68. Антиінфляційна політика держави.

Антиінфляційна політика держави має два види:1) адаптивна політика (політика градуювання), яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Основними заходами адаптивної політики виступають: стабілізація інфляційних очікувань;поступове обмеження грошової пропозиції;індексація грошових доходів населення; застосування політики „цін та доходів” (уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або „прив’язує” зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати – до підвищення продуктивності праці. Політика „цін та доходів” може бути ефективною, якщо вона не створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану; укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати;2) активна політика (шокова терапія), яка базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси. Вона є особливо прийнятною в умовах гіперінфляції. Основними заходами активної політики виступають: а) заходи загального характеру: контроль за грошовою масою;заборона емісійного фінансування Державного бюджету;проведення грошової реформи конфіскаційного типу;стабілізація інфляційних очікувань;реструктуризація економіки;регулювання валютного курсу;підвищення ступеня товарності економіки;приватизація;засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності;б) заходи, спрямовані проти інфляції попиту: зменшення державних витрат;збільшення податків;скорочення дефіциту Державного бюджету;стабілізація валютного курсу;в) заходи, спрямовані проти інфляції витрат: стримування зростання факторних доходів та цін;зниження податків на бізнес

69. Взаємозв’язок безробіття та інфляції. Крива Філіпса.

Взаємозв’язок між інфляцією і безробіттям у короткостроковому періоді характеризує крива Філіпса. Між безробіттям та інфляцією у короткостроковому періоді існує обернена залежність

Рівняння Філіпса має такий аналітичний вираз:

π = πе – α * (U – U*) + ε, (10.7)

де π – фактичний темп інфляції, частки одиниці;

πе - очікуваний темп інфляції (береться на рівні інфляції базового року), частки одиниці, тобто πе = π(-1);

U - фактичний рівень безробіття, частки одиниці;

U* - природний рівень безробіття, частки одиниці;

α - емпіричний коефіцієнт, що визначає tg кута нахилу кривої Філіпса (коефіцієнт еластичності інфляційних змін до динаміки циклічного безробіття);

ε – шоки пропозиції (випадковий фактор).

У рівнянні Філіпса відображено, що рівень інфляції залежить від 3-х факторів:

1) очікуваної інфляції;

2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного значення; Низьке безробіття веде до підвищення інфляції. Ця дія відображає інфляцію попиту, оскільки високий рівень сукупного попиту є причиною появи даного типа інфляції.

3) шокових змін пропозиції. Наприклад, зростання цін на енергоносії додає e позитивне значення, тобто збільшує темп інфляції в країні (у рівнянні ставиться знак плюс), і навпаки, зниження цін, наприклад на нафту викличе позитивний шок пропозиції і знижує темп інфляції (у рівнянні ставиться знак мінус). Таким чином, e відображає вплив інфляції витрат (пропозиції). Дане рівняння враховує сукупний вплив інфляційних чекань, інфляція попиту і інфляції пропозиції.

Відхилення фактичного рівня безробіття від природного змінить темп інфляції. Рівняння кривої Філіпса відображає зворотну залежність між інфляцією і безробіттям, про це свідчить знак “-” перед показником циклічного безробіття. Графічно це виглядає таким чином: