- •Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження: гуманістичний, неоплатонічний, натурфілософський.
- •Ренесанс як культурна цілісність. Основні риси світогляду.
- •Ставлення ренесансного світогляду до античного та середньовічного філософського доробку. 4. Антропологічна орієнтація гуманістичної філософії.
- •Данте Аліг’єрі як предтеча культури Ренесансу. Основні філософські ідеї.
- •Гуманізм Франческо Петрарки. Самопізнання та самосвідомість особистості.
- •Етико-філософські дебати Поджо Браччоліні та Леонардо Бруні.
- •Неоепікуреїзм Лоренцо Валла та його етична позиція щодо розуміння блага, природи задоволення, принципу шляхетної насолоди.
- •Неоплатонізм філософії Відродження.
- •Проблема співвідношення Бога та Універсуму в творчості Кузанця.
- •М. Кузанський: вчення про пізнання.
- •Ідея саморозгортання Абсолюту в творчості Кузанця.
- •Містичний пантеїзм Кузанця.
- •Нікола Кузанський: вчення про богоподібність людини.
- •Основні риси філософії Джованні Піко делла Мірандоли.
- •Якоб Бьоме як представник християнського неортодоксального містичного теїзму з пантеїстичними елементами.
- •Натурфілософський етап у розвитку філософії Ренесансу.
- •« Нова філософія Всесвіту» Франческо Патриці.
- •Філософія природи Бернардіо Телезіо: матерія, простір і час, саморух, життя і діяльність.
- •Філософська антропологія Мішеля Монтеня: роздуми про людину, спосіб філософствування.
- •Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Ротердамського.
- •Гуманізм і реформація у теологічній спадщині Мартіна Лютера.
- •Політична філософія Ніколо Макіавелі.
- •Соціальні утопії доби Відродження: Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •Зміна парадигм філософування – від Античності через Середньовіччя та Відродження до філософії Нового часу.
- •Передумови становлення Нової філософії: політичні, економічні, релігійні, світоглядні
- •Емпіризм та раціоналізм як дві тенденції у філософії Нового Часу.
- •Місце, роль та значення проблеми людської природи у новочасній філософії.
- •59. Імматеріалізм Дж. Берклі. Критика загальних ідей. Нова теорія зору. Людське пізнання і духовна субстанція.
- •60. Вчення про людську природу д. Г’юма. Специфіка скептичної позиції д. Г’юма.
- •61. Основні положення «Теодіцеї» г. Ляйбніца.
- •62. «Етика» б. Спінози. Загальна характеристика.
- •63. Данте Аліг’эрі «Божественна комедія».
- •64. Франческо Петрарка «Моя таємниця».
- •65. Лоренцо Валла «Про істинне і хибне благо».
- •66. Поджо Брачолліні «Лист до Леонардо Бруні».
- •67. Леонардо Бруні «Проти лицемірів».
- •68. Франческо Петрарка «Лист до нащадків».
- •69. Н. Кузанський «Про вчене незнання».
- •70. Н. Макіавелі «Правитель».
- •71. Т. Мор «Утопія»
- •72. Томмазо Кампанелло «Місто Сонця».
- •73. Е. Ротердамський «Похвала глупоті».
- •74. Ф. Бекон «Новий органон». Загальна характеристика.
- •75. Р. Декарт «Міркувння пр метод».
- •76. Р. Декарт «Метафізичні роздуми».
- •77. Т. Гоббс «Левіафан».
- •78. Г. Ляйбніц «Монадологія». Загальна характеристика.
- •2. Модель "відносин між монадами"
- •3. Життя і внутрішній стан монад
- •79. Дж. Берклі «Трактат про принципи людського знання».
- •83. К.А. Гельвецій «Про людину, її розумові здібності та її виховання».
- •84. Англійський матеріалізм д. Толанда, а. Коллінза.
- •85. Моральна філософія а. Шефсбері, ф. Хатчесона, б. Мандевіля.
- •86. Філософська іронія Вольтера.
- •87. Соціальна філософія ж.-ж. Руссо.
- •88. Просвітницькі ідеї д. Дідро, к. Гельвеція, п. Гольбаха.
- •89. Ж.Ламетрі «Людина-машина».
- •90. Метафізика Хр. Вольфа. Основні риси та особливості.
83. К.А. Гельвецій «Про людину, її розумові здібності та її виховання».
К. Гельвецій прагне дати відповідь на фундаментальні питання: від чого залежить розвиток особистості, де шукати першоджерела її здібностей та які вони є – вроджені чи набуті? Якщо головною характеристикою людини є розум, то чи є сам розум проявом її фізичної організації чи здобутком виховання?
Гельвецій звертає увагу на сам по собі беззаперечний факт виникнення людських знань з досвіду, чуттєвого пізнання.
За К. Гельвецієм, людина народжується без пристрастей і потреб, окрім потреби в їжі та питві. За своєю природою людина ні добра, ні зла. Все залежить від виховання. Від Народження всі люди рівні. Ідея рівності розумових здібностей і ролі середовища в їх розвитку була на той час досить смілива й оригінальна.
Гельвецій принципово відмовлявся розглядати людину як замкнену в собі істоту, яка має вроджене поняття моралі. Позитивні чи негативні риси людей не е успадкованими – вони цілком залежать від середовища.
Розум, за К. Гельвецієм, є не що інше, як властивість матерії, і так само, як немає властивості речі без самої речі, розум невіддільний від матерії. Матерія ж ніколи не виникає, не знищується, а лише змінює форми свого існування.
Якщо в матерії є здатність змінюватись, то людина має знайти засіб використання цієї здатності у своїх інтересах. Цей засіб – виховання. Але "ніяке виховання неможливе без певної мети; єдина мета виховання... – зробити громадян більш сильнішими, більш освіченими та доброчинними і, зрештою, більш здатними працювати на благо суспільства, в якому вони живуть".
З цією метою К. Гельвецій розробляє теорію, яка б чітко показала людині її сутність і законні права, місце в природі та історії, сенс її існування. Лише ті етика і соціологія матимуть силу, які спираються на таку непорушну основу, як себелюбство. Якщо відняти в людини особистий інтерес, то реальна людина зникає, а залишається безжиттєва абстракція.
Правильно зрозумілий приватний інтерес веде до визнання правил моралі. Людина порушує норми моралі тоді, коли до цього її підштовхують закони. Реформу моралі треба починати з реформи законів, але не враз, а поступово й обережно "шляхом непомітних переходів перевести народ від його теперішнього законодавства до наскільки можливо кращого законодавства".
К. Гельвецій вважав, що суспільне благо – вищий закон, однаково обов'язковий для всіх, але водночас закон може бути порушений, якщо не відповідатиме вищим інтересам народу. Ця думка буде надалі дуже популярною в країнах, де відбувалися революції.
Відносно майбутнього держав К. Гельвецій висловив пророчу думку, що великі держави (імперії) менш життєздатні. Більше перспектив для розвитку в малих та середніх держав. Майбутнє суспільство К. Гельвецій бачив як спільноту громадян, щастя і добробут яких співмірні з їх особистим талантом, енергією та підприємливістю, наголошуючи, що принцип приватної власності був і буде наріжним каменем великої суспільної споруди.
Проблему щастя К. Гельвецій вирішує як розумне поєднання здобутків праці, задоволення фізичних і духовних потреб з турботою про майбутнє. Щоб зробити людей щасливішими, треба зменшити багатства одних і збільшити багатства інших. На те є багато способів: і добрі правителі, і добрі закони, і зацікавленість народу; тільки громадяни мають бути доброчинними. Але чи доброчинні громадяни держави, де є гроші? "...гроші зараз так високо цінуються у всіх народів, що навіть у доволі мудрих і розвинених державах володіння ними вважається чи не найвищою заслугою. Скільки багатих людей стали гордувати внаслідок улесливих похвал, вважаючи себе вищими за талановитих людей..."
У державі майбутнього має бути таке законодавство, щоб не виникло потреби в грошах. Сама бідність є причиною заздрості, ненависті й злочинності.
К. Гельвецій (як й інші просвітителі) вважав просвіту підґрунтям добробуту держави й окремих громадян. За К. Гельвецієм, щастя й могутність держави пропорційні розвиткові освіти, невігластво породжує недосконалі закони, а недосконалі закони призводять до збільшення пороків. Щоб знищити невігластво, треба зайнятися докорінною перебудовою просвіти.
Від ступеня свободи жінки залежить виховання дитини і "якість" майбутнього громадянина.
Щодо освіти жінок і впливу рівня жіночої освіти на рівень культури суспільства: "Де до освіти жінок ставляться легковажно, вважаючи, що призначення жінки бути тільки втіхою для чоловіка, там у спілкуванні з жінками чоловіки змушені спрощувати свої думки до рівня пустої балаканини, що, врешті-решт, веде до знищення культури й самого суспільства".
К. Гельвецій піддає критиці релігію: "...релігія зберігається в силу організованого обману з боку спеціальної касти людей, яку підтримує держава, – духовенства. Горе тим націям, які довіряють попам виховання своїх громадян".
Віддає перевагу шкільному вихованню над до- иашнім. Противник вузькоспеціалізованих шкіл і ранньої профорієнтації. Різко критикує єзуїтську школу, освіту.