5. Проаналізуйте зв'язок фонетики з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Зв'язок фонетики з іншими дисциплінами:

1. Орфоепія (правила вимови звуків); використовує дані фонетики, повністю базується на них, встановлюючи правильність вживання тих чи інших звуків, звукосполук, різних типів наголосу, мелодики, проте не займається вивченням їх артикуляційно-акустичної природи, що робить фонетика.

2. Лексикою (звук є будівельним матеріалом для слова, а кожне слово становить собою значення);

3. Граматика ( Передбачає наявність у мові обмеженої кількості загальних категорій, які характеризуються високим ступенем абстрагованості.);фонетика ж вивчає загальні фонетичні правила, які діють у певній фонетичній позиції. Проте об’єктом граматики є морфема, слово, словосполучення, речення і несуть певне смислове навантаження. А звук не є носієм значення, проте бере участь у вираженні значення в цілому.

4. Графіка(співвідношення безпосереднє, адже для позначення всіх звуків служать відповідні літери, але не всі вони тотожні);

5. Орфографія й пунктуація (в основі написання лежить фонетичний, традиційний і морфологічний принципи правопису, а в основі пунктуації – інтонаційний+смисловий та синтаксичний)

6. Морфологія (частини мови)-вивчаючи морфологічну структуру слова можна тільки враховуючи звукові зміни цього слова.

7. Синтаксис (багато типів речень за метою висловлювання розрізняються за допомогою ритму, мелодики, пауз, що є фонетичними явищами).

6. З’ясуйте теоретичне і практичне значення фонетики.

Теоретичне значення фонетики обумовлюється тією роллю, яку відіграє звукова сторона мови в житті суспільства взагалі. Звукова мова – це засіб спілкування людей і виконує соціальну функцію.

Фонетика пояснює факти літературної вимови і зводить їх у єдину систему, встановлює поняття літературної ( нормативної) і нелітературної вимови. Пояснює ряд синтаксичних та морфологічних явищ. Без фонетичного пояснення залишається невідомим цілий ряд явищ морфологічних та синтаксичних.

Практичне значення фонетики важливе при викладанні іноземних мов, адже знання фонетики є базою свідомого вивчення звукової системи тієї мови, яку вивчають.

У медицині фонетичні досягнення використовуються при лікуванні піднебінної розщелини.

Описова фонетика має важливе значення при навчанні глухонімих.

7. Висвітліть поняття «фонема».

У 11-томному словнику української мови дається таке визначення фонеми: „Фонема – це найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм”

Відомий український лінгвіст М.П. Кочерган визначає це поняття так:

„Фонема (від грец. phonema – звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення зна­ченнєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як най­менший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів” .

Поняття фонеми обґрунтував І.О.Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимсь чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті людини вів наз­вав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у фран­цузькій лінгвістиці у значенні „мовний звук”. Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р., а потім ви­користовував Ф. де Соссюр. У Ф. де Соссюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, однак осмислив його по-своєму, тобто надав йому нового змісту. Він розглядав фонему не як носія певного смислу, а скоріше як організаційний центр, навколо якого групуються в нашій свідомості звуки мовлення, які виконують у мові тотож­ні функції. Учень Бодуена де Куртене Л.В.Щерба розвинув і сут­тєво збагатив теорію фонеми, об'єднавши психічний підхід до фоне­ми з функціональним.

Праці Бодуена де Куртене і Л.В. Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважа­ють М.С. Трубецького. Він написав ґрунтовну новаторсь­ку працю "Основи фонології", яка вийшла в 1939 р. в Празі німецькою мовою, у якій виклав свою теорію фонем. Трубецькой зі структурно-семантичного і функціонального підходів дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фо­нема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, вста­новив три класи фонологічних ознак (вокалічні, консо­нантні, просодичні), ввів поняття нейтралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єднує фонеми, що ней­тралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив де­тальну класифікацію фонологічних опозицій.

Значення слів не створюються використаними для їх утворення фонемами, бо фонеми самостійного значення не мають, але фонеми є базою утворення тих одиниць, які є носіями мовного значення плану змісту. Інколи одна фонема може створювати слово або морфему. Так, фонема /і/ в українській мові утворює службове слово - сполучник і; вона ж за інших умов використовується як морфема, що позначає називний відмінок множини: кобзар-кобзарі, або давальний відмінок однини: груша -груші.

Фонема – це загальна мовна одиниця, в складі якої можуть об'єднуватися не зовсім тотожні звуки. Фонема є одиницею мови, вона реалізується в конкретних звуках мовлення. Кожний звук мовлення відзначається рядом артикуляційних, акустичних і фонологічних вла­стивостей. Скажімо, з артикуляційного та акустичного погляду в словах сад і сядь голосний елемент звучить по-різному, особливо на початку і в кінці його творення, однак голосні елементи першого й другого слів об'єд­нуються в одну фонему /а/, хоч де в чому й відрізняються один від одного. Таким же чином розріз­няються у вимові перші приголосні в словах сад і суд, якщо с у першому слові можна назвати нейтральним, то с в другому слові є лабіалізованим (огубленим) [с*]. Сучасна лінгвістика користується для позначення різновидів прояву фоне­ми терміном алофон (інший звук).