Додаткові питання

1. Філософія Фіхте

Іоган Готліб Фіхте (1762 – 1814), головна праця “Основа загального науковчення”. Квінтесенція суб’єктивного ідеалізму Фіхте – з’ясування можливості існування людської свободи і несприймання матеріалізму, який він називає “догматизмом”. У якості вихідної, необхідної для суб’єктивної діяльності передумови, начебто внеположного суб’єкту (“Я”) предмета діяльності “(не – Я”) виступає у системі Фіхте “продуктивна уява”, тобто суб’єктивна, хоча й безсвідома діяльність. Таким чином, Фіхте постулює об’єкт, тобто те, що пізнається, обмежуючись світом суб’єкта, тобто того, хто пізнає, усуваючи “річ – у – собі” (зовнішній світ). “Річ – у – собі”, природа, на думку Фіхте, - це аберрація нерефлективного мислення, котре нічого не знаючи про діяльність “продуктивної уяви”, приймає її (діяльності) продукти за дещо, що існує само по собі. Лише філософське мислення долає цю незапобіжну ілюзію природного мислення і пояснює, яким чином у самому “Я” міститься “не – Я”, тобто те, що, начебто, не може мати місце у цьому “Я”. Протиставлення “Я”, яке розуміється як відносне, емпіричне “Я” (свідомість людини як суб’єкта діяльності) і “не – я” (об’єкта, на який спрямована діяльність), відбувається у лоні абсолютного, безумовного “Я” і виділяє з власної безумовної повноти ці протилежності, які взаємно обмежують одне одного. Оскільки абсолютне “Я безкінечно діє, воно у той же час споглядає – і інтелектуальній інтуїції – власну діяльність як єдність суб’єкта та об’єкта “Я” має два значення: 1) емпіричне “Я” – свідомість окремої людини; 2) абсолютнє, божественне “Я” – загальне, абсолютне мислення.

2.Філософія Шеллінга

Представник німецького класичного ідеалізму. Наприкінці 90-х років XVIII ст. Шеллінг прийшов до висновку, що намічена ним "філософія природи" відповідає тільки на питання: яким чином розвиток несвідомо-духовної природи приводить до виникнення свідомості, яким чином із об'єктивного виникає суб'єктивне. Виникає й інше питання: як суб'єктивне стає об'єктивним? Відповідь на це питання Шеллінг дав в "Системі трансцендентального ідеалізму", причому натурфілософія і трансцендентальна філософія доповнюють одна одну як два можливих напрямки філософствування. Трансцендентальна філософія виходить з суб'єктивного "Я" як первинного, виводячи з нього об'єктивне. Оскільки безпосереднім предметом трансцендентальної філософії виступає суб'єктивне, його внутрішні акти, єдиним органом цього розгляду є "інтелектуальна інтуїція". Форми розумного пізнання за Шеллінгом - це не висновки і не докази, а безпосереднє осягнення предмета в інтелектуальному спогляданні, в інтелектуальній інтуїції. Однак суб'єктом такого розумного діалектичного пізнання може бути не буденний розум, а тільки філософський і художній геній. До того ж наша мова, в формах якої розсудок виражає свої думки, не допомагає, за Шеллінгом, вищому пізнанню, а заважає йому, оскільки складається з застиглих відбитків діалектичних процесів. Свідомість починає з відчуття, далі піднімається до "інтелігенції7', доходить до рефлексії і, нарешті, досягає акта волі, яким починається практичне "Я".