- •Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження: гуманістичний, неоплатонічний, натурфілософський.
- •Ренесанс як культурна цілісність. Основні риси світогляду.
- •Ставлення ренесансного світогляду до античного та середньовічного філософського доробку. 4. Антропологічна орієнтація гуманістичної філософії.
- •Данте Аліг’єрі як предтеча культури Ренесансу. Основні філософські ідеї.
- •Гуманізм Франческо Петрарки. Самопізнання та самосвідомість особистості.
- •Етико-філософські дебати Поджо Браччоліні та Леонардо Бруні.
- •Неоепікуреїзм Лоренцо Валла та його етична позиція щодо розуміння блага, природи задоволення, принципу шляхетної насолоди.
- •Неоплатонізм філософії Відродження.
- •Проблема співвідношення Бога та Універсуму в творчості Кузанця.
- •М. Кузанський: вчення про пізнання.
- •Ідея саморозгортання Абсолюту в творчості Кузанця.
- •Містичний пантеїзм Кузанця.
- •Нікола Кузанський: вчення про богоподібність людини.
- •Основні риси філософії Джованні Піко делла Мірандоли.
- •Якоб Бьоме як представник християнського неортодоксального містичного теїзму з пантеїстичними елементами.
- •Натурфілософський етап у розвитку філософії Ренесансу.
- •« Нова філософія Всесвіту» Франческо Патриці.
- •Філософія природи Бернардіо Телезіо: матерія, простір і час, саморух, життя і діяльність.
- •Філософська антропологія Мішеля Монтеня: роздуми про людину, спосіб філософствування.
- •Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Ротердамського.
- •Гуманізм і реформація у теологічній спадщині Мартіна Лютера.
- •Політична філософія Ніколо Макіавелі.
- •Соціальні утопії доби Відродження: Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •Зміна парадигм філософування – від Античності через Середньовіччя та Відродження до філософії Нового часу.
- •Передумови становлення Нової філософії: політичні, економічні, релігійні, світоглядні
- •Емпіризм та раціоналізм як дві тенденції у філософії Нового Часу.
- •Місце, роль та значення проблеми людської природи у новочасній філософії.
- •59. Імматеріалізм Дж. Берклі. Критика загальних ідей. Нова теорія зору. Людське пізнання і духовна субстанція.
- •60. Вчення про людську природу д. Г’юма. Специфіка скептичної позиції д. Г’юма.
- •61. Основні положення «Теодіцеї» г. Ляйбніца.
- •62. «Етика» б. Спінози. Загальна характеристика.
- •63. Данте Аліг’эрі «Божественна комедія».
- •64. Франческо Петрарка «Моя таємниця».
- •65. Лоренцо Валла «Про істинне і хибне благо».
- •66. Поджо Брачолліні «Лист до Леонардо Бруні».
- •67. Леонардо Бруні «Проти лицемірів».
- •68. Франческо Петрарка «Лист до нащадків».
- •69. Н. Кузанський «Про вчене незнання».
- •70. Н. Макіавелі «Правитель».
- •71. Т. Мор «Утопія»
- •72. Томмазо Кампанелло «Місто Сонця».
- •73. Е. Ротердамський «Похвала глупоті».
- •74. Ф. Бекон «Новий органон». Загальна характеристика.
- •75. Р. Декарт «Міркувння пр метод».
- •76. Р. Декарт «Метафізичні роздуми».
- •77. Т. Гоббс «Левіафан».
- •78. Г. Ляйбніц «Монадологія». Загальна характеристика.
- •2. Модель "відносин між монадами"
- •3. Життя і внутрішній стан монад
- •79. Дж. Берклі «Трактат про принципи людського знання».
- •83. К.А. Гельвецій «Про людину, її розумові здібності та її виховання».
- •84. Англійський матеріалізм д. Толанда, а. Коллінза.
- •85. Моральна філософія а. Шефсбері, ф. Хатчесона, б. Мандевіля.
- •86. Філософська іронія Вольтера.
- •87. Соціальна філософія ж.-ж. Руссо.
- •88. Просвітницькі ідеї д. Дідро, к. Гельвеція, п. Гольбаха.
- •89. Ж.Ламетрі «Людина-машина».
- •90. Метафізика Хр. Вольфа. Основні риси та особливості.
Філософська антропологія Мішеля Монтеня: роздуми про людину, спосіб філософствування.
На думку мислителя, гідне життя не тільки не виключає, але передбачає задоволення. Для того щоб людина жила із задоволенням, вона має навчитись задоволенням. Для цього потрібен вихователь, напутник, який вміє звертатися до людської душі й знає, що таке справжні задоволення. І для цього найкраще прищепити інтерес для зацікавленого вивчення історії. У свою чергу, вихователь має сформувати певну спрямованість історичного інтересу, яка не вичерпується датами і фактами, але вивчає звичаї, ідеали, світогляд минулих поколінь [1, 163]. Монтень переконаний: хто … за посередництвом історії заглибиться у великі душі найблискучіших віків, …побачить у цьому неабияку користь, … пожиточним стане для нього читання Життєписів нашого Плутарха! Але хай … наставник не спускає з очей кінцевої мети своєї місії: нехай він утокмачує учневі в помку не так дату руйнування Картагени, як звичаї Ганнібала та Сципіона; не так те, де упокоївся Марцелл, як те, чому саме на такий кінець він зовсім не заслуговував! Хай він знайомить його не так ізподіями, як із думками про них На думку філософа, … перші знання, якими треба напоїти розум, мають бути з тих, які формують звичаї та судження, які його навчать пізнати себе, а також жити і вмерти гідно Отже, визначальним у пізнанні Монтень вважає самопізнання, яке дає не тільки користь, а й задоволення. Зокрема він пише: я не шукаю ніякого іншого задоволення від книг, окрім розумної зацікавленості і зайнятий вивченням тільки однієї науки, самопізнання, яка повинна мене навчити добре жити і добре померти .Варто також зауважити, що Монтень докладно зупиняється на вивченні окремих наук, дає поради щодо оволодіння ними. Він також наголошує на необхідності глибокого вивчення рідної мови та мов сусідніх народів. Я волів би насамперед добре знати рідну мову, а також мову сусідів, з якими найчастіше маю до діла, — зазначає автор. Перекладач першої книги Проб дозволив собі використати деякі маловживані слова, запозичивши їх з давньоукраїнської мови для того щоб читачвідчув їхній несучасний дух і колорит. Теоретико-методологічні проблеми створення та вдосконаленнясучасних підручників. Завершуючи свій розділ, Монтень наголошує: найголовніше прищепити охоту і любов до науки, інакше ми виховаємо просто віслюків, навючених книжками з їхньою премудрістю.
Учення Мішеля Монтеня про мудрість повсякденного життя людини стало надзвичайно популярним у XVI-XVII століттях, а його Проби — однією з книг, які найбільше читаються. Хоча багатогранність і глибина твору французького гуманіста давали можливість інколи протилежній інтерпретації, проте це тільки рішучіше підкреслювало його самобутність і досконалість. биваючи своєрідні висновки развитку гуманістичних учень, ідеї Монтеня були звернені в майбутнє. Саме тому і сьогодні Проби стоять у ряді книг, у яких сучасна людина відкриває для себе привабливість повсякденності .Безперечно, Монтень належить своєму часові й історії культури, яку досліджують науковці: до теперішніх днів кількість праць про Монтеня наближається до трьох з половиною тисяч .Тут, звичайно, немає нічого дивного, адже автор Проб — майже унікальна постать в історії західноєвропейської філософії. Варте уваги інше: кожна епоха схильна не тільки говорити про Монтеня, але й розмовляти з ним, він завжди вилював і дотепер продовжує хвилювати живу філософську і мистецьку думку.