Завдання для самостійної роботи

Теоретичні питання для самостійного вивчення :

1. Відмінності кровообігу холоднокровних та теплокровних тварин.

2. Будова провідної системи серця земноводних.

Дати визначення поняттям: кровообіг, мале коло кровообігу, велике коло кровообігу, серце, клапани серця, міокард, епікард, ендокард, перикард, кардіоміоцити, атипові кардіоміоцити, автоматія серця, провідна система серця, пейсмекери (водії ритму), волокна Пуркін'є, рефрактерність серцевого м'яза, екстрасистола, компенсаторна пауза.

Творчо-фахові завдання:

1. Що відбулося б , якби зміни МП у клітинах сіноатріального вузла та у клітинах м’язів передсердь та шлуночків проходили б синхронно?

2. При інтенсивній фізичній роботі ЧСС значно збільшується. Однак ХОК при цьому може зменшитися. Поясніть цей результат.

3. Поясніть, чому під час систоли передсердь кров не повертається до вен, які впадають у передсердя?

4. Чому тиск крові під час загальної паузи не падає до 0?

5. Пояснити механізм виникнення екстрасистоли і функціональне значення компенсаторної паузи.

Теми для повідомлень:

1. Еволюція системи кровообігу.

2. Природа і механізм автоматії.

Лабораторна робота № 1.

Тема: Визначення фаз серцевого циклу та ступеня автоматії різних відділів серця жаби

Мета: Зробити аналіз серцевого циклу, записуючи криву скорочень жаби. Ознайомитись з роллю різних відділів провідної системи серця та функціональних зв’язків між ними.

Прилади та матеріали: препарувальний набір, препарувальна дощечка, штатив, важілець Енгельмана, кімограф, нитки, булавки, розчин Рінгера, піпетка.

Об’єкт дослідження:жаба

Хід роботи

Завдання 1. Запис скорочень серця жаби.

Крок 1. Знерухомлюють жабу, руйнуючи зондом спиний мозок. Кладуть її на препарувальну дощечку черевцем доверху і фіксують булавками.

Крок 2. Пінцетом піднімають шкіру посередині черевця, надсікають її, роблять з двох боків розрізи до плечового з’єднання, зрізають клапоть шкіри.

Крок 3. Оголюють серце, для цього піднімають пінцетом відросток грудини і сухими ножицями роблять невеликий поперечний розріз черевних м’язів. ножиці мають бути сухими, щоб запобігти попаданню секрету шкірних залоз на серце. Вводять у розріз браншу ножиць і розсікають зліва та справа плечовий пояс. Кістково-м’язовий клапоть зрізають.

Крок 4. Піднявши пінцетом перикард, розсікають його і оголюють серце. Жабу розміщають на дощечці так, щоб серце було безпосередньо під серфіном, який поєднано із закріпленим у штативі пишучим важільцем з підвішеною гиркою (рис. 17).

Рис. 17. Установка для запису скорочень серця жаби.

Крок 5. Натиснувши на верхню частину серфіну, а через неї і на верхівку шлуночка, обережно піднімають і перерізують вуздечку, яка обмежує рух важільця. Серце періодично зволожують розчином Рінгера.

Крок 6. Під час запису кардіограми положення важільця має бути строго горизонтальним, а положення нитки з серфіном, яка йде до важільця, - строго вертикальним, щоб забезпечити максимальну амплітуду коливань пишучого важільця по поверхні барабана кімографа, що повільно рухається.

Спостерігають послідовність скорочень відділів серця. У результатах на записаній кардіограмі позначають відповідні фази скорочення серця жаби.

Результати: замалювати кардіограму

Завдання 2. Робота з демо- програмою: Дослід №1. Вплив електричних стимулів на серцеву діяльність

У результатах замальовують кардіограму серця жаби під час подразнення електричним струмом позначають відповідні фази скорочення серця жаби.

Завдання 3. Автоматія серця (дослід Станніуса).

У жаби роз­різняють такі центри автоматії: вузол Ремака — між венозним синусом і передсердям (наділений найбільшою автоматією і є водієм ритму І порядку); вузол Біддера— знаходиться у міжпередсердній перетинці на межі із шлуночком, від нього відходять волокна атипової мускулатури (волокна Пуркіньє); вузли Догеля, розташовані нижче попереднього вузла, на нервових столиках, що від нього відходять (рис. 18).

Крок 1. Складають установку для запису скоро­чень серця жаби.

Крок 2. Знерухомлюють жабу, руйнуючи спинний мозок.

Жабу кладуть на дощечку черевцем вверх і фік­сують за лапки шпильками. Захоплюють пінцетом від­росток груднини, нижче нього ножицями розрізують шкіру і видаляють над серцем передню поверхню груд­ної стінки. Обережно, щоб не пошкодити серце, зріза­ють перикард.

Крок 3. Тонким пінцетом просувають лігатуру між дугами аорти і порожнистими венами, злегка зав'я­зують її, розташовуючи по синоатрикулярній борозні.

Рис. 18. Схема будови серця жаби.

а — вигляд з черевної сторони; б — вигляд збоку; в — вигляд із спинної сто­рони; 1 — права дуга аорти; 2 — ліва дуга аорти; 3 — ліве передсердя; 4 — праве передсердя; 5 — конус аорти; 6 — шлуночок; 7 — права передня по­рожниста вена; 8 — ліва передня порожниста вена; 9 — венозний синус; 10 — задня порожниста вена; 11 — вузол Ремака; 12 — вузол Біддера.

Крок 4. Таку саму лігатуру протягують над борозною, яка міс­титься між передсердями та шлуночками (рис. 19 ).

Крок 5. Закріплюють дощечку з жабою у штативі, встанов­люють пишучий важілець в горизонтальне положення. Затискують серфіном верхівку шлуночка, при цьому серце витягується з грудної порожнини. На задній його поверхні перерізують вуздечку, яка може уповільнити рух важільця.

Крок 6. Притискують писчик важільця Енгельмана до паперу кімографа. Вмикають кімограф, проводять запис серцевих скорочень при великій швидкості обертання кімографа. Щоб запобігти висиханню серця, його періодично змочують розчином Рінгера.

Крок 7. Після вихідної реєстрації скорочень серця беруться до другої частини досліду — вивчення ступеня автоматії різних відділів серця. Вмикають кімограф і під час за­пису серцевих скорочень затягують першу лігатуру, цим відокремлюючи венозний синус від передсердь. При цьо­му венозний синус продовжує скорочуватися, а перед­сердя та шлуночок зупиняються.

Рис 19.Схеми накладання лігатур Станніуса:

а — накладання лігатури на венозний синус;

б, в — накладання лігатури між передсердями та шлуночком;

г — видалення верхівки серця.

Крок 8. Продовжуючи запис, затягують другу лігатуру між передсердями та шлуноч­ком. Часто після цього через кілька секунд шлуночок починає скорочуватися в уповільненому ритмі і ці ско­рочення вдається зареєструвати на папері кімографа.

Крок 9. Потім накладають третю лігатуру на шлуночок, ближче до верхівки. Звичайно після цього верхівка не скорочує­ться. Щоб переконатися, що верхівка серця зберегла здатність скорочуватися, її відрізують, кладуть на пред­метне скло з краплиною розчину Рінгера (або в чашку Петрі з тим же розчином) і, подразнюючи вістрям препарувальної голки, спостерігають реакцію.

У результатах зарисувати анатомічну схему серця, на якій позначити місця накладання ліга­тур за Станніусом. Визначити частоту скорочень області венозного синуса, передсердь і шлу­ночка до і після накладання лігатур. Описати результа­ти спостережень за верхівкою серця після того, як її відсікли та піддали механічному подразненню.

Завдання 4. Робота з демо- програмою: Дослід № 2. Дослід Станіуса.

Питання для висновків:

1. З яких фаз складається серцевий цикл жаби?

2. Що таке екстрасистола?

3. Яке біологічне значення компенсаторної паузи?

4. Яким структурам серця людини вла­стива автоматія?

5. Яким структурам серця жаби вла­стива автоматія?

6. Значення окремих вузлів провідної системи серця?

Висновки:

ЗАНЯТТЯ № 16. ЗОВНІШНІ ПРОЯВИ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЦЯ.

Тема: Зовнішні прояви діяльності серця.

Мета: Ознайомитись з методами дослідження діяльності серця

Теоретичні питання:

1. Тони серця. Фонокардіограма.

2. Електрокардіографія як метод дослідження функціональних властивостей серцевого м'яза. Електрокардіограма.

3. Обчислення роботи серця. Систолічний і хвилинний об’єми серцевих скорочень. Визначення хвилинного об’єму крові у людини.

4. Резервні сили серця.