76. Рух, час та простір

Рух – це найважлив атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух – це будь-яка зміна, будь – яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.Рух виявл у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з’являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв’язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії( нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність руху. К-сть форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху – сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії – це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів. Простір - це філософ категорія, змістом якої є форма буття матерії, яка визначає її протяжність й структурність, співіснування і взаємодію елементів в різноманітних матеріальних системах.Час - філ категорія для визначення атрибуту матерії, форми її буття, яка характ тривалість існування всіх об'єктів і послідовність зміни станів.

76. Походження та сутність свідомості.

З давніх давен філософи напружено шукали розгадку таємниці феномену свідомості. Поняття свідомість зявляється в європейській філософії лише у XVII столітті. До того часу духовне не мислилося ще принципово відмінним від матеріального, інакшим за способом свого здійснення буттям. З виникненням і розвитком біології, психології, фізіології вищої нервової діяльності, інших наук про людину філософія і наука значно просунулися вперед в розумінні феномену свідомості. Від метафорично-образних уявлень про свідомість як "душу, яка міститься у серці", як "крихітну похідну божественого розуму", філософи поступово починають повязувати свідомість із діяльністю людського мозку, особливо індивідуальну свідомість і самосвідомість. сучасний філософ А.Г.Спіркін,-- це вища, притаманна тільки людям функція головного мозку, яка повязана з мовою, і яка заключається в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, у попередній мисленій побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролюванні поведінки людини. Обєкт свідомості — природа, суспільство і сама свідомість. Орган свідомості – головний мозок свідомості. Носій свідомості – конкретно-історична особистість, людина. Зміст свідомості – система знань, що історично склалася, і яка безперервно поповнюється. Стимул свідомості – суспільно обумовлені потреби людини і інтереси суспільства. Роль свідомості – правильне орієнтування людини у навколишньому світі, в пізнанні і перетворенні його на основі досвіду поколінь та суспільної практики.В сучасному незаідеологізованому трактуванні свідомість – це світ субєктивної реальності, спроможність людини оперувати образами соціальних взаємодій, дій з предметами, природних і культурних звязків, які відділені від безпосередніх контактів з людьми і актів діяльності; розглядати ці образи як умови, засоби, орієнтири своєї поведінки. В сучасній філософії свідомість в основному трактується як проблема людського буття, як спосіб відображення проблемності суспільного процесу, як явище, яке забезпечує звязок людської історії і культури. Свідомість виступає в єдності своїх суспільних і індивідних вимірів. Спроможність людини поєднувати образ власної діяльності з образами різноманітних соціальних взаємодій є необхідною умовою реалізації соціальних звязків і суспільного життя. Свідомість фіксує соціальний звязок у самому індивіді. Цей звязок виявляється в ньому як свідомість, тобто як поділене з іншими людьми знання про необхідне сприяння у відтворенні соціального процесу. Звязок цей також виявляє соціальну значимість існування індивіда, його поведінки, самобутнього розвитку його сил .Свідомість людини, як особливого типу звязок її зі світом, має нелінійний характер. В свідомості збігаються різноманітні відношення людини до людей, речей, природи, які підкріплюються розподіленим характером діяльності, в якій вона (людина) відокремлена від людей, а також залежить від нихСвідомість вводить звязок індивіда з іншими людьми в його відношеннях до предметів, процесів і стихій, що за ними ховаються. Предмет ніби-то до-визначає людські потреби, бажання, воління. Він окреслює їхній конкретний, змістовний смисл і одночасно виявляє їхнє значення, їхнє відношення до діяльнысних сил інших людей. Майже теж саме він робить з жестовими й звуковими сигналами, за допомогою яких люди реалізують свідоме спілкування.