6 Християнська егзетика

Становлення християнської церкви проходило на тлі боротьби в самому християнстві з різними єресями і розколами. Відсутність чіткого канону сприяла різним тлумаченням основ віровчення. Крім того християнство поширювалось на територіях, де були сильні місцеві вірування, що накладали свій відбиток на християнство.

На церковних соборах протягом ІV-VІІ ст. з великоі кількості християнськоі літератури було обрано 27 книг, які було оголошено Святим письмом. Символ Віри і Святе письмо (Новий Завіт) і складають основу християнського віровчення.

Проте Священне Писання має самостійну та більш глибоку історію, ніж просто християнську.

Біблія (грец. Bіblіa - книги) — збірка книг, що складають Священне Писання християн. Ці книги зібрані у дві частини: Вітхий (Старий ) заповіт (50 книг) і Новий Заповіт (27 книг). Книги Вітхого Заповіту писались на давньоєврейській мові (іврит) або на розмовній мові тодішніх євреїв (арамейська мова). Ті книги, що збереглись на івриті та арамейській були визнані Палестинським каноном і визнаються канонічними у християн включно з протестантами та іудаїзмом (39 книг). Решта 11 книг, що дійшли до нас у перекладі на грецьку мову і увійшли у так звану Септуагінту (перший переклад Біблії, що був здійснений у ІІ-ІІ ст. до н.е. у Олександрії і має назву Олександрійського канону) канонічними визнаються тільки у католиків, православні вважають їх корисними для души і включають у текст Біблії, протестанти не вважають канонічними і не включають до Біблії.

Перші біблейські книги виникли у ХІІ ст. до н.е. - останні у ІІ ст. н.е. Найдавніші біблійні тексти увібрали в себе деякі релігійні тексти і уяви, що побутували серед євреїв, до утворення іудаїзму. Книги Вітхого Завіту увібрали в себе релегійний, життєвий та історичний досвід єврейського народу. За свїм сюжетом Біблія - це звернення Бога до свого народа, а також розповідь про те як люди слухали свого Творця. Для християн єдність Біблії полягає у розповіді про Ісуса Христа, або пророцтва про нього, як у Вітхому Завіті..

Євангелія це розповіді про життя, проповіді, стражданнях, смерті та воскресіння Ісуса Христа.

"Діяння апостолів" та їх послання - це розповідь про перші кроки християнства, перші християнські громади, поступове творення Церкви. Апокаліпсіс підводить до другого пришестя Христа. Тут викладено есхатологічні уяви християн.

Для захисту основ віровчення від нападів інших релігій та eретиків, перекручень змісту та тлумачення догматів в християнстві розвинулась ціла система обгрунтування та захисту релігійного вчення про Бога, його якостях, ознаках, комплекс доводів про істинність догматів, релігійної моделі, правил і норм життя і поведінки віруючих і священників, яка має назву теологія, або богословіє (teos - Бог). Формування християнського богослов'я спиралось на рішення ранніх Вселенських соборів та праці найбільш авторитетних авторів церкви (т.з. Отці церкви, до яких причисляли авторів, вчення яких визнано ортодоксальними), що мали великі заслуги перед церквою. Останніми Отцями церкви визнано на Заході Ісидора Сивільського на Сході Іоана Дамаскіна (8 ст.).

Екзегетика - розділ богослов'я, який займається тлумаченням біблійних текстів, роз'ясненням змісту і смислу релігійних символів, а також важко зрозумілих текстів Біблії. Екзегетика в різних конфесіях має свою специфіку в підходах до розуміння священних текстів.

Таким чином, віровчення християнства склалось протягом раннього середньовіччя. Його догматика була прийнята першим і другим Вселенськими соборами у ІV ст. і викладена у Символі віри. Подальша розробка основної догматики відбулась протягом V-VІІІ ст. на ІІІ - VІІ соборів та теологічно опрацьована у працях отців і вчителів церкви.

Тоді ж було закладено основу християнського культу та церковної організації.

Проте подальший розвиток віровчення культу та організації пов'язаний з розколом церкви на окремі християнські гілки.