- •Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження: гуманістичний, неоплатонічний, натурфілософський.
- •Ренесанс як культурна цілісність. Основні риси світогляду.
- •Ставлення ренесансного світогляду до античного та середньовічного філософського доробку. 4. Антропологічна орієнтація гуманістичної філософії.
- •Данте Аліг’єрі як предтеча культури Ренесансу. Основні філософські ідеї.
- •Гуманізм Франческо Петрарки. Самопізнання та самосвідомість особистості.
- •Етико-філософські дебати Поджо Браччоліні та Леонардо Бруні.
- •Неоепікуреїзм Лоренцо Валла та його етична позиція щодо розуміння блага, природи задоволення, принципу шляхетної насолоди.
- •Неоплатонізм філософії Відродження.
- •Проблема співвідношення Бога та Універсуму в творчості Кузанця.
- •М. Кузанський: вчення про пізнання.
- •Ідея саморозгортання Абсолюту в творчості Кузанця.
- •Містичний пантеїзм Кузанця.
- •Нікола Кузанський: вчення про богоподібність людини.
- •Основні риси філософії Джованні Піко делла Мірандоли.
- •Якоб Бьоме як представник християнського неортодоксального містичного теїзму з пантеїстичними елементами.
- •Натурфілософський етап у розвитку філософії Ренесансу.
- •« Нова філософія Всесвіту» Франческо Патриці.
- •Філософія природи Бернардіо Телезіо: матерія, простір і час, саморух, життя і діяльність.
- •Філософська антропологія Мішеля Монтеня: роздуми про людину, спосіб філософствування.
- •Гуманістична концепція християнської філософії Еразма Ротердамського.
- •Гуманізм і реформація у теологічній спадщині Мартіна Лютера.
- •Політична філософія Ніколо Макіавелі.
- •Соціальні утопії доби Відродження: Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •Зміна парадигм філософування – від Античності через Середньовіччя та Відродження до філософії Нового часу.
- •Передумови становлення Нової філософії: політичні, економічні, релігійні, світоглядні
- •Емпіризм та раціоналізм як дві тенденції у філософії Нового Часу.
- •Місце, роль та значення проблеми людської природи у новочасній філософії.
- •59. Імматеріалізм Дж. Берклі. Критика загальних ідей. Нова теорія зору. Людське пізнання і духовна субстанція.
- •60. Вчення про людську природу д. Г’юма. Специфіка скептичної позиції д. Г’юма.
- •61. Основні положення «Теодіцеї» г. Ляйбніца.
- •62. «Етика» б. Спінози. Загальна характеристика.
- •63. Данте Аліг’эрі «Божественна комедія».
- •64. Франческо Петрарка «Моя таємниця».
- •65. Лоренцо Валла «Про істинне і хибне благо».
- •66. Поджо Брачолліні «Лист до Леонардо Бруні».
- •67. Леонардо Бруні «Проти лицемірів».
- •68. Франческо Петрарка «Лист до нащадків».
- •69. Н. Кузанський «Про вчене незнання».
- •70. Н. Макіавелі «Правитель».
- •71. Т. Мор «Утопія»
- •72. Томмазо Кампанелло «Місто Сонця».
- •73. Е. Ротердамський «Похвала глупоті».
- •74. Ф. Бекон «Новий органон». Загальна характеристика.
- •75. Р. Декарт «Міркувння пр метод».
- •76. Р. Декарт «Метафізичні роздуми».
- •77. Т. Гоббс «Левіафан».
- •78. Г. Ляйбніц «Монадологія». Загальна характеристика.
- •2. Модель "відносин між монадами"
- •3. Життя і внутрішній стан монад
- •79. Дж. Берклі «Трактат про принципи людського знання».
- •83. К.А. Гельвецій «Про людину, її розумові здібності та її виховання».
- •84. Англійський матеріалізм д. Толанда, а. Коллінза.
- •85. Моральна філософія а. Шефсбері, ф. Хатчесона, б. Мандевіля.
- •86. Філософська іронія Вольтера.
- •87. Соціальна філософія ж.-ж. Руссо.
- •88. Просвітницькі ідеї д. Дідро, к. Гельвеція, п. Гольбаха.
- •89. Ж.Ламетрі «Людина-машина».
- •90. Метафізика Хр. Вольфа. Основні риси та особливості.
64. Франческо Петрарка «Моя таємниця».
Як філософ, Петрарка одним із перших розвінчує абсолютизований авторитет Арістотеля, показав його як великого філософа, але в «однім і тім же ряді з іншими». Більш фундаментальним мислителем Петрарка вважав Платона. Він постає як християнський неоплатонік, який усвідомлює, по-перше, що першопочатком світу речей і людських істот є божественна ідея; по-друге, існують різні ступені втілення краси, і людська краса постає лише нижчим щаблем у порівнянні з красою божественною.
Такими думками він у діалозі «Моя таємниця, або Книга бесід про зневагу до світу» ділиться зі своїм співбесідником і духовним наставником, роль якого тут виконує бл. Августин. Він навіть осуджує себе, що так і не зміг «здолати» цей «нижчий щабель», і тому звичайна любов багато значить у його житті. Проте, не так усе просто. Петрарка надає останній філософського змісту. Любов у розумінні Петрарки, є не небажаною для людини, а, навпаки, конче необхідною, бо за глибиною своїх духовних якостей і моральною досконалістю Лаура викликає (формує) у Петрарки любов до Творця. Перетворившись на предмет творчого натхнення, Лаура ніби полишає межі звичайного буття і людської любові і стає дзеркалом, відображенням космічної душі, провідником любові вищої.
Здебільшого Петрарку цікавили етичні питання (у роботі «Моя таємниця» він робить акцент на розгляданні внутрішніх конфліктів людини і засобів їх розв'язання), він добре розумів радощі та пристрасті людини, і не вбачав у них тільки потяг до гріховного.
65. Лоренцо Валла «Про істинне і хибне благо».
Лорепцо Валла (1407 — 1457) — італійський гуманіст, який багато зробив для реабілітації земних потреб людини, для утвердження нових принципів моралі. Вже представники громадянського гуманізму підкреслювали земний характер моралі, протиставляючи її моралі релігійній. Центром нової моралі для них є ідея суспільного блага, громадянського служіння, патріотичного виховання. Етика громадянського гуманізму була орієнтована на земне, діяльне життя, в якому служіння суспільству ставало моральним обов'язком кожної людини. Однак зростання особистісного начала у суспільному та культурному житті вело до виникнення в гуманізмі нового напряму, який стверджував інші моральні критерії, а саме благо окремої людини, благо особистості. Розробка цієї ідеї є головним досягненням Лоренцо Валли. Свою етичну концепцію він будує на етиці Епікура.
Філософсько-етичні пошуки Лоренцо Валли відображені у відомому діалозі "Про істинне та хибне благо", який був написаний у вигляді суперечки стоїка, епікурейця і християнина. І хоча свою власну позицію Лоренцо Балла остаточно не визначає, його найбільш промовисті сторінки присвячені саме викладу епікурейської точки зору. В основі етичних міркувань епікурейця — принцип насолоди. Дотримуючись його, Валла виводить цей принцип із самої природи людини, що полягає в прагненні до самозбереження. Життя Валла розуміє як самоцінність, і все, що йому сприяє, викликає почуття задоволення, чуттєвої насолоди. Насолода розглядається ним як вище благо. Він засуджує аскетичну мораль, уособленням якої є точка зору стоїка. Доброчесність, що стоїть поза природою або над нею, розглядається ним як насильство над людиною і відкидається. Навіть християнство переглядається Валлою з позиції епікуреїзму. Християнин теж визнає насолоду як вище благо, але перенесене в рай. Раювання тут мислиться як поєднання духовних та чуттєвих насолод, правда, більш витончених порівняно із земними.
Насолода — це мета, до якої прагне кожна людина відповідно до своєї природи, вона є щастям, блаженством і любов'ю. "Не до доброчесності, але до насолоди заради неї самої потрібно прагнути як тим, хто бажає радіти в цьому житія, так і тим, хто бажає радіти в житті майбутньому", — підсумовує свої міркування Лоренцо Валла [8, с. 224]. Він намагається реабілітувати чуттєву природу людини. Природа не може бути причиною пороку, все, що вона створила, — святе й гідне похвали. Сама природа дала людині почуття і здатність до насолоди, тому людина не новинка діяти всупереч цій природі.
В основі людської діяльності, за ним, лежить принцип власної користі. Пов'язавши особистий інтерес людини з її чуттєвою природою, Лоренцо Валла створює систему індивідуалістичної моралі, хоча він і робить спроби вивести на цій основі необхідність суспільного життя, трактуючи його як взаємну користь і взаємну насолоду, яку люди мають від спілкування одне з одним.