- •1. Зародження і розвиток політичної економії: основні школи і течії.
- •3. Предмет політичної економії та його тлумачення різними економічними школами.
- •5. Закони і категорії політичної економії.
- •7. Методи економічних досліджень та функції політичної економії.
- •9. Виробництво і його основні фактори.
- •11. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
- •13. Економічні потреби. Корисність продукту в економічній теорії.
- •15. Економічна система: її сутність та структурні елементи.
- •21. Власність як економічна категорія. Структура власності: типи, види і форми.
- •23. Натуральне, товарне виробництво і його роль у розвитку суспільного виробництва.
- •25. Товар та його властивості. Вартість (цінність): альтернативні теорії.
- •27. Виникнення і еволюція грошових відносин. Суть та функції грошей: альтернативні теорії.
- •31. Інфраструктура ринку.
- •33. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
- •35. Економічна конкуренція: суть, функції та форми.
- •37. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика.
- •39. Принципи класифікації ринків.
- •41. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа.
- •59. Банки, їх роль та функції. Банківський прибуток.
- •Капітал у сфері торгівлі.
- •Фінансово-кредитні установи.
- •47. Домогосподарства як суб'єкти ринкової економіки.
- •Підприємство як суб'єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
- •51. Кругооборот і оборот капіталу підприємства.
- •53. Суть підприємництва, його види та функції, роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці.
- •Грошовий обіг та його закони.
- •57. Перетворення грошей у капітал.
- •2. Характер взаємозв'язку капіталу і найманої праці.
- •4. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти, заробітна плата та її теорії.
- •6. Особливості аггррної сфери виробництва.
- •8. Земельна рента та її форми.
- •10. Економічне зростання: типи і фактори.
- •12. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента.
- •14. Суспільний продукт: форми та методи обчислення.
- •18. Національний доход та його концепції.
- •20. Національне багатство і його структура.
- •22. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.
- •24. Диференціація доходів населення. Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення.
- •26. Споживання і заощадження. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.
- •30. Економічне зростання і економічні цикли. Теорії циклів: дискусійні проблеми.
- •32. Економічні кризи та їх причини: дискусійні питання.
- •34. Теорії зайнятості. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки.
- •36. Безробіття: причини, види і форми.
- •38. Господарський механізм та його роль у системі регулювання суспільного відтворення.
- •40. Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.
- •42. Фінансова система і фінансова політика в державі. Фіскальна політика.
- •60. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи.
- •46. Змішана економічна система та її структура.
- •48. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної економіки.
- •52. Світове господарство: його суть та структура.
- •54. Міжнародна економічна інтеграція.
- •56. Міжнародні валютно-фінансові відносини.
- •58. Економічні аспекти глобальних проблем.
47. Домогосподарства як суб'єкти ринкової економіки.
Основними учасниками господарювання є три основні групи суб’єктів економічних відносин: домашні (сімейні) господарства; підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації; держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту. Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство, під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття „домогосподарство” близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я – це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини). Отже, домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо. У домашньому господарстві виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін „домогосподарство” об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві. Вирішення проблем сім’ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:
формуванні нових потреб і можливостей сім’ї;
створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;
забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;
підвищенні її соціально-економічного статусу.
Соціально-економічний статус сім’ї – це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості.
Домашнє господарство виконує подвійну роль у сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого – важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів.
Підприємство як суб'єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
“Підприємство” – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Організаційна форма підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва). Економічна форма підприємства являє собою господарські або економічні зв’язки і має такі конкретні форми, як бюджетне, орендне, кооперативне, акціонерне тощо. Типи підприємств: приватні (недержавні), до яких часто відносять і колективні (кооперативні), державні, змішані. Фірма (так підприємства визначаються в західній літературі) – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність. Сучасні фірми – це складний багатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових підприємств національного і міжнародного рівнів. Типовими організаційними формами підприємницької діяльності в світовій практиці є: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, акціонерне товариство. Повне товариство являє собою форму організації підприємства, засновану на особистій участі власників у його управлінні. Для неї характерні такі складові: необмежена відповідальність за зобов’язаннями товариства всіх його членів; спільна власність членів; нестійкість організаційної структури. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є: відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність тільки в межах внеску); статус юридичної особи; регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.
Командитне товариство являє собою форму організації підприємства, в якій поєднуються обмежена і необмежена (повна) відповідальність. У командитному товаристві є два типи учасників – командитисти, які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, і повні особи, що відповідають усім майном. Акціонерні товариства (АТ) також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компаній з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Розміри підприємства визначаються передусім кількістю зайнятих у ньому, за цією ознакою підприємства поділяються на: дрібні, середні, великі, особливо крупні. Ринкова економіка неможлива без діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, які здійснюють свою діяльність для створення економічних благ і послуг, що задовольняють водночас і суспільні потреби, і власні матеріальні інтереси. Підприємець – це той, хто за допомогою все новіших і новіших комбінацій факторів виробництва, їх властивостей здійснює реалізацію нововведень і тим самим забезпечує економічне зростання. Підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємства, спрямована на отримання прибутку, здійснювана на свій страх і ризик під особисту майнову відповідальність. Підприємництво допускається в будь – якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській і консультаційній діяльності, у сфері операцій з цінними паперами тощо. Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), держава. Можна виокремити три основні форми підприємництва: індивідуальне, колективне, державне. Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачено. У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підприємство (товариство). Державне підприємництво пов’язано з існуванням у кожній країні державного сектора. Його утворюють підприємства, що перебувають або повністю у власності держави, або під його контролем завдяки володінню контрольним пакетом акцій.