43. Капітал у сфері торгівлі.

Торговельний капітал — це відносини економічної власності у політекономічному аспекті, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються, передусім, на привласненні створеного найманими працівниками додаткового, а за певних умов і частини необхідного продукту.Сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях: здійснення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення, реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговельний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торговельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнення прибутків на основі експлуатації найманої праці. Праця зайнятих у сфері торгівлі є продуктивною. Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля. Оптова торгівля означає процес збуту великих партій товару одних підприємців іншим, унаслідок чого вони не виходять зі сфери обігу. Роздрібна торгівля означає процес збуту товарів підприємцями або посередниками кінцевим споживачам, унаслідок чого вони виходять зі сфери обігу і потрапляють до сфери споживання. Джерелами торговельного прибутку може бути частка вартості, створеної в дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), у немонополізованому секторі економіки, у державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються.

45. Фінансово-кредитні установи.

Небанківські фінансові установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляції заощаджень і розміщення їх у дохідні. Вони мають як спільні, так і відмінні риси з банками. До спільних відносяться: функціонування у секторі грошового ринку, розміщують свої ресурси в дохідні активи, діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах що й банки. Відмінні риси: вини не пов’язані з тими операціями, які визнані як базові банківські , вона не зачіпає створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, вона є більш стабілізованою. До небанківських фінансових установ належать: Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, котрі на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюються пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. Ломбарди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на видачі позик населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від їхньої діяльності, виручки від реалізації заставленого майна. Лізингові компанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на здаванні в оренду фірмам для використання у виробничій діяльності предметів тривалого користування (машини, обладнання тощо) Факторингові кампанії - фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Інвестиційні фонди (банки, компанії) - фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні довгостроковими вільними грошовими коштами. Кредитні кооперативи (товариства, спілки) - посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого та середнього бізнесу.