Лабор.діагност.вірус.хв

компонентів

та

формування

віріонів

здійснюється

у

цитоплазмі

клітин.

Вже

через 4-6 годин

після

зараження

можна виявити екстрацелюлярний вірус.

Вірус ящуру можна культивувати в організмі великої

рогатої худоби, овець, кіз, свиней, морських свинок, мишенят

сисунів, новонароджених крільчат, а також у первинних(з

нирок ембріону корови, свині, вівці) чи перещеплювальних

клітинних

лініях (ВНК-21).

Більшість

штамів

характеризуються виразною цитопатогенною дією.

На курячих ембріонах частіше не вдається відтворити

репродукцію

вірусу.

Проте

нерідко

спостерігається

і

латентна інфекція клітинних культур, причини якої до кінця

не розшифровано.

Патогенність і патогенез.

Вірус ящуру патогенний для великої рогатої худоби,

свиней, овець, кіз, буйволів, верблюдів, яків, північних

оленів і багатьох диких парнокопитних. У природних умовах

можуть заражатись і перехворювати безсимптомно кішки і

собаки. Зрідка хворіють і люди. В експериментальних умовах

вдається

легко

відтворити

хворобу

у

природн

сприйнятливих тварин. Крім того у морських свинок, мишей-

сисунів, новонароджених

крільчат,

котенятах і

молодих

хом'яків.

Після проникання в організм(природним шляхом

частіше респіраторно чи аліментарно в експериментальних

умовах - парентерально) чутливої тварини вірус проникає у

клітини

багатошарового

епітелію, де

репродукується,

обумовлюючи

утворення

первинних

.

афтЗвідти

він

надходить у кров, розноситься по всьому організму. Веремія

супроводжується

лихоманкою. Через 48-72

години

після

утворення

первинних

афт

утворюється

вторинні

афти

у

ротовій порожнині, міжкопитцевій щілині, на шкірі вим'я і

вінчика. Через 36-48 годин після утворення вторинних афт

температура тіла тварини знижується до фізіологічної норми.

На місті

афт,

що

лопають,

утворюються

виразки, котрі

поступово епітелізуються.

Уокремих випадках, при так званому злоякісному

перебігу	хвороби, яке	частіше	спостерігається		у
новонароджених тварин, вторинні афти			не	утворюються.
Вірус	інтенсивно	репродукуються		у	клітин
поперечносмугастої тканини		і серці, обумовлюючи тяжкі

дегенеративні явища та, як результат останніх, - загибель тварин.

Епізоотологія і клініка.

Джерелом інфекції являються хворі тварини та тварини вірусоносії. від хворих тварин вірус виділяється вже під час інкубаційного періоду з різними секретами(слина, молоко,

жовч) та	екскретами (сеча, кал). Вірус			ящуру надзвичайно
контагіозний. Люди, транспорт, птахи, комахи, різноманітні
предмети.,	продукти		можуть	бути	факторами
розповсюдження		збудника.	Епізоотії	ящуру	частіше

виникають влітку та восени.

Інкубаційний період триває 2-7 діб, зрідка до 3 тижнів. Спочатку зникає апетит. У дійних тварин падають надої молока. Потім різко підвищується температура тіла. На 2-3

добу на слизовій		оболонці язика, щік,	губ, крилах	носа
з'являються	афти,	- наповнені	рідиною	везикули.
Відмічаються	інтенсивне слиновиділення, кульгавість. З

появою вторинних афт температура тіла нормалізується.

У телят, поросят, ягнят вторинні афти не утворюються, спостерігаються симптоми гастроентериту та інтоксикації. Новонароджені тварини, як правило, гинуть в той же час як дорослі видужують.

Суттєве значення мають секундарні інфекції, котрі

нерідко усугубляють перебіг ящурної інфекції.
Діагностика
Діагноз	ставиться	на	основі	епізоотологічних,

клінічних та лабораторних методів дослідження.

Для дослідження відбирають стінки афт від2-3 хворих тварин у кількості не менше5-10 г. Від великої рогатої худоби відбирають стінки афт (що не зруйнувались) з язика,

у свиней з п'ятачка або вим'.яУ дрібних тварин відбирають
афти з беззубого краю верхньої щелепи та вінчика. При
відсутності	афт	беруть	кров	в	момент	підвищеної

температури тіла. Від трупів молоднякулімфатичні вузли голови і позаглоткового кільця, підшлункову залозу і м'яза серця.

Відібраний матеріал поміщають у консервуючу рідину, до складу якої входить хімічно чистий гліцерин та фосфорнобуферний розчин з рН7,4-7,6 у рівнозначній кількості.

Флакони	з афтозним	матеріалом закривають щільними
гумовими	пробками або	ж ковпачком, що накручується (з

гумовою прокладкою), закручують і ставлять у штативний футляр та термос з льодом.

Враховуючи надзвичайну патогенність збудника ящуру всі маніпуляції в процесі відбору і доставки матеріалу слід здійснювати надзвичайно обережно, запобігаючи можливому розсіюванню збудник у зовнішньому середовищі.

Надісланий в лабораторію матеріал зберігають до дослідження у замкнутому та опечатаному холодильнику при мінус 6-200С.

В лабораторіях ветеринарної медицини(обласних) визначають наявність вірусу ящуру в матеріалі та його тип

шляхом	постановки	реакції	РЗК	з	типоспецифічними
сироватками. Якщо є відповідні умови, окрім постановки
РЗК, можна ставити біологічну пробу на великій рогатій
худобі,	свинях, мишенятах, морських			свинках, а також

виділяти вірус у клітинній культурі. З цією метою частіше використовують первинно-трипсинізовані культури клітин нирок свиней або ж телят.

Крім РЗК для остаточної ідентифікації вірусу ящуру можуть бути використані і інші, зокртемасти, гібридизаційний зонд, реакція вірус нейтралізації, ІФА.

З метою ретроспективної діагностики використовують РНЗК, РДП, зустрічний імуноелектрофорез, а також РН і ін. Матеріалом для дослідження на наявність протиящурних антитіл є сироватки крові. На дослідження направляють 5-10 проб відібраних від тварин кожної вікової групи не раніше

ніж	через 7	діб	від	моменту		появи		ознак	хвороби
(везикулярних		уражень). Через			15 діб	від	тих	же	тварин
відбирають кров і надсилають у лабораторію.
	Дослідження парних сироваток крові дозволяє чітко
аргументувати		наявність			інфекції		у	чередітобто
ретроспективно діагностувати ящур.
	Імунітет і специфічна профілактика
	Тривалість 7-12		міс.,	а	інколи	і	довше. Основне

значення в імунітеті при ящурі належить гуморальним фактором. Місцевий клітинний імунітет формується раніше, ніж гуморальний, проте він нетривалий. Імунітет при ящурі типоспецифічний - спрямований проти гомологічного типу вірусу. Проти віріонів певного типу імунітет, як правило, завжди достатньо виражений. Що ж до інших типів імунітет, частіше відсутній.

Для			специфічної			профілактики		ящ
використовуються інактивовані вакцини.
Перша інактивована вакцина була розроблена у1938 р.
Вальдманом		і Кібе. Вона являла				собою	інактивовану
формальдегідом			вірусну	суспензію		і містила в		якості
субстрату	ГОА.		Пізніше	були	запропоновані		цілий	ряд
інактивованих			вакцин, котрі		відрізнялись		методиками
отримання		вірусної		суспензії; інактивації			вірусу	та
ад’ювантами.
На	території України				застосовували		моновалентні,

бівалентні та тривалентні протиящурні гідроокис алюмінієві формолвакцини, виготовлені з вірусу, репродукованого в організмі 2-3-денних крільчат або ж в епітелії язика великої рогатої худоби чи в перещеплювальних клітинних культурах.

З цією метою частіше всього використовують суспензійну культуру перещеплювальних клітин нирки хом'яка (ВНК-21).

Для	інактивації		вірусу	крім	формальдегіду
застосовують похідні азиридину і ін. речовини.
Для великої і дрібної рогатої худоби в якості ад’юванту
частіше	застосовують	ГОА	з	сапоніном. Для	свиней

застосовують емульговані вакцини.

Імунітет настає через 2 тижні після імунізації і триває 8-12 місяців. Живі вакцини при ящурі не розроблені.

ЕНТЕРОВІРУСНИЙ ЕНЦЕФАЛОМІЄЛІТ СВИНЕЙ ( ХВОРОБИ ТЕШЕНА.)

.

Хвороба Тешена (ентеровірусний енцефаломієліт, ензоотичний енцефаломієліт, хвороба Талфана, хвороба Клобуока) висококонтагіозне захворювання свиней.

Характеризується ознаками ураження центральної нервової системи (гіперстезія шкіри, судоми, параліч).

Хвороба вперше зареєстрована на території Чехословаччини, в окрузі Тешен(Трефні 1930,1931). Нині хвороба широко розповсюджена, діагностується і в Україні.

.

Збудник PORCINE TESCHEN DISEAS VIRUS., ENCEPHALOMYELITIS

VIRUS вперше виділений Трефні(1930). Вірус віднесений до роду ентеровірусів. У антигенному відношенні відносно стабільний. Нині всі вивчені штами збудника відносять до одного серологічного типу(перший серотип ентеровірусів

свиней), виділяючи їх в два підтипи.

Морфологія та хімічний складвіріонів типовий для

пікорнавірусів.

Вірус досить стійкий. Він зберігає свою інфекційність у

широкому діапазоні рН(2,8-9,5) не інактивується ефіром і

хлороформом, витримує нагрівання при600С

протягом 15

хвилин, при 3170С виживає до 17 діб, в засоленому м'ясі, у

свинарських приміщеннях не гине протягом кількох тижнів,

у гниючих матеріалах зберігаються до 6 діб. У 3%-ному

розчині гідроксиду натрію або калію виживає на протязі4

годин. Вірус інактивується 0,5%-ним розчином фенолу за 18

год., 2%-ним

розчином

формалінуза 1 год., 2%-ним

розчином

гідроксиду

натріюза 7 год., 5%-ним

хлороформом - за 3 год. та 5%-ним розчином хлораміну - за

1-3 години.

Репродукція і культивування.

Репродукція вірусу хвороби Тешена характерна для

вірусів що мають РНК з функцією інформаційної і за своєю

суттю не відрізняються від репродукції інших пікорнавірусів.

Вірус

розмножується

в

первинних(нирки, легені, серце,

тестикули

і

.) інта

перещеплювальних

культурах,

обумовлюючи

характерні

для

ентеровірусів

цитопатичні

зміни.

Ураженні

клітини

округляються, підвищують

рефрактильність.

Ознаки

ЦПД

свіжо

ізольовані

штами

обумовлюють на 3-5 - ту добу, а адаптовані значно раніше -

вже через 12-16 годин

після

зараження клітинної культури.

Уражені вірусом клітини відшаровуються від поверхні скла і

відпадають.

Найвища

концентрація

вірусу(107,5

-

108ТЦД50/мл)

має

місце

при

дегенерації75% моношару

клітини.

Патогенність вірусу і патогенез хвороби.

У природних і експериментальних умовах

хворіють

лише свині. При експериментальному зараженні захворюють

поросята

до 1-2

місячного

віку. Інколи

захворювання

вдається відтворити лише у поросят-5 добовогоз віку.

Експериментальна

інфекція

частіше

виникає

при

інтрацеребральному

чи

субдуральному

і

рідше

при

інтраназальному чи оральному введені вірусного матеріалу.

Лабораторні тварини (кролі, моськи свинки, білі миші

та щури і хом'яки) до вірусу хвороби Тешена не чутливі.

У

природних

умовах

тварини

заражаються

через

шлунково-кишковий шлях та респіраторно.
Спочатку	він	репродукується			у	клітинах		слизової
оболонки кишечнику, потім переноситься у кров і кров'ю, а
можливо й по нервовим волокнамголовний та спинний
мозок. Вірус вражає перш за все клітини сірого головного та
спинного	мозку,	обумовлюючи				у	них		глибокі
патологоанатомічні зміни.
Вірус інтенсивно			розмножується			і локалізується			в
тканинах шлунково-кишкового тракту. Виявити його можна
вже через 24-72 години після зараження per os, а							потім	ще
протягом 5-7 тижнів. У			пробах	фекалій		його	знаходять		в
період між 5 та 10-ю добою після орального інфікування. У
мигдаликах та лімфатичних вузлах, брижі вірус з'являється
через 48 годин і може виявлятись протягом6-8 діб. Веремія
короткочасова і триває не більше48					годин		і частіше
спостерігається	на 4-6-й		день	після	зараження. Під			час

веремії вірус вдається виділити з печінки, нирок, селезінки і
ін.; у головному і спинному мозку вірус з'являється після
веремії і у максимальних титрах міститься в перші1-2 доби
клінічного прояву хвороби. У найбільш високій концентрації
вірус міститься у шийному і грудному відділах							спинного
мозку і мозочку. На п'яту добу після прояву клінічних ознак
хвороби, вірусу у тканинах центральної нервової системи
надзвичайно мало і в момент загибелі тварини має місце так
звана "аутостерилізація".
У зовнішнє середовище вірус виділяється переважно з
каловими масами в продромальний період та у перші2-3 дні
клінічного появу.
Етіологія і клініка.
Джерелом інфекції являються хворі тварини та тварини
вірусоносії. Зараження відбувається частіше аліментарним
шляхом. Факторами передачі вірусу може бути транспорт,
корма, вода, підстилка, предмети догляду. Захворюють лише
свині. Хвороба може проявитись у любий період року, але
частіше восени, коли холодно і сиро. У господарстві може
вражати	від 15	до	80% тварин		вже у	перші дні	прояву.
Перебіг	буває		у	вигляді		ензоотій	чи.	епізооті
Вірусоносійство спостерігається до 2 місяців.
Інкубаційний			період	триває	від7-9 діб до 4-5 тижнів.
Температура		тіла		підвищується		40,5до-41,60С	у

продромальному періоді і тому часто не помічається. У цей

період		можна	спостерігати в'ялість, погіршення апетиту.
Через 1-2 доби			температура нормалізується і з'являються
симптоми ураження центральної нервової системи. Тварини
збуджені, здійснюють мимовільні рухи. У більшості тварин
спостерігаються блювота, гострий риніт. У окремих тварин
має	місце		гіперстезія			шкіри(боляче		реагують			при
прогладжуванні			спини).		Спостерігається			також		анорексія,
хрипота,		скрежет	зубів,		у	окремих	тваринспотворення
апетиту.		Згодом	з'являються ознаки ураження спинного
мозку.		Хода	невпевнена,			тварина	поступово			втрачає
рівновагу, подовгу				лежить, часто			на	боку, здійснює
кінцівками плавальні рухи, потім наступає повний параліч
кінцівок. Температура				тіла		зменшується		до35%	і	нижче.
Характерною ознакою хвороби є запор, який спостерігається
протягом всього періоду хвороби.
Перебіг хвороби частіше гострий. Гине до 90% тварин.
При	напівгострому				перебігу		загибель		значно .		менша
Хронічний перебіг реєструється частіше у дорослих тварин і
триває від кількох тижнів до кількох								місяців. При цьому
може загинути до 20% тварин.
Інколи має місце своєрідний перебіг хвороби: тремор,
конвульсії, паралічі. Тварини швидко гинуть без підвищення
температури.

Лабораторна			діагностика хвороби базується
на: виділенні		та	ідентифікації		вірусу, гістологічному
дослідженні тканин головного та спинного мозку, постановці
біопроби.
Патматеріалом			для	лабораторного			дослідження			є
шматочки	з різних		відділів головного			і	спинного		мозку
(фрагменти кори головного мозку, мозочок, довгастий мозок,
фрагменти	з	шийного і		поперекового		відділів		спинного
мозку). Матеріал необхідно відбирати від спеціально забитих
тварин на початку або ж при найбільшому прояві клінічних
ознак хвороби. Для гістологічного дослідження відбирається
матеріал з тих же органів і фіксується10%-ним розчином
забуференого формаліну.
Виділення		вірусу		здійснюється			на	-	первинно
трипсинізованій клітинній культурі з клітин нирок поросят 3-
8 тижневого віку чи ембріонів свиней.
При	відсутності		ознак	ЦПД	матеріал		пасажують			не

менше 3-х разів.
Біопробу		ставлять		на		поросятах. Існує		кілька
модифікацій	постановки			біопроби: зараження				віднятих
поросят 2-4-місячного віку, зараження поросят сисунів3-5
денного	віку.	Матеріал		вводиться			інтрацеребрально,
інтраназально, або ж комбіновано. Інкубаційний період при
інтрацеребральному			зараженні		становить8-10 діб, при
інтраназальному 12-14.
Клінічні ознаки у експериментально заражених тварин
аналогічні спонтанно захворілим.
Хворобу		Тешена		слід	диференціювати			від	,	сказу
хвороби Ауескі, чуми, лістеріозу.
Імунітет і засоби специфічної профілактики.
Тварини що перехворіли, набувають досить стійкого і
тривалого імунітету.
З	метою		специфічної			профілактики				хвороби
запропоновані інактивовані і живі вакцини. Живі вакцини
готують	на	основі		аттенуйованих			штамів		. збудника
Аттенуацію здійснюють шляхом тривалого пасажування в
клітинних	культурах.		Так	аттенуйований			штам	Тюбіген
отриманий в результаті130 пасажів вірулентного штаму в
первинній клітинній культурі. В Україні запропоновано живу
вакцину на основі штаму "Закарпатський" (В.Ф. Романенко)
Інактивовані			вакцини			виявились			не	менш

імуногенними у порівнянні з живими.

Інактивовану емульговану вакцину готують з вірусу репродукованого у перещеплювальній культурі клітин та інактивованого формаліном. Після одноразового внутрішньом'язевого введення в дозі2 мл вона обумовлює імунітет, який настає через 2 тижні і триває 11 міс. Поросята, що народжуються від імунізованих , матокнабувають імунітет на термін не менше 1 місяця.

Жива вакцина вводиться двічі по1 мл з інтервалом в 2
тижні. Вакцина створює імунітет, який триває не менше9
міс.
Подальше	удосконалення	засобів	специфічної

профілактики хвороби Тешена здійснюватиметься шляхом отримання імунодомінантних високоімуногенних штамів та оптимізації технології виробництва і застосування.

ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ КАЧЕНЯТ

Вірусний гепатит каченят - гостра вірусна інфекція, що вражає каченят у перші3-4 тижні життя і характеризується ураженням печінки і високою летальністю(50%). У окремих випадках смертність може сягати 95%.

Хвороба поширена в багатьох країнах світу .у т.ч зустрічається і в Україні.

Вірус відкритий у 1949 р. Левіним і Фабрикантом. Належить до роду Еnterovirus.

Морфологія і хімічний склад типові для пікорнавірусів. Стійкість до фізико-хімічних факторів.

Вірус стійкий до ефіру і хлороформу. Він залишається вірулентним на протязі 62-74 діб в умовах контамінованого водоймища при 15-160С на протязі62-74 діб, у пісчаному ґрунті (вологість 18-22% , температура 1-60С, рН 5,2-8,4)

вірус не втрачає інфекційну активність до105 діб. У кормах у зимово-весняний період - виживає до 125 діб, а в умовах птахівничих приміщень - від 44 до 100 діб.

Антигенна структура і антигенна варіабельність.

Антигенна структура досліджена недостатньо. Штами, що циркулюють у природі, в антигенному відношенні

виявились	поліморфними. Нині					виявлено 2 серотипи
збудника вірусного гепатиту каченят. Антисироватка до І-го
серотипу не нейтралізує вірус ІІ-го серотипу і навпаки.
Репродукція і культивування.
Характер		репродукції			не	відрізняється		від	вище
описаного		у	інших		пікорнавірусів. Вірус			успішно
культивується в КЕ 8-9-добового віку та у качиних ембріонах
12-14-добового			віку	при	зараженні		їх	у	алантоїсну
порожнину. Культивують його також і у клітинних культурах
фібробластів курячих або качиних ембріонів, а також у ряді
інших первинних			та	перещеплювальних			культур клітин,
зокрема у КК НТ.
Інфіковані вірусом ембріони гинуть на3-6 добу. На їх
тілі і голові виявляються набряк, гіперемію і крововиливи.
Печінка збільшена, від жовто-зеленого до плямисто-зеленого
кольору,	з	вогнищами		у	вигляді		крапок	чи	тонких

переплетених тяжів.

Характерними для вірусу ознаками ЦПД у інфікованих клітинних культурах є утворення симпластів і вакуолізація уражених клітин. Останні гинуть і відшаровуються від скла.

В цитоплазмі окремих уражених клітин виявляються

оксифільні включення.

Патогенність вірусу і патогенез хвороби.

У природних умовах хворіють каченята до 4-тижневого віку. Описані також випадки захворювання серед гусей. В експериментальних умовах вдається відтворити хворобу у

каченят

10-20-добового

віку.

Вдавалось

заражати

з

позитивним результатом також цесарят, фазанят, перепелят

та індюшат. При зараженні дорослих птахів клінічних ознак

хвороби не виявлено.

В

природних

умовах

зараження

відбувається

аліментарним, аерогенним шляхом чи трансоваріально. Вірус

пантропний. Він розповсюджується по всьому організму,

обумовлюючи

септичний

перебіг

хвороби. Його

можна

виявити

в

усіх

органах

і

.тканинахУ найбільший

концентрації

вірус

знаходиться

у

печінці, селезінці

і

головному мозку.

Епізоотологія і клініка.

Основним резервуаром інфекції є хворі птахи

та

вірусоносії.

Вірусоносійство

у

реконвалесцентів

може

тривати

понад

до600

днів. З

організму

тварин

вірус

виділяється з калом і носовими витоками, контамінуючи

корми,

воду,

підстилку,

інвентар

та

повітря

приміщення.

Передача вірусу також можлива з інфікованими яйцями,

дикими птахами. Частіше всього заражаються каченята на5-

10-ту добу життя. Інкубаційний період триває 2-5 діб.

Перебіг хвороби може бути надгострим, гострим,

напівгострим, хронічним та латентним.

В

разі

гострого

перебігу

птахи

відмовляються

від

корму.

У деяких

спостерігається

звуження

щілини . ока

Каченята падають на бік чи спину, здійснюють плавальні

рухи, потім

витягують

їх

впродовж

тулуба

і

гинуть у

позі

"завернутої голови".

У

молодняку 30-60-денного

віку

хвороба

має

частіше

атиповий перебіг. Пригнічення, поганий апетит, сповільнена

рухливість, ознаки ураження суглобів можуть спостерігатись

на протязі 30-40 діб.

Лабораторна діагностика.

Лабораторна діагностика базується на виділенні вірусу

з патогенного матеріалу та його ідентифікації.

З надісланих в лабораторію свіжих трупів відбирають

печінку,

селезінку

та

головний

мозок. Від

забитих

з