86. Проблема людини в сучасній філософії.

Сутність людини не в одному з них, а у суперечливому поєднанні обох, в постійній гармонізації взаємо-впливів між цими рівнями, що і визначає характер людської цінностіІдеї принципової незавершеності людини, її відкритості світові, сутності її саморозвитку, який перебуває мовби на межі природного, соціального і духовного буття, були розвинуті в таких напрямах сучасної філософії, як філософська антропологія (Шелер, Плеснер), і частково – в персоналізмі (Бердяєв, Муньє, Рікер).По-третє, кожен із цих рівнів слід розкривати більш глибоко. Природне в людині не зводиться до безпосередньо біологічного, а має в собі безконечність космосу. Для космізму (ідеї В.Соловьова, М.Федорова; природничонаукові інтерпре-тації – К.Ціолоковського, О.Чижевського) людина є космічною істотою. Соціальне не повинно зводитися лише до наявних суспільних відносин, воно має включати в себе безконечність культурно-історичної пам’яті. Внутрішній духовний світ слід розглядати не просто як функцію зовнішніх умов, а й як особливу самостійну реальність.Розуміння людської сутності як єдності – біологічної, соціальної і духовної – дозволяє відповісти на запитання, що означає “жити по-людськи”. Не просто сито, не просто відповідально, не просто духовно – а так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постоійно взаємодоповнювали одна одну. Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу. Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій саморозвитку світу, через діалог своєї унікальності, свободи з світовою універсальністю - ось у чому полягає вищий смисл життя людського.

86. Концепції походження людини.

Людина — це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття та освоєння дійсності, істота творча, моральна, яка відповідає за свої вчинки. Формування й розвиток людини — водночас формування й розвиток суспільства, матеріальної і духовної культури, поза якою людина як така не може існувати. Походження людини по-різному трактується релігією і наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму, тобто творення світу, всіх речей та істот Богом. Наш Всесвіт (Метагалактика) має такі фізичні властивості, що в ньому можливе утворення складних систем і — за певних умов — живих організмів. Наукою встановлено, що людина походить від тварини, отже, її появі передував дуже тривалий (кілька мільярдів років) шлях біологічної еволюції. Процес перетворення тварини на людину почався кілька мільйонів років тому. Принагідно зазначимо, що за традиційними твердженнями християнських богословів, увесь світ був створений за 5508 років до н. е. (або до Різдва Христового), а на думку іудейських богословів навіть лише за 3761 рік до н. е. Як бачимо, наука дійшла інших висновків. Відомий вислів "праця створила людину" справедливий, якщо розуміти, що він не обмежується чинниками антропогенезу, а виокремлює ту ключову обставину, яка відрізняє людську життєдіяльність від тваринної. Над біологічною спадковістю надбудовується і стає для людини специфічною, визначальною культурна наступність, яка здійснюється через передачу від покоління до покоління створених предметів, знарядь, техніки, досвіду, через навчання й виховання. Винятково важливу роль у формуванні людини й людства відіграла розбірлива мова, яка виникла й розвинулася разом з трудовою діяльністю й соціальними формами життя. Мова — це універсальна, тобто всеохоплююча, знакова система, яка має свою внутрішню цілісність, бо між її елементами, словами встановлюються граматичні зв'язки. Мова виконує насамперед функцію засобу спілкування— спочатку як звукова, а пізніше і як писемна. Відповідно розширювалися можливості спілкування — в просторі й часі.