- •Основні питання
- •Предмет і функції філософії.
- •3.Філософія в Стародавній Індії, буддизм.
- •5.Іонійська філософія в Стародавній Греції.
- •6.Філософія Сократа.
- •7.Філософія Платона
- •9.Філософія Арістотеля, вчення про буття і про душу.
- •10.Суспільно-політичні погляди Арістотеля
- •Філософія ф.Аквінського.
- •Наукова революція хvіі ст. Та проблема методу пізнання. Механіцизм, раціоналізм, емпіризм.
- •Зародження філософії Нового часу. Ф.Бекон.
- •Філософія т.Гоббса. Його вчення про державу
- •Раціоналізм Декарта.
- •Філософія б.Спінози.
- •Філософія д.Локка.
- •Погляди ш.Монтескє
- •Французькі матеріалісти XVIII ст.
- •Англійська філософія XVIII ст. Д.Берклі і д.Юм.
- •Трансцендентальний ідеалізм і.Канта.
- •Етика і.Канта.
- •Філософія г.Гегеля.
- •Ідеалістична діалектика Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л.Фоєрбаха.
- •Філософія життя (а.Шопенгауер, ф.Ніцше).
- •Історичні умови виникнення марксизму
- •Сутність філософії марксизму
- •Марксизм в XX ст.
- •Матеріалістичне розуміння історії к.Маркса, його хиби та суперечності.
- •Утопічний характер "наукового соціалізму"
- •Особ-ті і осн напрямки світової філософії хх ст.
- •Психоаналіз з.Фройда. Неофройдизм.
- •Філософія екзистенціалізму
- •Буття і час в філософії Гайдеггера
- •Релігійна філософія XX ст. Неотомізм.
- •Тенденції оновленства в неотомізмі. Тейяр де Шарден.
- •Неопозитивізм (б.Рассел, р.Карнап)
- •Філософія науки (т.Кун)
- •46.Філософія науки (с.Тулмін)
- •Прагматизм.
- •Теорія цивілізації а.Тойнбі.
- •А.Тойнбі про причини загибелі цивілізацій
- •Франкфуртська школа. Неомарксизм (г.Маркузе)
- •Філософська герменевтика.
- •Сутність структуралізму
- •Аксіологія.
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі х-хііі ст.
- •Філософські ідеї в період формування української нації (хіv-хv ст.).
- •Філософські ідеї в період українського ренесансу. І.Вишенський. Острозький культурно-освітній центр. Полемісти.
- •Філософія в Києво-Могилянській Академії. Ф.Прокопович.
- •Філософія г.Сковороди.
- •Філософія п.Юркевича.
- •Погляди м.Костомарова.
- •Ставлення т.Г.Шевченка до релігії
- •Ставлення і. Франка до марксизму.
- •Світогляд л.Українки.
- •Соціально-політичні погляди м.Драгоманова.
- •Світогляд м.Гоголя
- •Професійна філософія в Україні в хіх ст.. (п.Лодій, о.Новицький, с.Гогоцький)
- •Погляди в.І.Вернадського.
- •Філософські погляди мислителів української діаспори (д.Чижевський, д.Донцов, в.Винниченко).
- •Філософія в Україні в XX ст.
- •Поняття буття. Форми буття.
- •Поняття природи. Природа і суспільство.
- •Проблема субстанції. Матеріалістичний та ідеалістичний монізм. Дуалізм.
- •Поняття матерії.
- •Рух, час та простір
- •Походження та сутність свідомості.
- •Свідомість і мова
- •Поняття суспільної свідомості, її структура.
- •Суспільна та індивідуальна свідомість.
- •Форми суспільної свідомості.
- •Сутність пізнання. Субєкт і обєкт пізнання.
- •Основні форми пізнання.
- •Істина, її концепції. Істина як процес.
- •Проблема критерію істини.
- •Методи теоретичного пізнання
- •Методи емпіричного дослідження.
- •Загальнологічні методи пізнання
- •Роль практики в процесі пізнання
- •Проблема людини в сучасній філософії.
- •Концепції походження людини.
- •94.Поняття суспільства. Закономірності суспільного розвитку
- •95.Теоретичні моделі суспільного процесу
- •96.Глобальні проблеми сучасності
- •97.Критерії суспільного прогресу. Поняття якості життя
- •98.Загроза екологічної катастрофи. Шляхи виходу з екологічної кризи
- •99. Проблеми періодизації історії суспільного розвитку
- •Додаткові питання
- •Філософія Фіхте
- •2.Філософія Шеллінга
- •3. Філософія Лейбніца
- •4.Поняття антиномій в філософії і.Канта.
- •Сутність пантеїзму.
- •Сутність феноменології Гуссерля
- •7. Сутність інструменталізму
- •8.Персоналізм
- •Поняття «соціальний характер» в філософії е.Фрома
- •10.Поняття «архетипу колективного несвідомого» в філософії к.Юнга.
- •11.Теорія «хвиль» е.Тофлера.
- •12.Соціально-політичні погляди г.Маркузе(1898-1979)
- •13.Свобода і відповідальність в філософії ж.-п.Сартра.
- •14.Філософія «абсурду» а.Камю
- •Семантична філософія.
- •Понятя інтуїції
- •Роль ідеології в розвитку суспільства.
- •Сутність догматизму та релятивізму.
- •19.Сутність деїзму.
- •20.Дві концепції простору і часу: абсолютна і реляційна.
- •Рушійні сили суспільного процесу.
- •Ф.Фукуяма про роль прагнення до визнання в суспільному розвитку
- •Роль людської діяльності в суспільному розвитку
- •Єдність чуттєвого і раціонального в процесі пізнання
- •Сутність принципу верифікації в неопозитивізмі
- •Сутність детермінізму
- •27. Соціально-політичні погляди н.Макіавелі.
- •28 «Відкрите» і «закрите» суспільство к.Попера
- •29. Крах «російського комунізму». Причини і наслідки
- •30. Тоталітарне суспільство і його риси
Роль людської діяльності в суспільному розвитку
Суспільство — це сукупність форм сумісної людської діяльності, що історично склалися і є вищим ступенем розвитку живих систем, який проявляється у функціонуванні й розвитку найрізноманітніших соціальних інститутів; це система історично визначених форм суспільних відносин, яка склалася в процесі діяльності людей з перетворення природи і власного життя. Як особливий вид об'єктивної реальності й вищий ступінь розвитку природи суспільство виникає на певному етапі саморозвитку матерії і має власну логіку буття. Воно є найскладнішою за своєю сутністю і структурою формою існування матерії.
Осмислюючи світ, люди намагалися зрозуміти зміст і мету свого існування, встановити, чому відбуваються зміни в суспільстві, якарольлюдини, невідомості в об'єктивному процесі. Це знайшло відображення в різних соціологічних концепціях.
Основа суспільного життя — матеріальне виробництво, економічні (виробничі) відносини, що складаються між людьми в процесі трудової діяльності, визначаються рівнем розвитку продуктивних сил (передусім, знарядь праці й технологій) та існують незалежно від волі і свідомості людей.Хоча суспільство — це жива система, однак воно є особливим видом життя на Землі, котре якісно відрізняє його від інших систем. Ця відмінність пояснюється рядом обставинПо-перше, людина як елемент суспільства на відміну від інших істот наділена свідомістю, що робить її здатною продукувати не лише матеріальні, а й духовні цінності. їй притаманна творча діяльність, у процесі якої вона реалізує свідомо поставлені цілі.По-друге, людині й суспільству характерні свої, специфічні способи одержання, переробки й передачі інформації від індивіда до індивіда, від покоління до покоління — мислення, мова, писемність тощо.По-третє, люди в процесі діяльності своє ставлення до природи опосередковують відповідними знаряддями праці. Останні можуть бути природними або штучними, виготовленими самою людиною. Використовуючи їх, люди створюють для себе штучне середовище, «олюднюють» натуральні форми природи, пристосовуючи їх до своїх потреб та інтересів.По-четверте, людська діяльність на відміну від діяльності інших живих систем має суспільний характер. Вона неможлива поза соціумом. Здійснюючи її, людина завжди переслідує мету задоволення не тільки власних, але й суспільних (групових) потреб. Без цього не може функціонувати і розвиватися суспільство як соціальна система, елементом якої є кожний людський індивід.
Єдність чуттєвого і раціонального в процесі пізнання
Питання про шляхи пізнання істини давно цікавить філософію. Але це питання виявилось досить складним.
У XVII–XVIII ст., коли в філософії на перший план виступили проблеми теорії пізнання, філософи у своїх поглядах розділились на емпіриків і раціоналістів.
Емпірики стверджували, що чуттєвий досвід людини є єдиним джерелом пізнання. Але вони недооцінювали значення теоретичного, абстрактного, раціонального мислення і вважали, що вирішальними в пізнанні є показники наших чуттів (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Дідро та інші).
Раціоналісти, на противагу емпірикам, вирішальним джерелом істинного знання визнають розум. Для раціоналізму характерна абсолютизація мислення, відрив абстрактного мислення від чуттєвого досвіду. Раціоналісти стверджують, що наукове розуміння світу можна створити власне умоглядним шляхом, без будь-якої допомоги чуттєвого досвіду, незалежно від нього (Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Лейбніц та інші).
Процес пізнання слід розуміти як єдність чуттєвого і раціонального. Але цю єдність не слід розуміти як поділ людського пізнання на два ступеня: чуттєвий та раціональний. Почуття та мислення в людському пізнанні не є двома ступенями, роз'єднаними часовим інтервалом: спочатку людина пізнає чуттями без допомоги розуму, а потім – розумом без чуттів.
Чуттєве і раціональне не два ступеня, а два моменти, з яких складається знання про зовнішній світ.
Єдність чуттєвого і раціонального в процесі пізнання означає не проходження одного за другим, а обов'язкову участь того й іншого в нашому пізнанні. На якому рівні не знаходилося б наше знання, воно завжди є єдністю чуттєвого і раціонального.
Пізнання здійснюється на основі суспільної практики людини, йде від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього – знову до практики.
Таким чином, першим моментом пізнання є живе споглядання або чуттєве пізнання – відчуття, сприйняття, уявлення. Саме з живого споглядання, і насамперед з відчуттів, починається пізнання об'єктів дійсності. Живий організм не може існувати без зв'язку з навколишнім середовищем. Формою цього зв'язку із зовнішнім світом є відчуття.
Відчуття – перетворення енергії зовнішнього подразнення у свідомості.
На відміну від відчуття, яке є відображенням окремих властивостей чи сторін предметів, сприйняття є відображенням предмета, який діє в певний момент на органи чуття в цілому.
У сприйняття і відчуття є спільна риса: вони виникають внаслідок безпосереднього впливу предметів на органи чуття.
Уявлення – це конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів.
Уявлення виникають із чуттєвих сприйняттів, їх основою є минулий досвід людини, її попередні відчуття і сприйняття.