Допустимі рівні інфразвуку

Середньогеометричні частоти, Гц	Допустимі рівні звукового тиску, дБ	Загальний рівень звукового тиску, дБлін
2 4 8 16	105 105 105 105	110

Примітка: загальний еквівалентний рівень звукового тиску (Lp_лін) за шкалою “Лін” шумоміра в дБ_лін (для непостійного інфразвуку).

8.3. Нормування впливів ультразвукових шумів

Ультразвук – це коливання в пружному середовищі які перевищують частоту поширення 20 кГц.

Джерелами ультразвукового випромінювання у промисловості, медицині, науково-дослідних інститутах є низка ультразвукового технологічного устаткування. До такого обладнання відносяться магнітострикційні перетворювачі (працюючі на частоті 22–44кГц), ультразвукові генератори (в медицині потужністю 10–30 Вт, в техніці – до 60 кВт і вище).

Ультразвук так само, як інфразвук, орган слуху людини не сприймає, але за тривалої дії ультразвук небезпечних рівнів негативно впливає на організм людини, а саме:

• відбуваються різні порушення нервової системи;

• змінюється тиск, склад і властивості крові;

• втрачається слухова чутливість.

За спектром ультразвук поділяється на:

• низькочастотний (від 1,210⁴ до 1,010⁵ Гц);

• високочастотний (від 1,010⁵ до 1,010⁹ Гц).

Параметрами повітряного ультразвуку, що нормується у робочій зоні, є рівні звукового тиску в третинооктавних смугах з середньо геометричними частотами 12,5; 16,0; 20,0; 31,5; 40,0; 63,0; 80,0; 100,0 кГц.

Для контактного ультразвуку параметром, що нормується, є пікове значення віброшвидкості в частотному діапазоні від 0,1 до 10 МГц, або його логарифмічний рівень у дБ, який визначається за формулою:

(8.8)

де – пікове значення віброшвидкості, мс^-1;

– опорне значення віброшвидкості, мс^-1.

Відповідно до ДСН 3.3.6.037–99 допустимі рівні ультразвукових тисків в октавних та третинооктавних смугах не повинні перевищувати значень, наведених у таблиці 8.5.

Таблиця 8.5.

Допустимі рівні ультразвукових тисків

Середньо геометричні частоти третинооктавних смуг, кГц	12,5	16	20	25	31,5–100
Допустимі рівні ультразвуко­вого тиску, дБ	80	90	100	105	110

Боротьба з інфразвуковими та ультразвуковими шумами повинна здійснюватися комплексно, поряд із шумами слухового діапазону (20–20000 Гц).

На території України для забезпечення шумової безпеки діє низка державних стандартів України (ДСТУ), міждержавних стандартів (ГОСТ) та міжнародних стандартів (ISO).

До основних нормативних документів, які регламентують шумове навантаження належать:

• ДСН 3.3.6.037-99. Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку. Державні стандартні норми.

• ДНАОП 0.003.-3.14-85. Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях.

• ДСТУ 2867-94. Шум. Методи оцінювання виробничого шумонавантаження. Загальні вимоги.

• ГОСТ 12.1.003-83. СТБ. Шум. Общин требования безопасности.

• ISO TK-43. Нормування шуму в октавних смугах частот.

8.4. Нормування вібраційного навантаження

8.4.1. Вібрація. Джерела вібрації

Вібрація – це механічні коливання твердого тіла. Вібрацію поділяють на природну та штучну. Джерелами природної вібрації є землетруси, що викликаються природними чинниками. Джерелами штучної вібрації є промисловість, транспорт.

Вібрації у промисловості виникають, зазвичай, при роботі машин та механізмів, які мають неврівноважені та незбалансовані частини, що обертаються чи здійснюють зворотно поступальний рух. До такого устаткування належать оброблювальні, штампувальні верстати, електро- та пневмоперфоратори, електроприводи, компресори. У техніці розрізняють корисну та шкідливу вібрації. Корисна вібрація збуджується навмисно спеціальними вібраційними пристроями та машинами, наприклад, для проведення масажу, під час укладання бетону, трамбування і т.д. Шкідлива вібрація виникає спонтанно під час роботи будь-яких механізмів.

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та місцеву (локальну) вібрації. Загальна вібрація передається на тіло людини, яка сидить або стоїть, переважно через опорні поверхні – сидіння, підлогу. Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, пристроями керування машинами та обладнанням. Можлива також одночасна дія загальної та локальної вібрації. Наприклад, при роботі на дорожнобудівельних машинах на руки передається локальна вібрація від пристроїв керування, а на все тіло – від машини чи сидіння.

За часовою характеристикою розрізняють:

• постійну вібрацію, для якої спектральний і коректований за частотою параметр на протязі часу спостереження змінюється не більше, ніж у 2 рази (на 6 дБ);

• непостійну вібрацію, для якої ці параметри на протязі часу спостереження змінюються більше, ніж у 2 рази (на 6 дБ).

Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності та частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті й довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині, як вже згадувалося, для масажу. Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з екологічного погляду, негативно впливають на довкілля і біоту, у тому числі на людину.

Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров’ю людини – від сильної втоми до змін багатьох функцій організму: порушення серцевої діяльності, нервової системи, спазмів судин, деформації м’язів, струсу головного мозку тощо. Особливо небезпечна вібрація з частотою, яка є резонансною з частотою коливання окремих органів чи частин тіла людини, що може призвести до їх пошкодження.

Тривала дія вібрації може спричинити професійне захворювання – вібраційну хворобу.

Нормування вібрацій поділяють на санітарне (гігієнічне) й технічне. При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному – щодо захисту машин, устаткування, будівель і т.д. від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу.

Як зазначалося раніше, вібрації можуть негативно впливати на довкілля. Наприклад, якщо буде пошкоджена від вібраційного впливу велика ємність з отруйними речовинами, це може призвести до небезпечної екологічної ситуації.

8.4.2. Основні параметри вібрації

Для підходу до питання нормування вібрації необхідно ознайомитися з її основними параметрами.

Вібрація характеризується абсолютними та відносними параметрами. До основних абсолютних параметрів належать:

• вібропереміщення (S) – миттєве значення кожної з координат, які описують положення тіла чи матеріальної точки під час вібрації;

• амплітуда вібропереміщення (А) – найбільше відхилення точки, яка коливається з певною частотою, від положення рівноваги, м;

• віброшвидкість (V) – кінематичний параметр, що дорівнює швидкості переміщення (перша похідна вібропереміщення) точки, яка коливається з певною частотою, мс^-1;

• віброприскорення (а) – кінематичний параметр, що дорівнює прискоренню переміщення (друга похідна вібропереміщення) точки, яка коливається з певною частотою, мс^-2;

• період вібрації (Т) – найменший інтервал часу, через який під час вібрації повторюється кожне значення величини, яка характеризує вібрацію, с;

• частота вібрації (f) – величина, обернено пропорційна періоду вібрації, Гц.

Оскільки абсолютні параметри, що характеризують вібрації, змінюються в широких межах, то на практиці частіше використовують відносні параметри – рівні, які визначаються відносно опорного (парового) значення відповідного параметра і вимірюється в дБ.

Стандартні опорні значення наступні:

• амплітуда вібропереміщення м;

• віброшвидкість мс^-1;

• віброприскорення м·с^-2.

Найчастіше для оцінки вібрації використовують логарифмічний рівень віброшвидкості L_V, який визначається за формулою:

дБ. (8.9)

Типові значення віброшвидкості для різних джерел вібрації наведено в таблиці 8.6.

Таблиця 8.6.