42. Фінансова система і фінансова політика в державі. Фіскальна політика.

Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування, утворюють фінансову сис­тему країни. Найважливішою ланкою фінансової системи держави є дер­жавний бюджет. Функції державного бюджету

Фіскальна функція бюджету полягає у вилученні за допо­могою податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів громадян, підприємств, установ, Розподільча функція бюджету полягає в тому, що акуму­льовані в державному бюджеті грошові засоби уряд викорис­товує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток вироб­ничої та соціальної інфраструктури, Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, що, змінюючи базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежуваль­ну) політику, Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтворювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення під рівноваги тощо. Фіскальна політика – це політика доходів і витрат держави. Головний фінансовий план держави – державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, у результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з’являється стимул до розширення виробництва. Нарівні із загальним регулюванням податкових ставок, що має циклічний характер, держава широко використовує їх диференціацію.

60. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи.

Економічну систему, яка характеризується приватною власністю на речові ресурси використання найманої праці та системи ринків вільної конкуренції, в економічній літературі називають класичним капіталізмом, домонополістичним або капіталізмом вільного підприємства. Важливе місце після сутності капіталізму має розуміння процесу первісного нагромадження капіталу та його методи. Економічна система капіталізму вільної конкуренції Формування об’єктивних основ розвитку капіталізму є, по-перше, процес відчуження безпосередніх працівників від засобів виробництва і формування приватної капіталістичної власності; по-друге, наявність юридично вільних найманих працівників, які позбавлені власності на засоби виробництва, але є власниками своєї робочої сили (такої власності були позбавлені раби та кріпосні селяни); по-третє, розвинене товарне виробництво, яке набуває всезагального характеру, коли робоча сила перетворюється на товар; по-четверте, ринковий механізм регулювання економіки, який базується на приватній капіталістичній власності і передбачає наявність вільної конкуренції, стихійного ціноутворення, стихійного переливу капіталу всередині галузей і між галузями; по-п’яте, підпорядкування економічної системи закону виробництва додаткової вартості, що виявляється на практиці у формі прибутку. Ці об’єктивні передумови формуються поступово в межах феодалізму в процесі первісного нагромадження капіталу, яке означає процес відокремлення мас дрібних товаровиробників від засобів виробництва і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва, інших видів багатства в руках незначної меншості – з другого. Інтенсивний розвиток техніко-економічних відносин розпочинається лише з часу розгортання промислової революції кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Незначним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної (приватної) капіталістичної власності або капіталу. Індивідуальна капіталістична власність – власність, що належала окремій особі, максимум – сім’ї і базувалася на експлуатації найманої праці. Індивідуальна капіталістична власність охоплювала майже всю сукупність виробничих відносин на нижній стадії капіталізму (оскільки крім неї існувала ще приватна неокапіталістична (трудова) власність та державна власність Індивідуальна капіталістична власність під впливом дії, передусім, закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, єдності праці і власності, концентрації виробництва і капіталу, переростає в акціонерну капіталістичну власність. Таке переростання відбувається наприкінці ХІХ ст. впродовж чотирьох десятиліть і завершується на рубежі двох століть переходом нижньої стадії капіталізму у вищу. Економічна система капіталізму на вищійстадії його еволюції Організаційною формою розвитку акціонерної капіталістичної власності є акціонерні компанії. Про їх домінуючу роль в економіці сучасного капіталізму свідчить те, що у США, наприклад, близько 90% ВВП на початку ХХІ ст. створюється у межах акціонерних компаній. Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний та позичений. Власний капітал формується з отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. Із прибутку власникам акцій виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у випадку погіршення економічної кон’юнктури. Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Акціонерні компанії поділяють на два основні типи: 1) відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі; 2) закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Домонополістичний капіталізм, який існував упродовж майже чотирьох століть, на початку ХХ ст. перетворився на монополістичний. Основними економічними ознаками останнього є процес утворення та панування монополій, злиття банківського монополістичного капіталізму з наступною якісно новою суспільною формою розвитку монополістичного капіталу є фінансово-монополістичний капітал. Фінансово-монополістичний капітал означає процес зрощування монополій та інших крупних фінансово-кредитних інститутів із нефінансовими монополіями (промисловими, торговельними, транспортними та ін.), у процесі якого посилюється контроль наймогутніших банків над промисловістю, торгівлею, сільським господарством та іншими сферами економіки. Ця форма капіталу є, в основному, тотожною до фінансового капіталу. Державно-монополістичний капіталізм притаманний вищому і останньому ступеню вищої стадії капіталізму – державно-монополістичному ступеню в межах національних економічних систем. У межах державно-монополістичного капіталу розвиток державного та монополістичного капіталу, попри їх зрощування, здійснюється відносно самостійно. Це зумовлено дією законів монополізації та одержавлення економіки, діалектичним характером взаємодії двох форм капіталу в процесі їх зрощування,