5. Містичний пантеїзм Кузанця.

Головною проблемою філософії М. Кузанського була проблема Бога та його співвідношення зі світом. Це питання, як відомо, було стрижневим для всієї середньовічної філософії, значне місце воно займало і в філософії доби Відродження. Офіційною точкою зору католицької церкви на цю проблему був теїзм, тобто вчення, згідно з яким Бог є трансцендентним світові. Створюючи цей світ, він перебуває поза ним, а точніше над ним, безмежно перевершуючи його своєю могутністю і досконалістю. В той же час чисельні єретичні течії у християнстві намагалися спростувати таку точку зору, протиставляючи теїзмові пантеїзм, тобто вчення, яке ототожнювало світ з Богом. Здебільшого це був містичний пантеїзм, який зводив сутність цього світу до Бога, розчиняв його у ньому. Єретична містика, що висувала пантеїстичні ідеї, спиралася на неоплатоністську традицію, найбільш відомим представником якої був відомий неоплатонік Псевдо-Діонісій. М. Кузанський зазнав значного впливу з боку містичних течій, тому не дивно, що його погляди на цю стрижневу для всієї християнської філософії проблему здебільшого відходили від офіційної точки зору. Основною тенденцією у філософській творчості Кузанського було прагнення подолати розрив між земним і небесним, зблизити Бога і світ. Пантеїстична тенденція, що була притаманна філософії Кузанського, значною мірою ініціювалася його прихильністю до неоплатонізму. Найбільш виразно вона виявилася у ранніх творах Кузанського, передовсім у його "Вченому незнанні".

Основу пантеїстичної онтології Кузанського становить його вчення про абсолютний максимум і абсолютний мінімум та їхню єдність. Абсолютний максимум у нього — це одна з назв Бога, який втрачає свої антропоморфні риси і виступає як гранично загальна філософська категорія,. Це — абсолют, єдине начало, поза яким нічого немає і не може бути. Він характеризується такими властивостями, як простота, неподільність, єдність, безконечність.

Абсолютний максимум є тим, більше чого ніщо не може бути, а це означає, що він один у своєму роді і йому ніщо не протистоїть. Будь-яка найдрібніша частка буття належить йому. Звідси Кузанський робить висновок про те, що абсолютний максимум збігається з мінімумом. "Абсолютний максимум є те єдине, яке є усім; у ньому все, оскільки він максимум; а оскільки йому ніщо не протилежне, з ним збігається і мінімум" [7, с. 51].

Мінімум і максимум — протилежності, але, взяті у своєму граничному виразі (як абсолютні), вони збігаються. Абсолютний максимум за своєю природою і є таким збігом протилежностей. Цей діалектичний принцип відіграє винятково важливу роль у філософи М. Казанського: його необхідність пов'язана з пізнанням абсолюту, або безконечності.

Протилежності, зазначає Кузанський, властиві лише речам, що піддягають збільшенню або зменшенню, абсолютному максимуму вони не властиві. Він вищий за всі протилежності. Отже, осягнути його можна, лише долаючи їх і розкриваючи їхню єдність. Проте досягти цього звичайним розумом, що пристосований для пізнання скінченних речей, неможливо. Так званий дискурсивний розум, що є мисленням у межах протилежного і розділеного, не здатний осягнути природу абсолютного, єдиного та безконечного начала речей. Звідси і поняття "вченого незнання", тобто розуміння обмеженості раціонального мислення, нездатності звичайного розуму за допомогою конечних позитивних визначень осягнути безконечну природу абсолюту. Його нескінченність можна або пізнати за допомогою особливої здатності — інтелектуального споглядання, або символічно виразити математичними поняттями.