Лабор.діагност.вірус.хв

контамінацію та нешкідливість(висівають на живильні

середовища,

вводять

білим мишам). Сироватку

(плазму)

вводять лошатам підшкірно або внутрішньовенно в дозі100-

200 мл. За

зараженими

тваринами

спостерігають90 діб.

Через

кожні 10-15

діб

відбирають

кров, проводять

гематологічні та серологічні дослідження(ставлять РДП з

відповідним

).

Практикується також постановка біологічної проби. Лошат

заражають

сумішшю

сироваток(плазми) крові

від 10 – 15

коней.

Результат постановки біопроби вважається позитивним

в разі появи у заражених тварин характерних клінічних ознак

(рецидивуючої лихоманки, слабкості, анемічності слизових,

схуднення

та

позитивних

результатів

серологічного

і

гематологічного дослідження).

З метою ретроспективної діагностики використовують

РПД, РЗК, РЗГА, ІФА та ін. серологічні реакції. Нині частіше

всього використовують РПД. Проте більш чутливою є ІФА,

тому при наявності умов слід користуватись цією реакцією.

ІМУНІТЕТ.

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧНОЇ

ПРОФІЛАКТИКИ

Імунітет при ІНАН нестерильний. Важливу роль

відіграють як віруснейтралізуючі антитіла, так і клітинні

фактори.

За

кордоном

запропоновані

живі

та

інактивовані

вакцини. Проте імуногенність їх недостатня. Слід вважати, що проблема специфічної профілактики ІНАН залишається невирішеною.

Література:

1.Калиніна О.С., Панікар І.І.. Скибіцький В.Г. Ветеринарна вірусологія. К., 1994. «Вища освіта», 431 с.

2.Панікар І. І., Скибіцький В. Г., Калініна О. С. Практикум з ветеринарної вірусології. – Суми: Козацький вал, 1997. – 236 с. В.А. 3.Сергеев.

Вирусные вакцины. – Киев.:Урожай, 1993. – 368 с.

4.Скибіцький	В.,.Г Ташута	С. .Г Ветеринарна
вірусологія. Посібник (КД), 2003.
5...Скибіцький В.Г., Панікар І.І., Ткаченко О.А. і ін . Практикум
з ветеринарної вірусології . К., «Вища освіта».		2005. – 208 с.

6.В.Н. Сюрин, Р.В. Белоусова, Н. В. Фомина. Диагностика вирусных болезней животных: Справочник. – Москва.: Агропромиздат, 1991. – 528 с.

7.В.Н. Сюрин, А.Я. Самуйленко, Б.В. Соловьёв, Н. В. Фомина. Вирусные болезни животных. – Москва, ВНИТИБП, 928 с, ил.

8.W., Liftman D. R. HIV: master of the host cell // Genome Biol. — 2001. — Vol. 2. — No. 11. — P. 1-4. A. W., McNally M. Т., 9.MoulandA. J. The retrovirus RNA trafficking granule: from birth to maturity // Retrovirology. - 2006. - Vol. 3. - P. 18-35.

10. Freed E. O., MoulandA. J. The cell biology of HIV-1 and other retroviruses // Retrovirology. — '006. - Vol. 3. - P. 77-87.

M. L., Fan H., Hahn B. Family Retroviridae. In: Virus Taxonomy. Eight Report of the International Committee on Taxonomy of Viruses / C. M. Fauquet, M. A. Mayo, J. Maniloff, U. Des-Wlberger,

L.A. Ball (eds.). — Elsevier Academic Press, 2005. — P. 421-440.

11.Malsuoka M., JeangK.-T. Human T-cell leukemia virus type I at age 25: a progress report//Cancer йен. - 2005. - Vol. 65. - No. 11. - P. 4467-4470.

12.Weiss R. A. The discoveiy of endogenous retroviruses //

Retrovirology. — 2006. — Vol. 3. — P 67 77.

Питання для самоконтролю:

-Класифікація.ультраструктура, репродукція ретровірусів.

-Діагностика лейкозу ВРХ.

-Діагностика ІНАН.

ЛЕКЦІЯ 12.

Тема лекції: ЗАХВОРЮВАННЯ ТВАРИН, ОБУМОВЛЕНІ БІРНАТА

РЕОВІРУСАМИ.

АНОТАЦІЯ. Викладено основні щодо біології вірусів двох родин :реовірусів та бірнавірусів. Охарактеризовано актуальні інфекційні хвороби

. обумовлені представниками названих родин

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ: F. REOVIRIDAE
Реовіруси		складають родинуF.	REOVIRIDAE		,
являють	собою	велику групу вірусів, паразитуючих			в
організмі	ссавців,	птахів, кліщів, комах	та	рослин. Назва
родини	пов’язана	з висловомRespiratory		enteric viruses,

оскільки вони здатні вражати епітелій респіраторного та травного трактів.

Згідно сучасної класифікації реовіруси включають9

родів: Orthoreovirus, Rotavirus, Orbivirus , Coltivirus , Aquareovirus, Cypovirus, Phytoreovirus, Fijivirus , Orizavirus.

Перші три роди паразитують в організмі ссавців. Окремі представники Ортореовірусів паразитують також у організмі

птахів, летючих		мишей. Орбівіруси			та	Колтівіруси, на
відміну	від		ортореовірусів		та	ротавірус, здатнів
паразитувати не лише в організмі хребетних тварин, а й в
організмі	комах.		Представники		роду		аквареовірусів
вражають риб, а роду циповірусів– комах ряду двокрилих
чешуйчатокрилих			та	перепончатокрилих. Фітовіруси,
фіджівіруси та орізавіруси паразитують на рослинах.
МОРФОЛОГІЯ			ТА	ХІМІЧНИЙ		СКЛАД. Віріони
сферичні, діаметром 60 – 80 нм. , містять						РНК	та	білки.
Суперкапсида		відсутня. Проте вони			мають		дві	білкові

оболонки (внутрішню та зовнішню), що є характерною

структурною

особливістю

реовірусів. Капсомери

у

орбівірусів та ротавірусів мають своєрідну форму. У перших

вони

кільцеподібні (

від лат. orbis

-

кільце),

у

останніх –

клиноподібні.

Клиноподібні

капсомери

є

структурними

компонентами внутрішньої оболонки ротавірусів і нагадують

шпиці від колеса, серцевина ж віріону нагадує його втулку, а

тонкий шар зовнішньої оболонки, побудований з дрібних

капсомерів, має вигляд ободу. Звідси і назва роду( від лат.

Rota – колесо). Цікавим

структурним

елементом

у

ротавірусів є 132 канали, які пронизують відповідну кількість

капсомерів обох білкових оболонок та з’єднують серцевину

віріону з зовнішнім простором.

ГЕНОМ

реовірусів

представлений

дволанцюговою

фрагментованою

РНК (по

10

фрагментів

у

ортореота

орбівірусів і 11 фрагментів у ротавірусів). Кожний фрагмент

РНК являє собою один ген.

СТРУКТУРНІ БІЛКИ. У ортореовірусів виявлено 9 , у

орбівірусів 7 – 8 , у ротавірусів 6 структурних білків. Серед

білків

реовірусів

є

ряд

ферментів: фермент

РНК-залежна

РНК-полімераза, фосфогідролаза та метилтрансфераза.

РЕПРОДУКЦІЯ

І

КУЛЬТИВУВАННЯ

Реовіруси

хребетних

проникають

у

чутливі

клітини

шляхом

рецепторного

ендоцитозу.

У

лізосомах

клітинні

протеолітичні

ферменти

руйнують

зовнішній

капсид

і

розпочинається транскрипція вірусної нуклеїнової кислоти

вже у модифікованій серцевині. Синтезовані РНК виходять

через описані вище канали і розпочинають функціонувати як

іРНК. В процесі транскрипції синтезуються ранні та пізні

РНК. Перші –

з 4-х,

а останні – з

усіх

фрагментів

геному.

Транскрипція, трансляція та збирання віріонів відбуваються в

спеціальних

ділянках цитоплазми–„фабриках”

і

строго

регулюються.

Віруси

виходить

за

межі

клітини

після

її

лізису.

Реовіруси

хребетних

успішно

репродукуються

у

первинних

та

перещеплюваних

клітинних

культурах

різноманітного походження, деякі у курячих ембріонах та на

лабораторних тваринах. Більшість штамів обумовлюють

виразний ЦПЕ. В уражених вірусом клітинах виявляються

ацидофільні

включення,

що

містять

вірусспецифічні

компоненти та сформовані віріони.

АНТИГЕННА СТРУКТУРА. Реовіруси у антигенному

відношенні досить поліморфні. Основними причинами , котрі

сприяють

широкому

антигенному діапазону

цієї

групи

вірусів, вважається наявність фрагментованого геному, що

забезпечує можливість утворення реасортантів,

також

здатність багатьох представників родини паразитувати в

організмі кількох видів тварин. Найбільш поліморфним у

антигенному відношенні є рід ротавірусів. Ротавіруси на

основі наявності загального поліпептидуVР6 поділені на

шість серологічних груп : А, В, С, D, Е , F та G. Найбільш

чисельною є серогрупа А. Ротавіруси цієї групи називають

типовими.

Вони

обумовлюють

більшість

досліджених

ротавірусних інфекцій тварин і людини. Ротавіруси, що

належать до інших серогруп, прийнято називати нетиповими,

або

параротавірусами.

Останні

вивчені

недостатньо.

Більшість

їх

не

вдається

поки-що

культивувати

у

лабораторних

умовах.

Відсутність антигенного зв’язку з

представниками добре дослідженої серогрупи А створює

суттєві

перешкоди

для

застосування

вже

розроблених

серологічних

тестів (специфічних

компонентів) з

метою

діагностики параротавірусних інфекцій.

Серогрупа А поділяється на серологічні типи. Нині

визначено 13 серотипів (G-серотипи, поділені

на

основі

антигенного поліморфізму поліпептидуVР7).

На

основі

антигенної

різниці

поліпептидуVР4 представники

цієї

серологічної групи поділені на 12 серотипів (Р-типи).

До

групи

Б

належать

деякі

серотипи

ротавірусу

людини, великої та дрібної рогатої худоби, до групи С–

ротавіруси людини і свині, до гру Е та F – ротавіруси свиней

і до групи D –ротавіруси птахів. Кількість серотипів постійно

зростає. Нині виявлено 4 серотипи рота вірусів людини, три

серотипи ротавірусу свині , що належать до серогрупи А, три

серотипи

ротавірусу

великої

рогатої

худоби. Частина

серотипів належить до інших серологічних груп. Зокрема, від

свиней виділені представники серогруп В, С та Е. Останнім

часом від курей, свиней і людини були ізольовані типові за

морфологічною характеристикою віруси(ротавіруси),проте

вони

не

мали

антигенної

спорідненості

з

відомими

серогрупами, що свідчить про незавершеність дослідження

антигенного різномаїття ротавірусів.

СТІЙКІСТЬ

ДО

ФІЗИЧНИХ

ТА

ХІМІЧНИХ

ФАКТОРІВ.	Реовіруси	досить		стійкі	до різноманітних
факторів. Вони витримують прогрівання при 560С протягом 2
годин, стійкі до ефіру, детергентам, стабільні в межах 2,2 – 8
рН.
ВІРУС	КАТАРАЛЬНОЇ			ЛИХОМАНКИ		ОВЕЦЬ
(КЛО). Катаральна лихоманка овець(синій язик, блутанг) -
Febris catarrhalis ovium – вірусна трансмісивна хвороба овець,
що належить до групи арбовірусних інфекцій.
Збудник	належить		до	орбівірусів. Антигенно
поліморфний.	Нині в	природі	циркулює		понад20	його

серологічних типів. Зовнішня білкова оболонка вірусу легко руйнується під час центрифугування у хлористому цезії . При цьому повні віріони, що мають коефіцієнт седиментації 430S ( L - частинки) перетворюються у частинки з коефіцієнтом седиментації 390S ( D- частинки, неповні віріони). Внутрішня білкова оболонка представлена32 капсомерами, які на поперечному розрізі мають вигляд кільця.

Вірус містить 7 структурних білків. З поліпептидів VР2
та VР5 збудований зовнішній капсид. Білок VР2 є основним
проективним антигеном. Він індукує синтез ВН антитіл.
Вірус КЛО вдається культивувати у різноманітних
первинних	та	перещеплюваних				клітинних			культурах.
Найбільшу	урожайність			адаптованих			штамів		збудника
отримують на перещеплюваній клітинній культурі ВНК – 21 .
Остання сягає 7 – 8 lg ТЦД 50 / см3.
ПАТОГЕННІ ВЛАСТИВОСТІ
Вірус патогенний для овець , тау меншій мірі, для
великої рогатої худоби і диких жуйних твариноленів,
антилоп, лосів. Він		здатний		репродукуватись				в	організмі
кровососів, котрі і є основними переносниками КЛО. Вірус
характеризується		виразним		тропізмом			до	епітеліальних
клітин – вражає переважно				ендотелій		судин		та	епітелій
шлунково-кишкового тракту.
ПАТОГЕНЕЗ, КЛІНІКА, ПЕРЕБІ.Г КЛО
У	природних		умовах		вівці		заражаються			через
кровососів,	частіше	мокреців.		Можливе		зараження			також
через сперму – при		спарюванні. Попавши				у	кров, збудник
швидко	заноситься		у	різні		органи			і	тканини
розмножується. Він здатний перетинати плацентарний бар’єр

та вражати ембріони і плоди, обумовлюючи їх муміфікацію, порушення розвитку , народження нежиттєздатних ягнят.

Інкубаційний період триває6 – 8 діб. Потім різко підвищується температура тіла до42 0С і триває на цьому рівні біля 12 діб. Розвивається кон’юнктивіт, стоматит, язик напухає та набуває червоно-синього забарвлення, часто випадає з ротової порожнини. Звідси походить народна назва хвороби „синій язик”. Нерідко розвивається пневмонія, атонія передшлунків, діарея. З носових отворів виділяються гнійні витіки. На кінцівках спостерігають набряк вінчика, пододерматит. Тварини , як правило, лежать, не можуть їсти, виснажуються. Вагітні тварини абортують. Гинуть тварини на 6 – 10 добу після появи клінічних ознак хвороби. Перебіг хвороби може бути також напівгострим та абортивним.

При патологоанатомічному розтині виявляють набряк підшкірної клітковини і м’язів, крововиливи та виразки на губах, язиці, щоках, часто збільшену селезінку, набряк лімфатичних вузлів.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Основними методами лабораторної діагностики являються: виділення збудника та його ідентифікація в РН, виявлення специфічних антитіл у крові тварин-реконвалесцентів(РЗК, РДП та ін.).

Експрес-діагностика	можлива	за	допомогою .	УРІФ
сумнівних випадках	здійснюється		постановка біологічної
проби на вівцях.
У лабораторію	надсилається	від хворих тварин		кров.

Від загиблих чи забитих з діагностичною метою на 6 – 8 добу після прояву клінічних ознак тварин надсилають шматочки

слизової	носа, печінки,		нирок, мезентеріальні		лімфатичні
вузли.
Для консервування матеріалу пропонується рідина
Едінгстона ( 500		мл гліцерину, 5 г		щавлевої	кислоти, 5 г
карболової кислоти та500 мл дистильованої води. Вірус
найкраще зберігається при – 70о С , рН – 7,2 – 7,4.
До	проб	крові	додається	антикоагулянт(гепарин,

цитрат натрію).

З метою виділення вірусу заражають курячі ембріони8

–9-добового віку, або ж клітинні культури чи мишат-сисунів. Ембріони заражають у жовтковий міхур, на ХАО, або

ж внутрішньовенно. У останньому випадку використовують ембріони 11-13- добового віку. Інкубують інфіковані ембріони при 33,60С. Збудник обумовлює загибель ембріонів в період з3 по 6 добу після їх зараження. Найбільша його

концентрація ,107– 108ЕЛД 50/см3 спостерігається в період від 36 до 72 г після зараження. Ембріони, що загинули, мають характерний вишньово-червоний колір. М’язева тканина і мозок їх з виразними ознаками дегенерації. Слід пам’ятати, що виділити вірус у першому пасажі ,як правило, не вдається - потрібно здійснити 2 – 3 сліпих пасажі.

Вірус можна виділяти також на первинних клітинних

культурах, отриманих				з	клітин		нирок	ягнят, ембріонів
великої	рогатої		худоби		та	молодих хом.’яківНеобхідно
пам’ятати, що		у	першому			пасажі, як правило,			він	не
обумовлює чітких цитопатичних змін. Потрібно здійснити 2
– 3 сліпих		пасажі.		Виділений		у	первинних		клітинних
культурах, збудник легко адаптується до перещеплюваних
культур ( ВНК-21, VERO та						ін.).	Цитопатичні		зміни	у
інфікованих		культурах			характеризуються			заокругленням
клітин,	реструктуризацією					цитоплазми			та	появою

синцитієподібних утворень в моношарі клітин.

Серед лабораторних тварин найбільш чутливими до вірусу КЛО є мишенята-сисуни 1 – 4-добового віку. Матеріал вводять інтрацеребрально. Вірус інтенсивно репродукується

у клітинах мозку. Концентрація його сягає8-9 lg/ см 3. У перших пасажах гинуть не всі інфіковані тварини. 100%-на загибель їх спостерігається після 3-4-х пасажів.

Остаточну ідентифікацію виділеного вірусу можна здійснити за допомогою імуноелектронної мікроскопії, РІФ,

РЗК,РДП, ІФА.
З	метою		ретроспективної			діагностики			хвороби
використовують цілий ряд імунологічних реакцій, зокрема :
РСК,РЗГА, ІФА та ін.
ІМУНІТЕТ				І		ЗАСОБИ			СПЕЦІФІЧ
ПРОФІЛАКТИКИ. Тварини, що					перехворіли ,			набувають
імунітет	на	весь	життєвий період, проте лише						до
відповідного серотипу збудника. Певне значення має і
колостральний		імунітет.		Ягнята,	що	народжуються			від
матерів-реконвалесцентів				не	сприйнятливі			до	хвороби
протягом трьох місяців. Для штучної імунізації тварин
запропоновано ряд живих та інактивованих вакцин. Живі
вакцини	вважаються		малоефективними			та	небезпечними у
зв’язку з можливістю реверсії аттенуйованого штаму у
вірулентний.		Серед	ін	активованих			вакцин		найбільш
імуногенною виявилась вакцина, розроблену							у колишньому

СРСР. Вакцинний штам вирощують у перещеплюваній клітинній культурі ВНК, інактивують формаліном. У якості ад’юванту використовують гідроокис алюмінію та сапонін. Вакцина обумовлює у овець імунітет, який триває не менше року.

РОТАВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Збудник був відкритий професором Небраскського університету (США) Mебусом і названий як зазначено вище.

У науковій літературі подекуди зустрічаються і інші його назви : реовірусоподібний агент, арбовірусоподібний агент,

дуовірус, “О-агент”. За			сучасною		класифікацією його
віднесено до родини реовірусів, роду Rotavirus.
МОРФОЛОГІЯ		ТА	ХІМІЧНИЙ			СКЛАД. Віріони
круглі, діаметром 60 - 78			нм. Серцевина			гексагональної
форми (40 45 нм), покрита			двома	білковими оболонками.
Внутрішня	оболонка	побудована			132з	клиноподібних
капсомерів	(12 пентомерів		і 120	гексомерів) за типом

кубічної симетрії. У внутрішній оболонці виявляється132 отвори. Зовнішній капсид складається з коротких капсомерів, безпосередньо закріплених на відповідних структурах внутрішнього капсиду. Він також має132 отвори, які є продовженням отворів внутрішнього капсиду. Зовні капсид нагадує бджолині соти, висота “стінок” яких у межах 3,5 – 4 нм. У препаратах, зроблених із фекалій або ж з інфікованої клітинної культури, завжди спостерігаються віріони трьох типів : повні – двокапсидні (70 – 78 нм), неповні – однокапсидні (60 – 65 нм) та дефектні – пусті, позбавлені серцевини. Співвідношення їх може бути різним.

Геном збудника складається 11з фрагментів 2- спіральної РНК з мол. масою 0,2 – 2,2 МД.

У ротавірусів виявляють шість структурних білків: VP1, VP2, VP3, VP4, VP6 та VP7. Перші три білки належать до складу вірусної серцевини. З поліпептидів – VP 4 (90 кД) та VP 7 (36 – 38 кД) побудована зовнішня білкова оболонка вірусу. Внутрішній капсид збудований з білкаVP6 (42 кД).

Білки зовнішнього капсиду обумовлюють адсорбцію та проникання вірусу у клітину. З ними тісно пов’язана їх вірулентність. Крім того вони є основними протективними антигенами , індукують синтез віруснейтралізуючих антитіл. Гемаглютинуюча активність збудника ротавірусної

інфекції великої рогатої худоби пов’язана з білкомVР4. На
відміну	від		гемаглютинінів				ортоміксовірусів			він
негліколізований,		що		проявляється				нестабільністю
гемаглютинуючої		активності.		У	цьому		ж	поліпептиді
виявлено	два	сайти	активації		трипсином. В			результаті
протеолітичного нарізання ( в області 247-ї амінокислоти) від
поліпептиду VР4 відщеплюється фрагмент VР8 (24 кД).
У антигенному відношенні збудник ротавірусної діареї
телят недостатньо стабільний. Штами його , виділені у різних
регіонах,	часто	характеризуються			виразною			антигенною
різницею. Нині відомо три антигенні серотипи збудника.
Зараження	тварин		різними			серотипами			його	н
супроводжується		перехресним			захистом. Збудник				має
антигенну	спорідненість з			ротавірусами			людини, мавпи,
свині та .інГрупоспецифічний антиген локалізований у
внутрішньому капсиді і виявляється за допомогою РЗК, РДП,
ІФА, МФА, типоспецифічний антиген знаходиться у складі
зовнішньої оболонки і виявляється за допомогою РН, РЗГА.
Збудник ротавірусної інфекції великої рогатої худоби
склеює еритроцити крові морської свинки, еритроцити крові
людини	(0-групи), у		меншій			мірі-вівці, кроля.
Гемаглютинуюча активність виявляється як при370С так і
при 40С.	Гемаглютинін		нестабільний .			Активність			його
зменшується на 50% при 220С за 24 г. При 450С він повністю
інактивується на протязі2 хв. Інколи від телят виділяють
ротавіруси, позбавлені гемаглютинуючої активності.
РЕПРОДУКЦІЯ І КУЛЬТИВУВАННЯ. Вірус проникає
у клітини шляхом рецепторного ендоцитозу. У цитоплазмі
клітини відбувається його депротеїнізація. Транскрипція
вірусного геному має місце ще до повної депротеїнізації.
Синтезовані за допомогою вірусної транскриптази, молекули
іРНК виходять через згадані вище отвори(канали) і
розпочинається трансляційний процес. У біля ядерній зоні
утворюються віропласти. Збирання віріонів здійснюється за
участю цитоплазматичного ретикулуму клітини. Вихід вірусу
за межі останньої відбувається шляхом вибуху.
Культивують ротавірус великої рогатої худоби у
різноманітних первинних та перещеплюваних клітинних
культурах.	Найбільш		чутливими			виявились			клітинні

культури, отримані з епітелію нирок ембріону корови. Високочутливими є також первинно-трипсинізовані клітинні