4. Поетика ы жанри теорыъ лытератури

Поетика (від греч.(грецький) poietike — поетичне мистецтво), термін, що має два значення: 1) сукупність художньо-естетичних і стилістичних якостей, що визначають своєрідність того або іншого явища літератури (рідше за кіно, театру), — його внутрішня будова, специфічна система його компонентів і їх взаємозв'язку2) одна з дисциплін літературознавства, що включає: вивчення загальних стійких елементів, з взаємозв'язку яких складається художня література, літературні пологи і жанри, окремий витвір словесного мистецтва; Охоплюючи широкий круг проблем — від питань мови художньою і стилю до питань про специфічні закони будови і розвитку роду літературного і жанру, а також розвитку літератури як цілісної системи, П. як дисципліна літературознавства, з однією сторони, стикається впритул з стилістикоюестетикою і теорією літератури, які обумовлюють її вихідні принципи і методологічну основу. Для П. необхідна постійна взаємодія з історією літератури і літературною критикою, на дані яких вона спирається і яким, у свою чергу, дає теоретичні критерії і орієнтири для класифікації і аналізу матеріалу, що вивчається, а також для визначення його зв'язку з традицією, його оригінальності і художній цінності. Можна умовно розрізняти «макропоетику», що оперує поняттями літератури як системи, категоріями роду, жанру, уявленнями про композиції оповідного або драматичного твору (особливо великої форми — романа, драми), і «мікропоетику», що вивчає елементи художньої мови і вірша,

Основними жанрами теорії літератури є монографія, стаття, огляд, есе. До основних завдань теорii лiтератури входить розгляд закономiрностей розвитку мови худ.лiтератури, особливостей вiршування тощо.

Моногра́фія (рос. монография, англ. monograph, нім. Monographie f) — це наукова праця у вигляді книги з поглибленим вивченням однієї або декількох (тісно пов'язаних між собою) тем.

Монографія повинна бути опублікована без співавторів.

Монографія має обов'язково містити результати наукових досліджень автора, опубліковані раніше в наукових фахових виданнях України або інших країн

Обсяг основного змісту монографії для здобуття наукового ступеня доктора наук у галузі гуманітарних та суспільних наук становить не менше 15 обліково-видавничих аркушів; у галузі природничих та технічних наук — не менше 10 обліково-видавничих аркушів.

Наявність рецензій не менше двох докторів наук, фахівців за спеціальністю дисертації, про що має бути зазначено у вихідних даних монографії.

Наявність рекомендації вченої ради наукової установи, організації або вищого навчального закладу про опублікування монографії, про що має бути зазначено в її вихідних даних.

Тираж не менше 300 примірників.

Есе́, есе́й (фр. essai — спроба, начерк) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Визначальними рисами есе, як правило, є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось.

Стаття́ — найважливіший аналітичний жанр журналістики, що на підставі розгляду та зіставлення значної групи фактів чи ситуацій ґрунтовно й глибоко, з науковою точністю трактує, осмислює й теоретично узагальнює проблеми соціальної дійсності. Кореспонденція ще будується на фактах, стаття — на аналізі проблем. Факти в ній відіграють ілюстративну, службову роль. Предметом статті є проблема. Звідси головним її внутрішньожанровим типом є проблемна стаття, хоча історія журналістики знає й такі її різновиди, як передова (директивна), пропагандистська, науково-популярна статті.