8. Розкрийте зв'язок між звуком та фонемою.

Фонема — це мінімальна, лінійно неподільна одиниця. Незважаючи на різний підхід до визначення фонеми, всі фонологи визнають її граничною одиницею лінійного фонетичного членування мовного потоку. Праці Бодуена де Куртене і Л.В. Щерби заклали основу для створення теорії фонем.

Фонема — це втілення діалектичної єдності конкретного й абстрактного. Кожна фонема потенціально є носієм певного значення.Фонема не дана в досвіді безпосередньо. ЇЇ не можна почути, побачити, тобто кожна фонема — це абстрактне поняття фонетики, що існує в нашій свідомості. Саме абстрактний характер фонеми забезпечує ту роль, яку вона грає в мові як засіб спілкування. Якби величезна різноманітність звуків мала лінгвістичне значення, спілкування було б неможливим . Разом з тим фонема — це перш за.все звукова одиниця. Це певне узагальнення ряду цілком визначених для даної мови, але неоднакових з артикуляційно-акустичного погляду, хоч і об'єднуваних єдиною функцією звучань. У мовленні не може бути фонеми взагалі.

Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі. Звук, на відміну від фонеми, набуває самостійності, автономності.

Усі мовні звуки є конкретними реалізаціями фонем. Звуків, не належних до якоїсь фонеми, бути не може. Усі алофони (часткові прояви фонем) об'єднуються у відносно невелике число фонем (в українській мові 38).Слід враховувати, що кількість алофонів у різних фонем неоднакова, так само як неоднаковий і їхній діапазон: фонема може функціонувати в ряду дуже близьких звуків — і досить далеких з артикуляційно-акустичного боку. Проте діапазон алофонів фонеми усе ж має певні межі.

9. Охарактеризуйте функції фонеми.

Фонема (від грец. phonema – звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення зна­ченнєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як най­менший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів.

Функції фонем:

• Конститутивна - фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів(морфеми, слова)

• Ідентифікаційна (розпізнавальна) – вивчаючи окремі групи слів за їх основними властивостями, сприймаючи їх як вияв певних фонем, людина розпізнає окремі морфеми і слова;

• Дистинктивна (розрізнювальна) – фонеми є засобом розрізнювання морфем та слів.

10. Що таке варіанти фонеми? Проаналізуйте їх.

У кожної фонеми є свій головний варіант. Цей варіант з'являється при ізольованій вимові фонеми або при найменшій її залежності від позиції та сусідніх звуків. В українській мові така найменша залежність спостеріга­ється для приголосних перед наголошеним /а/. Поряд з головним варіантом можуть існувати позиційні та комбі­наторні варіанти.

Залежні, несамостійні елементи мовного звука творять варіанти або алофони фонем.

Позиційні варіанти зумовлюються положенням фонеми в слові й відносно наголосу (на початку, всередині, в кінці слова, в переднаголошеному чи післянаголошеному складі).

Комбінаторні варіанти залежать від безпосереднього оточення фонеми. В укра­їнській мові фонема /в/ в кінці слова реалізується як вокалічний приголосний [у]: ходив, робив, отже [у] є позиційним варіантом фонеми /в/. Ця ж сама фонема перед голосним [i] вимовляється нетвердо, а напів­м'яко: вітер, віра, напівм'який приголосний в у цих та подібних словах є комбінаторним варіантом фонеми /в/.

Розрізняють ще так звані факультативні варіанти, так називаються алофонеми, що заступають головний варіант фонеми у незалежній позиції. Так, головним варіантом фонеми /в/ є її губно-губний прояв [w], але окремі мовці замість губно-губного вимовляють губно-зубний приголосний [v], який і є факультативним ва­ріантом фонеми /в/.

Лише індивідуальні варіанти фонем є фактами індивідуального мовлення. Всі інші варіанти, в тому числі й факультативні, є фактами даної мови, скла­даючи її фонематичну норму. Тому при вивченні певної мови не слід обмежуватися лише засвоєнням її фонем, а треба вивчати й усі інші варіанти, щоб позбутися "ін­шомовного акценту".