48. Сутність структуралізму

У середині XX ст. в європейській філософії сформувалась течія, яка дістала назву структуралізм. Його основні представники: К.Леві-Стросс ,Ж.Лакан,М.Фуко, Р.Барт та ін.Структуралізм — це загальна назва ряду напрямків у соціогуманітарному пізнанні XX ст., пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різних перетворень і змін. Структуралізм можна умовно поділити на дві лінії: перша — власне філософські ідеї самих вчених-структуралістів; друга — структуралістська ідеологія, що поширилась у Франції в 60—70-ті роки. Об'єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, але сюди належать також наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама тощо.. Концепції структуралістів, попри усі розбіж¬ності, мають спільні риси: 1) виділення первинної множини об'єктів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури; 2) розчленування об'єктів (текстів) на елементарні частини, в яких типові відношення зв'язують різнорідні пари елементів; 3) розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх і побудова абстрактної структури; 4) виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці. позитивні моменти і значення його для науки в цілому: Це, по-перше, ретельна розробка механізмів комунікацій; по-друге, опора на багатомірність культурних утворень. Проте структуралізм відмовляється від активності суб'єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знаково-мовну систему. Структуралізм потребує синтезу з іншими науками.

48. Аксіологія.

Аксіологія — філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей. Кожній сфері буття людини відповідають певні ціннос­ті. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, ко­рисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це — природні цінності. Цінностями є пев­ні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфор­ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти­лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла­года в суспільстві, порядок, мир, демократія. їм протисто­ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа­ли людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єкти­вувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії). їх антиподами є зло, неістина, по­творне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.Усі ці різноманітні предмети і феномени робить ціннос­тями, об'єднує певне їх відношення до людини. За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльнос­ті матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розме­жовувати їх неможливо. крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цін­ності, які задовольняють відповідні потреби. Так, пережи­вання радості, щастя, душевного комфорту, до яких лю­дина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захище­ність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церк­ва, профспілка, партія тощо. їх також не можна однознач­но кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. самі по собі. їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Загалом цінності виконують такі функції: Функція конституювання сенсу життя. З'ясову­ючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цін­ності конституюють сенс людського життя, утворюють йо­го духовну основу. Людина не завжди свідомо формує свій духовний стрижень. Як правило, він конституюється під впливом притаманних певному суспільству релігійних і традиційних цінностей. Орієнтаційна функція цінностей. У житті люди­ни і суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності. Будучи орієнтирами, вони постають у формі ідеалів — вільно прийнятих зразків поведінки, прообра­зів досконалих предметів, які орієнтують людину на під­несення над буденною реальністю. Нормативна функція цінностей. Вона тісно поєдна­на з орієнтаційною функцією.. Норми — це правила, вимоги, закони пове­дінки, які виводяться із сенсу цінності. Серед них виок­ремлюють моральні, правові, естетичні, звичаєві, технічні, харчові та ін.Отже, цінності є невід'ємною складовою духовного життя людини, обґрунтовують ідеали і норми, єднають суспільст­во духовно.