- •16. Проьлема видылення частин мови
- •20.Аспекти синтаксичного рівня мови
- •31. Мова і невербальні форми спілкування
- •28. Теорыя генеративызму н. Хомського
- •32. Мова і мислення
- •33. Мова і мовлення
- •29. Проміжні мовні рівні
- •35. Відношення у системі мови
- •37. Суспільні функції мови
- •39. Синхронія і діахронія
- •44. Застосування математичних методів у лінгвістиці
- •43. Зіставний та структурний методи
- •40. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін
- •25. Мова як семіотична система
- •45. Мова і нація
- •23. Мова і невербальні форми спілкування
- •3 Структура мови ы структура мовноъ каритини свыту
- •27. Граматична система мови
- •42. Описовий та порівняльно-історичні методи
- •38. Соціолінгвістична класифікація мов
- •6 Християнська егзетика
- •7 Естетика й літературознавство епохи Відродження.
- •19.Естетика класицизму.
- •4. Поетика ы жанри теорыъ лытератури
- •8. Проблеми поетики в працях теоретиків бароко.
- •9. Герменевтика Нового часу
- •5. Генеза ы становлення лытератур.: осмислення явищ мистецтва в епоху античності
- •38. Види інтерпретацій художнього твору
- •37 Художній світ як «інша реальність».
- •35. Текстуальні елементи композиції
- •24 Методологія та філософія творчості.
- •36. Зміст літературного твору. Смисл (сенс) твору.
- •14 Українське літературознавство перших десятиліть 19 ст.
- •13 Зародження і розвиток національного літературознавства (11-18 ст.)
- •39. Сутнісна специфіка літературного процесу: літературна творчість, літературне життя, письменник і читач.
- •12. Естетичні теорії в німецькій класичній філософії. Романтизм.
- •40. Літературний процес. Традиція і новаторство.
- •11. Теорія літератури в працях просвітників. Преромантичні тенденції.
- •16. . Основні літературознавчі академічні школи 19-20 ст.
- •25. Основні критерії художності твору.
- •18. Основні методології сучасного світового й українського літературознавства: семіотика, структуралізм, формальна школа.
- •17. Осн. Методології сучас. Світового й укр. Літ-ва: теорія сублімації, архетипна критика, міфо-ритуальна критика.
- •45. Епічні, ліричні , ідраматичні жанри . Суміжні зміст оформи генеретики
- •22.Мистецтво як освоєння світу за законами краси і добра
- •23. Суспільна активність мистецтва
- •15 .Розвиток українського літературознавства середини 19 ст. Герменевтична традиція т.Шевченка.
13 Зародження і розвиток національного літературознавства (11-18 ст.)
Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 pp.), у яких була зроблена спроба з'ясувати характер і призначення художньої літератури, наголосити на тій користі, що її може принести читання творів. Автор застерігав від знайомства з недозволеними книгами, а це була апокрифічна література, твори з поганськими елементами тощо. До справжньої літератури він відносив передусім духовну літературу, де викладалося християнське вчення, запроваджене в Київській державі Володимиром.
Найдавнішою працею, в якій висвітлювалися проблеми тогочасної науки про літературу, був трактат Георгія Херабоска «О образах», уміщений в «Ізборнику Святослава»
У згаданій праці Херабоска невідомий перекладач створив літературознавчу термінологію давньою українською мовою, що було викликано нагальними потребами тогочасного культурного життя, розвитком художньої літератури та мистецтва.
Знайомство наших предків з працею Херабоска дає змогу висловити припущення, що були й інші теоретичні дослідження, знані в добу Київської Русі. Частково це підтверджується у «Слові о полку Ігоревім» (між 1185— 1187 pp.), де невідомий автор заявляє про дві художні манери, які він може застосувати у творчій праці: «по сьогоденних бувальщинах» та «по намислу Бояновім». Ці й попередні роздуми є першим досвідом української естетичної думки, що свої корені має в національному грунті. Згадка про Бояна — важливе свідчення існування в літературі Київської Русі певної традиції, що губилася в темряві століть. Загальмованість теоретико-літературної думки в наступні століття була викликана тими обставинами історичного характеру, що склалися після загибелі Київської Русі. Окремі праці, які інколи проникали в XIII—XV століттях в Україну, були написані латиною, що вважалася офіційною мовою науки середньовічної Європи.
З розвитком вітчизняної літератури письменники дедалі частіше стали звертатися до аналізу змісту, форми, мети написання і спрямованості творів інших літераторів. Особливо ця тенденція проявилася в українській полемічній літературі XV—XVIII століть, яскравим її представником став Іван Вишенський (між 1538 і 1550 — 20-ті роки XVII ст.). Полемізуючи з книгою Петра Скарги «Про єдність церкви Божої
Досі вважалося, що давні українські поетики XVII—XVIII століть, які дійшли до нас у численних рукописах (їх налічується близько тридцяти), були специфічними курсами літературознавства, що вивчалися в навчальних закладах тієї доби, зокрема в Києво-Мо-гилянській колегії (пізніше — академії), братських школах, колегіумах. Написані вони латинською мовою й викладали основні поняття поетики та риторики. Однак, як свідчить канадська дослідниця Наталія Пилипюк, «насправді це було не так. У гуманістичних школах, до яких слід зарахувати й Києво-Могилянську колегію, ці курси мали тільки допоміжну функцію. Вони служили важливішим педагогічним цілям, а саме: вивченню класичних мов (здебільшого латинської) і плеканню характеру учня та його розумових здібностей... У підручниках поетики літературна теорія підпорядковувалася процесові освоєння латинської мови».
її необхідно знати, оскільки вірші — це не прості звичайні слова, а художні, «винайдені». Практично з праці М. Смотрицького у вітчизняній теоретико-літературній думці з'являються поняття художності, поетичної образності. Він уперше повів мову про тропи та фігури поетичного синтаксису. Однак найбільша його заслуга полягає в тому, що М. Смотрицький створив цілісне вчення про художню специфіку поетичного слова.
До двоскладових розмірів автор «Граматики» відносив спондей, пірихій, трохей і ямб, до трискладових — дактиль, анапест, амфібрахій, амфімакр, бакхій, палібакхій, трібрахій, трімакр