12. Розкрийте поняття фонологічної кореляції.

Фонема (від грец. phonema – звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення зна­ченнєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як най­менший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів.

ДИФЕРЕНЦІЙНА ОЗНАКА – ознака мовного елементу, яка відрізняє його від інших однотипних елементів і лежить в основі протиставлення.

ФОНОЛОГІЧНА ОПОЗИЦІЯ – протиставлення двох чи більше фонем з метою виявлення наявності чи відсутності якої – небудь ознаки. Опозиції бувають бінарні, тернарні та групові, коли протиставляються відповідно дві, три і ціла група фонем,

ФОНОЛОГІЧНА КОРЕЛЯЦІЯ ( співвідношення, взаємозвязок ), тобто наявність у відповідній фонологічній системі двох фонем, які попарно протиставляються одна одній за однією ознакою при збігу всіх інших, напр., кореляція за твердістю – м’якістю, дзвінкістю – глухістю, довготою – короткістю.

Найбільшим протиставленням є протиставлення у системі фонем голосних і приголосних.

З опозицією і кореляцією пов’язана також нейтралізація, яка у фонологічному плані означає зняття ознаки, яка відрізняє одну фонему від іншої у кінці складу,p-b чи t-dу бінарній опозиції, напр., у нім. мові напр., Rand, wird, Sand, heben – hob, traben – Trab і т.д.

Тема 2. Голосні фонеми сучасної української літературної мови

1. Розкажіть про будову мовного апарату людини.

Апарат мовлення складається з трьох груп органів, з трьох поверхів.

1. Дихальні органи, нижній поверх апарату мовлення, включають легені і дихальне горло (трахею). Нижня частина трахеї розділяється на дві бронхи, які йдуть у легені, розгалужуючись на більш дрібні трубки, які закінчуються альвеолярними ходами. Процес дихання здійснюється м'язами діафрагми і ребер. При вдиханні м'язи скорочуються, піднімаючи ребра і опускаючи діафрагму. Об'єм легенів збільшується, і відбувається вдих. При видисі м'язи послаблюються, об'єм легенів зменшується і повітря витискається з них через дихальний тракт. Утворюється повітряний струмінь, який служить матеріалом для витворення звука у верхніх поверхах апарату мовлення.

2. Гортань становить собою верхню, розширену частину трахеї і містить голосовий апарат. Каркасом для нього служать персневидний (знизу) і щитовидний (зверху) хрящі, що виконують охоронну функцію. На внутрішніх стінках щитовидного хряща — дві еластичні голосові зв'язки, які прикріплені спереду до щитовидного, а ззаду до двох черпаловидних (пірамідальних) хрящів. Останні можуть зміщуватись, розходячись і сходячись. Внаслідок цього голосова щілина, що розташована між голосовими зв'язками, може змінювати свою конфігурацію. Основна функція гортані полягає в голосоутворенні.

Органи дихання (легені, бронхи і трахея, або дихальне горло) не беруть безпосередньої участі в звукоутворенні.

3. Надгортанні порожнини складаються з порожнин глотки, ротової і носової. Разом вони називаються ще надставною трубою. Всі три порожнини є резонаторами звуків. Найважливішим органом для утворення звуків є ротова порожнина. Вона являє собою резонатор, обсяг і форма якого змінюються завдяки рухові і зміні позиції

До безпосередніх органів артикуляції належать гортань і три надгортанні порожнини: глоткова, або фарингальна, ротова і носова.

Всі органи мовлення діляться на активні, що є рухомими, і пасивні, нездатні до переміщень.

До активних органів мовлення належать легені, голосові зв'язки, язик, м'яке піднебіння (піднебінна завіса), язичок і губи. В деяких випадках активною стає також задня стінка зіва. Зокрема вона є активною при утворенні українського фарингального звука г (голова, голос, Ганна).

До пасивних органів належать зокрема зуби, альвеоли, тверде піднебіння, носова порожнина.

Артикуляція — це утворення звука, тобто робота апарата мовлення, необхідна для одержання даного звука. Іншими словами — рухи та відповідні позиції органів мовлення, пов'язані з вимовою того або іншого звука (лат. articulare — членоподільно вимовляти).

В артикуляції звука прийнято розрізняти три фази:

Приступ, або екскурсію, яка полягає в підготовці апарата мовлення для вимови звука.

Витримку, тобто саму вимову звука і збереження того положення органів мовлення, яке потрібне для вимови.

Відступ, або рекурсію, тобто закінчення звука, при якому органи мовлення перебудовуються для вимови наступного звука або ж переводяться в стан спокою.