просто. Хоча вони вчасно заплатили всі гроші, їм ще довго заважали, не реєстрували їх приватне підприємство (за вимогою заводу) і тільки через 2 місяці вони вступили на територію свого підприємства, як власники.

А що ж бувший директор? Він писав скарги. А потім нові власники його звільнили за банальною статтею — прогул.

“Ми пропонували йому добровільно піти. Так ні. По доброму він не хотів. Він вимагав собі великої компенсації”.

Після приватизації справи на заводі пішли нормально. Приходять гарні спеціалісти. Випускається нова продукція, робітників залучають до управління заводом. В цілому на заводі існує порядок, атмосфера поваги і взаєморозуміння.