- •16. Проьлема видылення частин мови
- •20.Аспекти синтаксичного рівня мови
- •31. Мова і невербальні форми спілкування
- •28. Теорыя генеративызму н. Хомського
- •32. Мова і мислення
- •33. Мова і мовлення
- •29. Проміжні мовні рівні
- •35. Відношення у системі мови
- •37. Суспільні функції мови
- •39. Синхронія і діахронія
- •44. Застосування математичних методів у лінгвістиці
- •43. Зіставний та структурний методи
- •40. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін
- •25. Мова як семіотична система
- •45. Мова і нація
- •23. Мова і невербальні форми спілкування
- •3 Структура мови ы структура мовноъ каритини свыту
- •27. Граматична система мови
- •42. Описовий та порівняльно-історичні методи
- •38. Соціолінгвістична класифікація мов
- •6 Християнська егзетика
- •7 Естетика й літературознавство епохи Відродження.
- •19.Естетика класицизму.
- •4. Поетика ы жанри теорыъ лытератури
- •8. Проблеми поетики в працях теоретиків бароко.
- •9. Герменевтика Нового часу
- •5. Генеза ы становлення лытератур.: осмислення явищ мистецтва в епоху античності
- •38. Види інтерпретацій художнього твору
- •37 Художній світ як «інша реальність».
- •35. Текстуальні елементи композиції
- •24 Методологія та філософія творчості.
- •36. Зміст літературного твору. Смисл (сенс) твору.
- •14 Українське літературознавство перших десятиліть 19 ст.
- •13 Зародження і розвиток національного літературознавства (11-18 ст.)
- •39. Сутнісна специфіка літературного процесу: літературна творчість, літературне життя, письменник і читач.
- •12. Естетичні теорії в німецькій класичній філософії. Романтизм.
- •40. Літературний процес. Традиція і новаторство.
- •11. Теорія літератури в працях просвітників. Преромантичні тенденції.
- •16. . Основні літературознавчі академічні школи 19-20 ст.
- •25. Основні критерії художності твору.
- •18. Основні методології сучасного світового й українського літературознавства: семіотика, структуралізм, формальна школа.
- •17. Осн. Методології сучас. Світового й укр. Літ-ва: теорія сублімації, архетипна критика, міфо-ритуальна критика.
- •45. Епічні, ліричні , ідраматичні жанри . Суміжні зміст оформи генеретики
- •22.Мистецтво як освоєння світу за законами краси і добра
- •23. Суспільна активність мистецтва
- •15 .Розвиток українського літературознавства середини 19 ст. Герменевтична традиція т.Шевченка.
31. Мова і невербальні форми спілкування
(паралінгвістика і паракінесика)
Людське мовлення супроводжують невербальні (несловесні) системи знаків. Саме невербальні знаки зумовлюють найбільшою мірою відмінність між усним і писемним мовленням. Якщо в писемному мовленні є лише один канал інформації (текст), то усне мовлення має два канали інформації: текст (висловлювані слова) та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є надзвичайно вагомим при спілкуванні.
Дехто вважає, що несловесний канал дає слухачеві інформації більше, ніж словесний. Несловесну інформацію вивчають паралінгвістика і паракінесика. До паралінгвістики належать усі ті способи передачі інформації, які пов'язані зі звучанням мови: акустичні характеристики голосу (тембр, висота, гучність), паузи, інтонація тощо. До паракінесики належать жести і міміка.
Тембр голосу впливає на сприймання інформації. Деренчливий чи писклявий голос втомлює слухача, а голос приємного тембру привертає увагу. Надзвичайно важливу роль у спілкуванні відіграє інтонація. Бернард Шоу зауважив, що існує п'ятдесят способів сказати так і п'ятсот — ні. Антон Макаренко зізнавався, що педагогом відчув себе тільки тоді, коли зміг один і той самий наказ віддавати двадцятьма різними інтонаціями.
За допомогою інтонації можна до протилежного змінити зміст фрази.
Глибоке смислове навантаження в мовленні мають паузи.
Міміка і жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть антонімічно переосмислюють сказані слова, таким чином ілюструючи відому сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати думки.
Отже, мова як своєрідна семіотична система є полі-функціональною, багаторівневою і глобальною за значенням. Це вторинна природна багатовимірна динамічна система, яку супроводжують невербальні системи знаків.
28. Теорыя генеративызму н. Хомського
У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.
Генеративізм (від англ. іо §епегаіе «породжувати»), або породжувальна лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій.Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський1 Хомський написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису прагнення створити загальну теорію мови Завдання мовознавства Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіанського раціоналістичного методу пізнання. Американський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї. Породжу вальна граматика, за Хомським, — це «своєрідний механізм, який породжує всі граматично правильні послідовності мови і не породжує жодної граматично неправильної Дослідник намагається побудувати модель діяльності реального носія мови. Завдання лінгвіста, за Хомським, «як і дитини, яка оволодіває мовою, є виявити з даних уживання систему правил, що лежить у їх основі, якою оволодів мовець-слухач і яку він використовує в реальному вживанні [...]. Граматика мови прямує до того, щоб бути описом компетенції, притаманної ідеальному мовцеві-слухачу». Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор-Рояля і Гумбольдта про творчий характер мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для вираження необмеженої кількості думок, які виникають у найрізноманітніших ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти речення, яких вона ніколи раніше не чула. Першочерговим завданням лінгвістики є розкриття сутності цих творчих процесів. Концепція Хомського за своєю суттю є психологічною. Проблеми мови він пов'язує з проблемами людського знання і водночас вважає, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим згадує положення Декарта про вродженість мис-леннєвих структур, у тому числі мовної компетенції. Вроджені структури — це поняття, які не набува-ються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції. їх можна також розуміти як вроджену здатність до засвоєння мови. Про вродженість мовних структур, зауважує вчений, свідчить той факт, що володіння мовою в основному не залежить від розумових здібностей людини. Варто взяти до уваги й те, що всі нормальні люди оволодівають мовою, а людиноподібна мавпа на це не здатна, хоч є розумною з інших поглядів Учений відносить мовознавство до психології й теорії пізнання Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка визначає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно психології, внаслідок чого лінгвістика втрачає свою самостійність, за яку боролись багато поколінь мовознавців.