20.Аспекти синтаксичного рівня мови

Синтаксис мови є таким рівнем, який оперує зі складнішими, ніж слово

одиницями. Він, як і будь-який інший рівень мови, володіє своїм власним

складом одиниць, а саме словосполученням і реченням

Синтаксичний рівень — система механізмів мови, яка забезпечує творення мовленнєвих одиниць. У сві­домості кожного мовця зберігається невелика кількість абстрактних моделей, за якими можна побудувати не­обмежену кількість конкретних мовленнєвих утво­рень — інтонаційно оформлених висловлень. Об'єктом синтаксису як науки є дослідження структури і функ­цій висловлення, інтерпретованих у комунікативному аспекті, тобто у відношенні до позначуваної ситуації, до мовця і слухача.

Синтаксис складається з двох розділів — синтак­сису частин мови і синтаксису речення. Синтаксис частин мови вивчає сполучувальні можливості слова (їх синтаксичну валентність), способи їх реалізації (узгодження, координація, керування, прилягання, замикання, ізафет тощо) і виражені ними відношення (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні Синтаксис речення описує внутрішню структуру, комунікативний тип речень, їхню семан­тику і синонімічні перетворення. У мовознавстві довго точилася су­перечка, що вважати основною синтаксичною одини­цею — словосполучення чи речення синтаксему, під якою розуміється словоформа, яка бере участь в організації речення але вихідною структурою є просте речення — єдина універсальна синтаксична одиниця, Речення — одне з основних понять синтаксису. Це висловлення, яке повідомляє про щось і розраховане на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

На відміну від слова і словосполучення речення ха­рактеризують комунікативність сприяє передачі конкретного змісту в логічно зрозумілих формах відносна самостійність структурна цілісність Основними ознаками речення, крім комуніка-тивності, є предикативність й інтонація. Предикатив­ність — це співвіднесеність змісту речення з дійсніс­тю. Завдяки предикативності зміст речення трактуєть­ся як реальний (Пре­дикативність формується за допомогою категорії спо­собу і модальності. Під модальністю розуміють ставлення мовця до змісту речення. Модальність вира­жається вставними і вставленими одиницямиЩодо природи речення в науці про мову існує три погляди: 1) визначення речення за комунікативною функцією і віднесення його до мовлення; 2) визначен­ня речення за структурно-граматичною ознакою і від­несення його до одиниць мови; 3) виділення двох оди­ниць — речення і висловлення, перша з яких характе­ризується як певна структурна модель і належить мові, а друга як лексично наповнена модель із певним інто­наційним контуром і належить мовленню.

Для третьої концепції важливими є критерії розме­жування речення і висловлення речен­ня — це абстрактна віртуальна мовна одиниця, конст­рукція, яка описується без урахування її лексичного наповнення і вираженого комунікативного завдання. Висловлення — конкретна мовленнєва одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної моделі, комунікативною націленістю, До основних характеристик простого речення нале­жать його синтаксична структура, семантична струк­тура, порядок слів, інтонація.

Основу конструкції простого речення утворює струк­турна схема, що складається зі словоформ, які вира­жають суб'єкт і предикат думки. Суб'єкт і предикат думки не завжди збігаються з підметом і присудком. Синтагматично присудок підпорядковується під­мету. В аспекті актуалізації (у відношенні не до яко­гось члена речення, а до всього висловлення) присудок займає центральну позицію (предикативність, а саме такі її складники, як категорії способу і часу, містять­ся саме в присудку).

Опозиції структурних схем за вираженими ними синтаксичними ознаками предикативних відношень утворюють системні зв'язки між цими структурними схемами, формують парадигматику речень. Побудова (синтагматична організація) речення під­порядкована його двом функціям — номінативній і ко­мунікативній. Номінативна функція пов'язана з по-значуваною реченням ситуацією (подією), тоді як ко­мунікативна — з виділенням у висловленні ядра і теми повідомлення

26Американська школи дескриптивної лінгвістики. американський структуралізм не є пря­мим продовженням запропонованих Соссюром теоре­тичних положень.

Американський структуралізм, або дескриптивізм (від англ. сіезсгірї'ме «описовий»), — мовознавчий напрям, для якого характерний форма­льний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо). Мовознавці єльської школи зосереджували свою ува­гу на описі зовнішніх формальних елементів структури мови, уникаючи всього, що має якийсь стосунок до логі­ки, психології та інших дисциплін. Вони розробляли не загальну теорію мови, а лише методи синхронного опису мови. Пралінгвістика вивчає про­блеми експериментальної фонетики (акустичні й арти­куляційні властивості звуків) і частково психологію мо­влення. М ікро лінгвістика — це власне лінгвістика, яка є основним об'єктом дослідження дескриптивістів. Ме-талінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне лінгвістичних явищ,

Метою дескриптивістів є індуктивне встановлення на основі текстів мовної системи як су­купності деяких одиниць і правил їх розташування. опрацювали методику дистрибутивного аналізу, визначили його рів­ні та сфери застосування. проголосили ізоморфізм дистрибутивної ме­тодики, тобто придатність її застосування до всіх мов­них рівнів. Суть цієї методики зводилася до таких процедур:

1) членування тексту на мінімальні для певного рів­ня одиниці (фони, морфи), встановлення їх дистрибу­ції і визначення на цій основі структурних одиниць мови (фонем, морфем) з алофонів і аломорфів;

2) встановлення дистрибуції структурних одиниць і об'єднання їх у дистрибутивні класи;

3) побудова моделей мови на певному рівні її струк­тури;

4) побудова загальної моделі структури мови, яка б відображала взаємодію всіх рівнів. Одиниці, більші за речення, не розглядали, бо вва­жали, що вони знаходяться за межами структури мови.

активно застосо­вувати математичні методи, що об'єктивізувало резуль­тати дослідження й наблизило лінгвістику до точних наук.