14.Філософія «абсурду» а.Камю

Уся рання творчість А. Камю аж до 1941р., включаючи і філософські праці і художні твори, присвячена проблемі абсурду. Теоретичною розробкою філософії абсурду є ”Міф про Сізіфа”, у якому Камю розглядає зв’язок абсурду і самогубства, абсурдну людину, абсурдну творчість, абсурдну свободу З одного боку, створений філософом образ втілює ідею абсурдної людини, з іншого - викриває абсурдність світу. Але, як уже згадувалось, Камю вважає, що абсурд народжується з зіткнення людини і світу, він є розладом між людиною і світом.Камю визначив абсурд як фундаментальну проблему буття. Філософ стверджує, що абсурдним не є ні світ, ні людина - абсурд виникає лише у їхній взаємній присутності, адже це “метафізичний стан людини в світі”.Головна відмінність Камю у підході до проблеми абсурду полягає в тому, що абсурд розглядається не як висновок, а як початок роздумів. Камю прагне не просто константувати факт абсурду, а саме ті наслідки, до яких він приводить. Камю також шукає виходи зі стану абсурду. Таким виходом з абсурду став бунт. Бунт як логічне продовження філософії абсурду. Абсурд втілився в п’єсі “Калігула”, яка власне, хронологічно і є першою з творів абсурду. ЇЇ герой, усвідомивши абсурдність життя прагне відкрити очі усім підлеглим; методи, які використовує для цього “просвітлення” Калігула не приносять нічого крім лиха. Калігулі не вдалося стати божеством, він не зміг досягти неможливго.Концепція абсурду А.Камю постає цілісно лише при розгляді усіх творів циклу, вони не тільки доповнюють один одного, але є взаємопов”язані, так само як і цикли творчості Камю.

15. Семантична філософія.

семантична філософія - один з напрямів ідеалістичної бурж. філософії й соціології, споріднений з неопозитивізмом. Виник у 20- 30-х рр. 20 ст. у США. Гол. представники - А. Кожибський, С. Хаякава, X. Уолпол, Ст. Чейз та ін. Вульгаризуючи ідеї й досягнення семантики як наук. дисципліни, еклектично поєднуючи деякі елементи психоаналізу 3. Фрейда, теорії умовних рефлексів І. П. Павлова, психіатрії, мовознавства й соціології, представники "3. с." твердять, що вдосконалення мови є засобом поліпшення стосунків між людьми, примирення всіх індивідуальних і соціальних конфліктів. Прихильники "3. с." явища сусп. життя намагаються пояснити впливом структури мови й значення слів на поведінку людини, внаслідок чого в їхніх працях семантика набуває статусу заг. науки про людину. Своє гол. завдання вони вбачають у подоланні "тиранії слів", а семантику вважають знаряддям "психічної й соціальної терапії". "3. с." як філос. напрям не має нічого спільного з наук. семантикою, яка розвивається в межах логіки й лінгвістики.

15. Понятя інтуїції

В історії філософії зміст поняття "Інтуїція" розвивався. Інтуїція пояснювалась як форма безпосереднього інтелектуального знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є вид безпосереднього знання, яке стається як раптове прозріння (осяяння, осягнення, здогад), яке передбачає тривалу підготовку розуму.

В філософії нерідко чуттєві форми пізнання і мислення протиставлялись. Рене Декарт, наприклад, стверджував: «Під інтуїцією я розумію не віру в непевне свідчення почуттів і не оманливе судження безладної уяви, а світосприйняття ясного і уважного розуму, настільки просте і чітке, що воно не залишає жодного сумніву в тому, що ми мислимо, або, що те ж саме, тверде розуміння ясного і уважного розуму, яке породжене лише природним світлом разуму і завдяки своїй простоті більш достовірне, чим сама дедукція .».

В філософії Іммануїла Канта інтуїція є базовою пізнавальною (когнітивною) здатністю, еквівалент якої в широкому сенсі може бути названий перцепцією, тобто сприйняттям, відчуттям, розумінням, проникливістю. Кант вважав, що розум сприймає всі наші зовнішні віддчуття в формі простору, а всі внутрішні відчуття (пам'ять, думки) - в формі часу.