64. Політика зайнятості в Україні.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

Розрізняють 2 основні види зайнятості:

Повна зайнятість – використання всіх наявних ресурсів для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.

Неповна зайнятість – неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти належного обсягу виробництва товарів і послуг.

Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економічного розвитку в Україні. На сучасному етапі за ринкових умов в Україні спостерігається зростання показника безробіття. Це означає, що в країні наявна неповна зайнятість.

одним з найважливіших завдань є формування ефективного та конкурентоспроможного ринку праці, що не можливо без втручання з боку держави. На сучасному етапі державне регулювання зайнятості населення є необхідним для забезпечення скорочення рівня безробіття, розвитку робочої сили та економічної активності.

Головною метою державної політики зайнятості є наближення структури пропозиції праці до попиту на робочу силу.

Основу державної політики зайнятості в Україні складають наступні принципи:

- забезпечення рівних можливостей працевлаштування для всіх громадян;

- сприяння співробітництву професійних спілок, підприємств, установ, організацій з органами державного управління з метою розробки і реалізації програм щодо подолання безробіття і сприяння зайнятості населення;

- створення нових продуктивних робочих місць;

- сприяння розвитку підприємництва;

- міжнародне співробітництво та урахування світового досвіду у вирішенні проблем зайнятості.

Політика зайнятості знаходиться на перетині двох напрямків діяльності держави – раціоналізації зайнятості і соціального захисту населення. Тому відокремлюють два види політики зайнятості – пасивну і активну. Для першої характерним є те, що головна роль належить державі, яка сприяє повній зайнятості населення. Основним інструментом є державний соціальний захист, що передбачає надання допомоги по безробіттю.

При активній політиці основну роль відіграє людина, яка займає активну позицію, намагається зберегти місце роботи, а при його втраті – активно шукає нове. Активна політика являє собою комплекс заходів щодо найшвидшого працевлаштування безробітних. Інструментами активної політики зайнятості є:

- допомога в пошуку роботи через встановлення зв’язків між роботодавцями та безробітними;

- заохочення розвитку самозайнятості та підприємництва, завдяки чому люди самі створюють робочі місця для себе і інших;

- організація оплачуваних суспільних робіт, що дозволяє тимчасово забезпечити працевлаштування безробітним;

- сприяння посиленню професійної та територіальної мобільності робочої сили;

- професійна підготовка та перепідготовка спеціалістів та кваліфікованих робітників відповідно до потреб ринку праці;

Дієвість активної політики зайнятості значною мірою визначається фінансовим забезпеченням її заходів з боку держави. Це, зокрема, - одноразова матеріальна допомога тим безробітним, хто хоче почати власну справу; дотації роботодавцям для створення додаткових робочих місць.

Реалізацією заходів політики зайнятості в Україні займається Державна служба зайнятості населення. Вона надає допомогу безробітним, стає посередником між роботодавцями і робочою силою, надає консультації громадянам, власникам підприємств, прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, веде облік вільних робочих місць і безробітних.

Для України все ще характерним залишається високий рівень «тіньової» зайнятості.