14. Філософія г.Гегеля.

Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найвідоміший філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно- ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні праці: «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Феноменологія духу», «Філософія права», «Філософія історії» та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо. Заслуга Гегеля полягала також у тому, що він весь природний, історичний ідуховний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, у перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно – ідеалістично. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб'єктивності побажань кожної окремої людини і об'єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є «свободою порожнечі», говорив він. Гегель підходить до формули свободи як «пізнаної необхідності».Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектичним методом і метафізичною системою. Непослідовність його діалектики полягає в тому, що вся вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; у природі – людський дух; у філософії права – конституційна монархія; в історії філософії– його власна філософська система. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Відтак, філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій, і через це классики марксизму назвали її «кінцем німецької класичної філософії».

14. Ідеалістична діалектика Гегеля

В основі діалектики Гегеля полягає ідеалістичне уявлення про те, що джерело будь – якого розвитку – як природи, так і суспільства є людське мислення, а, отже, має логічну, духовну природу. За Гегелем, “тільки у понятті істина володіє стихією свого існування”, і тому діалектика понять визначає собою діалектику речей, по Гегелю, є, відображена, “відчужена”, “озовнішнена” форма справжньої діалектики, притаманній “тільки життю поняття”, чи, інакше кажучи, життю Бога, як він існує сам по собі, наче б то в його мисленні. Сам по собі Бог вбачається Гегелю не як власний Бог християнської релігії, а як безособовий процес саморуху поняття, з необхідністю розвиваючою свої визначення в діалектичному процесі – через розгортання початкової суперечності і її наступного подолання. Своєрідним введенням в гегелівську систему є “Феноменологія духу” (1807), одна з найбільш складних і найбільш містких робіт німецького філософа. В ній він ставить задачу подолання точки зору індивідуальної свідомості, для якої, за його твердженням, тільки і існує протилежність суб`єкта і об`єкта. Зняти цю протилежність лише шляхом поступального розвитку свідомості, в ході якого індивідуальна свідомість проходить весь той шлях, всі ті етапи, які пройшло людство протягом своєї історії. При цьому Гегель дає філософську інтерпретацію всього того багатства історичного знання, яким володів сам. Тим самим Гегель пропонує як би драбину, піднімаючись по якій кожна конкретна людина пристосовується до духовного досвіду, накопиченого людством, пристосовується до всесвітньої культури і піднімається до точки зору філософської. На вершині цієї драбини кожний індивід в змозі , на думку Гегеля, подивитися на світі на себе з точки закінчившоїся світової історії, “світового духу”, для якого більше нема протилежності суб`єкта і об`єкта, “свідомості” і “предмета”, а є абсолютна тотожність, тотожність мислення і буття.

Досягнувши абсолютної тотожності, залишає точку зору буденної свідомості і тільки зараз потрапляє в свою справжню стихію – стихію чистого мислення, де, по Гегелю, всі визначення думки розвиваються із неї самої. Це – сфера логіки, де тече нічим суб`ективно не замутнене життя поняття.