Лабор.діагност.вірус.хв

культури ,отримані з легень та кишечнику ембріону корови.

Збудник репродукується також у клітинних

культурах,

одержаних з тканин трахеї, тестикул ембріонів корови, вівці

та у ряді перещеплюваних клітинних культур, зокрема : МА-

104, МДБК,ВНК,

Vero

та

ін.

Успішній

адаптації

та

культивуванню ротавірусів у клітинних культурах сприяло

встановлення факту активації його штамів під впливом

протеолітичних

ферментів,

зокрема

трипсину. Обробка

посівного матеріалу (суспензія з патологічного матеріалу,

вірусовмісна культуральна рідина) трипсином (10 - 50 мкг/см

2)

та

внесення

його

у

підтримуюче

середовище(2 –

4

мкг/см2) сприяє успішному виділенню та культивуванню

збудника у різноманітних клітинних культурах, забезпечує

прояв

ЦПД.

Інфіковані

клітини

спочатку

округляються,

потім витягуються. Окремі з них набувають ниткоподібної

форми. У перших пасажах неадаптовані штами обумовлюють

деструкцію 30 – 40 % інфікованого моношару, пізніше , після

5 – 10 пасажів, - 60 – 100%. Урожайність

вірусу

суттєво

зростає в умовах ролерного культивування. Щодо механізму

протеолітичної активації вірусу існує кілька думок. Згідно

однієї з них ротавірусна інфекція в клітинній

культурі

активується в результаті дезагрегації вірусних конгломератів

в

інокуляті,

інша

стверджує ,тещо фермент

збільшує

порозність клітинної мембрани, сприяючи активнішому

проникненню вірусу середину клітини. Проте більшість

дослідників вважають, що в основі протеолітичної активації

основну

роль

відіграє

розщеплення

поверхневого

поліпептиду віріонів, з появою якісно нового білка VР8.

СТІЙКІСТЬ.

Збудник

резистентний

до ,

ефіру

хлороформу, кислого середовища (рН 3 – 4 ), інактивується

під дією формаліну, лізолу, ультрафіолетового опромінення.

ПАТОГЕНЕЗ, КЛІНІКА

І

ПЕРЕБІГ

ХВОРОБИ.

Збудник обумовлює захворювання у великої рогатої худоби

відоме

як

ротавірусна

інфекція(ротавірусна

діарея,

ротавірусний ентерит телят, неонатальна діарея). Хвороба

діагностована

практично

на

території

усіх.

країн

Характеризується

виразною

контагіозністю, ураженням

переважно новонароджених телят, завдає значні економічні збитки господарствам. У природних та експериментальних умовах вірус патогенний для телят. Телята заражаються переважно від хворих телят, котрі виділяють вірус у великій

кількості з фекаліями, контамінуючи довкілля. Зараження

можливе також і від тварин-вірусоносіїв. Останніми можуть

бути телята старших вікових груп та

дорослі

тварини.

Доведено

що

й

ротавірус

людини

здатний

викликати

аналогічну

за клінічними ознаками хворобу у ,

телята

збудник

ротавірусної

інфекції

великої

рогатої

худоби

патогенний і для поросят. Не виключається,

що

крім

згаданих трьох серотипів ротавірусу, що належать до

серологічної

групи

,

Азахворювання

у

телят

можуть

обумовити

параротавіруси,

представники

інших

серологічних груп. Проте остаточний висновок з приводу

сказаного

можна буде зробити лише після додаткових

досліджень.

Зараження телят відбувається аліментарним шляхом.

Вірус

проникає

у

високо

диференційований

епітелій

ворсинок слизової оболонки тонкого кишечнику, переважно

дванадцятипалої та верхнього відрізку порожньої кишки.

Вважається, що адсорбція вірусу здійснюється на клітинах з

виразною, зокрема лактазною, ферментативною активністю.

Уражений вірусом епітелій десквамується. Регенерація

епітеліального шару слизової кишечнику здійснюється за

рахунок незрілих, резистентних до вірусу, клітин. На перший

погляд це можна було б вважати раціональною захисною

реакцією

з боку ураженого організму. Проте відсутність

високо

диференційованого

епітелію

призводить

до

порушення травлення. Неперетравлені у тонкому кишечнику

речовини,

зокрема

дисахариди,

надходять

у

товстий

кишечник. Там же концентруються і інші компоненти:

моносахариди, полісахариди, жирні

кислоти

та .,

інщо

призводить до різкого підвищення осмотичного тиску вмісту

кишечнику. В

процесі

формування

калу

вода

не

всмоктується, а надходить з внутрішнього середовища у

просвіт

кишечнику.

Останнє призводить

до

дегідратації

тканин та ланцюгу пов’язаних з нею патологічних явищ,

зокрема

до глибокого ацидозу. Розмноження вірусу

в

клітинах слизової оболонки кишечнику викликає запальну

реакцію, рефлекторно підсилює перистальтику кишечнику,

що

поглиблює

негативний

вплив

недостатнь

ферментативної

дії

на

вміст

із-за

скорочення

терміну

контакту з відповідними компонентами. Важливе значення в

патогенезі

хвороби мають

збудники

секундарних інфекцій,

зокрема ешерихії, крипотоспоридії. Нерідко спостерігається змішаний перебіг ротавірусної та коронавірусної інфекцій, рота-корона-ешерихійної та ін.

Інкубаційний період короткий. Як правило тривалість його не перевищує 24 години. Основними ознаками хвороби

є пронос, дегідратація	тканин та	виразна	інтоксикація.
Клінічні ознаки хвороби	виявляються	переважно	у телят до

20-ти добового віку. У експериментальних умовах вдавалось заразити також тварин у 10-ти і, навіть, у 14 – 17 –місячному віці. Проте у природних умовах серед телят старших вікових груп та дорослих тварин закономірно реєструється латентний перебіг хвороби. Температура тіла, як правило , не підвищується. Лише у окремих тварин у продромальний період можна зафіксувати субфебрилітет– підвищення температури на 0,5 – 10С. Пронос виникає раптово. Телята лежать, відмовляються від молозива(молока). Калові маси водянисті, часто містять слиз, інколи кров та фрагменти пошкодженої слизової оболонки кишечнику. Якщо тварин не лікувати, швидко з’являються ознаки дегідратації тканин, інтоксикації.

Якщо хворих тварин не лікувати, вони гинуть на протязі тижня. Нерідко спостерігається двофазний перебіг хвороби: спочатку - незначний розлад травлення у вигляді

проносу, потім, через 2 – 3 доби, - ознаки		інтоксикації,
глибокого ураження системи травлення.
ЛАБОРАТОРНА	ДІАГНОСТИКА.	Основними

методами лабораторної діагностики рота вірусної інфекції являються імунологічні реакції РДП, ІФА,РЗК та ін. За їх

допомогою можна виявити вірусний антиген у		фекаліях
хворих	телят чи у суспензії, отриманої з уражених ділянок
тонких	кишок від трупів(експрес-діагностика), або	ж

встановити приріст специфічних антитіл у парних сироватках крові, відібраних на початку хвороби та через2 – 3 тижні після появи перших її ознак(ретроспективна діагностика). Найбільш оперативним методом діагностики є електронна та імуноелектронна мікроскопія. Вона дозволяє за кілька годин виявити збудника у відповідному матеріалі(фекалії, суспензія з патматеріалу). Особливо раціональна ЕМ в разі

діагностики	змішаних	інфекцій. Характерна		структура
віріонів	різних	вірусів(ротавіруси,	коронавіруси,
парвовіруси,	пестивіруси	та ін.) дозволяє	розпізнати їх у

досліджуваних зразках. При наявності відповідних сироваток

за допомогою імунної ЕМ вдається остаточно ідентифікувати

збудника (збудники). Електронна

мікроскопія

поки-що

практично

єдиний

метод, придатний

для

виявлення

параротавірусів.

При наявності відповідних умов можна виділити вірус

за допомогою клітинних культур, а

потім

ідентифікувати

його за допомогою згаданих вище реакцій.

Найбільш

доцільно

з

цією

метою

скористатись

пробами фекалій, відібраними на початку прояву клінічних

ознак хвороби.

Ретроспективну

діагностику

можна

здійснити

за

допомогою РЗК, РЗГА, РН, ІФА. Проте вона має обмежене

застосування,

оскільки

достовірний

приріст

специфічних

антитіл встановити не завжди вдається.

Діагностуючи ротавірусну інфекцію великої рогатої

худоби, слід виключити диспепсію, різноманітні токсикози,

інфекційні

процеси

іншої

природи, перш

за

все

коронавірусну інфекцію, ешерихіоз, криптоспоридіоз.

ІМУНІТЕТ

ТА

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧНОЇ

ПРОФІЛАКТИКИ. При

ротавірусній

інфекції

важливе

значення має як системний так

і місцевий, тканинний,

імунітет.

Більш

раціональним

вважається конструювання

комбінованих препаратів на основі рота-коронавірусних чи

рота-коронавірусних і ешерихійних антигенів.

В Україні запропоновано кілька вакцин на сонові

гомологічних чи гетеро логічних штамів збудника, монота

полівалентних. Проте більшість із них знаходиться ще на

стадії випробування. Нині

найбільш

завершено

є

вакцина

“рокоген” , розроблена

в

Інституті експериментальної

і

клінічної

ветеринарної

медицини

. УААНПрепарат

інактивований.

Використовується

з

метою

створення

колострального

імунітету

про

у

новонароджених

. телят

Досліджується

можливість

застосування

препарату

у

комплексі з протиешеріхійною, на

основі

проективних

факторів

патогенності,

вакциною

з

метою

створення

тканинного імунітету у новонароджених телят.

РОТАВІРУСНА

ДІАРЕЯ

СВИНЕЙ Ротавірусна

інфекція свиней поширена на території усіх країн, де

свинарська галузь організована на промисловій основі.

Збудник – Porcine rotavirus ( Porcine rotaviral infections)

належить до роду Rotavirus родини реовірусів.

Ротавірусну діарею свиней викликають представники чотирьох серологічних груп ротавірусів: А, В, С та Е, частіше всього віруси серологічної групи А.

За морфологією збудник не відрізняється від інших представників роду Rotavirus. Віріони круглі, діаметром біля

75 нм. Покриті двома білковими капсидами, внутрішнім, побудованим з 132 клиноподібних капсомерів, та зовнішнім, - з коротких капсомерів, що тісно прилягають до внутрішньої оболонки і ледь помітні на електронних знімках. Плавуча щільність двокапсидних (інфекційних) віріонів у хлористому цезії 1,36, однокапсидних – 1,38.

Геном вірусу – двоспіральна РНК, фрагментована на 11

ділянок, кожна з яких являє собою ген.
За	хімічним	складом збудник		не	відрізняється від
інших ротавірусів.
Зовнішній капсид			збудований з	двох	поліпептидів:
VР4 та	V7. Під	час	протеолітичної	модифікаціїVP 4
розщеплюється на VР5 та VР8, що є важливою передумовою
реалізації	інфекційної		потенції	збудника. Білок VР7
гліколізований. Він, як			і поліпептидVР4 індукує синтез
віруснейтралізуючих антитіл.

Внутрішній капсид збудований з поліпептидуVP6. До
складу серцевини вірусу входять білки VP1,VP Р2, VР3, один
з яких виконує функцію РНК-залежної РНК –полімерази.
Антигенна		структура	збудника	характеризується
виразним поліморфізмом. Як вже зазначалось, різні його
штами можуть належати до різних серологічних груп. Крім
того	в межах	однії серогрупи виділені різні серотипи
збудника. Так нині охарактеризовані
5	серотипів	(G-типів) збудника, що		належать до

серогрупи А. Немає сумніву, що по мірі дослідження нових штамів кількість серотипів буде зростати. Збудник рота вірусної діареї свиней має антигенні зв”зки з рота вірусами

людини, мавпи, великої рогатої худоби і птахів.
КУЛЬТИВУВАННЯ.	В	лабораторних	умовах
відпрацьовані методики культивування переважно штамів
збудника, що належать до	серологічної групи . АВдалось
культивувати також одного із штамів, що належить до
серогрупи С, у первинній культурі клітин, отриманій з нирок
поросят. Після 9 пасажів цей штам		вдалось адаптувати	до

перещеплюваної

культури

клітин

МА-104. Збудники , що

належать до серогрупи А успішно

культивують

як

у

первинних так і перещеплюваних клітинних культурах(МА-

104, СНЕВ, НП та ін.). Успішному культивуванню сприяє

процедура протеолітичної обробки посівного матеріалу та

внесення протеолітичних ферментів, звичайно трипсину, у

підтримуюче середовище.

СТІЙКІСТЬ. Збудник стійкий до ефіру, хлороформу,

коливанням рН у межах3 – 9. Відносно терморезистентний,

окремі штами витримують прогрівання при 60оС протягом 30

хв. Проте терморезистентність у різних штамів коливається.

Адаптовані

до

клітинних

умов

ізоляти

збудника

інактивувались при 56оС протягом 30 хв. Вірус гине під дією

2%-ного

глютаральдегіду,

70%-ного

етанолу,

загальноприйнятих

концентрацій

формаліну,

хлораміну,

а

також під дією УФ опромінення.

ПАТОГЕННІСТЬ.

У

експериментальних

умовах

різними

штамами

рота

вірусу

серологічної

групи

А

закономірно удається відтворити тяжке захворювання у

безмолозивних

поросят.

У

поросят-гнотобіотів

вдавалось

також

відтворити

аналогічний

перебіг

хвороби

і

за

допомогою штаму, що належав до серологічної групи. С

Штами вірусу, що належали до серологічних груп В та Е

обумовлювали у експериментально заражених тварин лише

нетривалу діарею.

Є дані, що ротавіруси свиней здатні репродукуватись у

організмі лошат.

У природних умовах рота віруси свиней обумовлюють

хворобу,

відому

як

ротавірусна

діарея(ентерит)

свиней

(Porcine rotaviral infections).

КЛІНІКА,

ПАТОГЕНЕЗ,

ПЕРЕБІГ.

Поросята

заражаються переважно від хворих поросят, котрі виділяють

збудника

у

великій

кількості

з

діарейними ,

масами

контамінуючи

приміщення,

різні

предмети.

Суттєве

значення,

як

джерело

інфекції, мають

також

тварини-

вірусоносії.

Останніми

можуть

бути як поросята, що

перехворіли, так і дорослі тварини. Зараження відбувається

переважно аліментарним шляхом. Вірус, попавши у тонкий

кишечник,

репродукується

у

чутливих

до

нього

епітеліальних

клітинах – переважно

ентероцитах апікальної

частини мікро ворсинок слизової оболонки дванадцятипалої

та

порожньої

кишок, обумовлюючи

їх

загибель

та

десквамацію. Під впливом вірусу та продуктів клітинного

розпаду порушується геодинаміка та зростає проникність

кровоносних

судин.

Патологічний процес,

як

правило,

усугубляється

дією

умовно-патогенних

.

факторів

Порушується

ферментативний

процес. Накопляються

нерозщеплені речовини, зокрема дисахариди. Поступаючи у

товстий відділ кишечнику останні обумовлюють підвищений

осмотичний

тиск

його

вмісту. Порушується

процес

формування

калу.

Вода

з

тканин

поступає

у просвіт

кишечнику.

Рефлекторно

підсилюється

перистальтика.

Організм

тварин

швидко

зневоднюється. Виникає

інтоксикація, яка і призводить до глибоких порушень з боку

функції життєво важливих систем та смерті.

Інкубаційний період триває звичайно14 – 24 години,

проте

у частково

імунних

тварин

може

бути

значно

тривалішим. Спочатку з’являється діарея, інколи блювота.

Поросята збираються у кучу, не ссуть. З’являються ознаки

зневоднювання. Тварини швидко худнуть . У залежності від

конкретної ситуації в стаді( наявність певного рівня

колострального

імунітету,

секундарних

інфекцій,

вірулентності штаму) тварини можуть видужувати, або ж

гинути. Як правило, без лікарського втручання поросята, що

захворіли, гинуть. Патологоанатомічні зміни локалізовані у

шлунково-кишковому

тракті.

Слизові

оболонки

кишок

катарально та, нерідко, геморрагічно запалені. На гістозрізах

виявляють атрофію ворсинок.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. У лабораторію

надсилають

ректальні

проби

від3 -5 хворих

поросят,

відібрані у перші1 – 3 доби прояву хвороби. Від трупів

надсилають

тонкий відділ кишечнику, лімфатичні вузли

брижі. Збудник (антиген) виявляють за допомогою ЕМ, ІЕМ,

РДП,ІФА та ін.

Усумнівних випадках практикується постановка

біопроби на без молозивних поросятахсисунах	чи
поросятах – гнотобіотах. При наявності необхідних	умов

здійснюють виділення збудника на клітинних культурах. У більшості випадків заражають КК МА-104. Індикацію вірусу у КК здійснюють за допомогою РІФ, або ж ЕМ чи ІЕМ , а також ІФА.

З метою ретроспективної діагностики використовують

звичайно РЗГА. Специфічний гемаглютинін отримують шляхом зараження КК МА-104. Вірус аглютинує еритроцити крові людини ( А,В та О-групи), морської свинки і свині.

Ретроспективна діагностика у зв’язку з надзвичайно широким розповсюдженням рота вірусів у стадах тварин та наявністю відповідних антитіл у крові тварин практикується нечасто. Рота вірусний ентерит необхідно диференціювати від корона - та ентеровірусних інфекцій, ешерихіозу та інших бактеріозів і ряду діарейних захворювань, обумовлених великим різномаїттям можливих етіологічних факторів, включаючи токсини, порушення обміну речовин в організмі матері. Слід пам’ятати, що ротавірусна діарея свиней може перебігати у вигляді змішаних інфекцій .

ІМУНІТЕТ.			Важливе		значення		має		колостральний
імунітет.	Факторами			останнього			,	зокремає,		в
віруснейтралізуючі			антитіла,		особливо		секреторні			gAІ.
Кількість їх у молозиві і молоці свиноматок переважає вміст
імуноглобулінів інших класів. Сироваткові								антитіла,		на
думку	більшості			дослідників, не			мають		виразного
проективного		значення.		Останнім		часом		доведено, що
основна захисна роль при цій патології належить клітинним
факторам імунітету.
Доведено,			що	імунітет			є		типоспецифічним.
Протективна роль його факторів щодо гетерологічних штамів
відносна.	Для	специфічної			профілактики				запропоновані

вакцини на основі аттенуйованих гомочи гетерологічних штамів. Проте більш перспективними вважаються препарати

розроблені	на	основі		різноманітних		рекомбінантів–
продуцентів	імунопротективних білківV Р4 та VР7. Проте
дослідники, що працюють у цьому напрямку, стикаються з
рядом труднощів щодо оптимального продуцента-вектора.
Випробувані	з	цією		метою	бакуловіруси		виявились
непридатними. Більші			надії	дослідники		покладають	на
аденовірус, який здатний реплікуватися у епітелії тварин та
має відповідну ємність геному, що дозволяє закодувати
необхідну	для синтезу проективних білків інформацію.
Створення генно-інженерних вакцин, на думку більшості
дослідників,	забезпечить		стабільний		протиепізоотичний
ефект препаратів відносно рота вірусної діареї свиней.
АФРИКАНСЬКА ЧУМА ОДНОКОПИТНИХ
Африканська		хвороба		однокопитних(африканська

хвороба коней) – гостра чи напівгостра трансмісивна вірусна

інфекція з ознаками лихоманки, набряків у підшкірній

клітковині, крововиливами у внутрішні органи. Раніше була

розповсюджена у країнах Африки. Нині реєструється на

Ближньому і Середньому сході, діагностовано також на

території Іспанії.

ЗБУДНИК

належить

од

родуrbivirusО

родини

реовірусів.

Віріони

ікосаедричної

форми, розміром 70 - 80 нм.

Капсида побудована з характерних для

орбівірусів32

капсомерів.

Геном

вірусу

двоспіральна

.РНКОстання

складається з 10 фрагментів.

Зовнішній

капсидний

шар

побудований

з

двох

поліпептидів - V Р3 та VP5, останні 4 поліпептиди входять до

складу серцевини.

Імунопротективними

вважаються

полі

пептиди VР2, VP5, VP7.

За антигенною структурою збудник африканської чуми

однокопитних

поліморфний. Нині

визначено 10 його

серотипів.

Вірус аглютинує еритроцити крові коня.

КУЛЬТИВУВАННЯ.

Вірус

культивують

на

білих

мишах, морських свинках на курячих ембріонах, а також у

клітинних культурах. Чутливими до нього виявились ряд

перещеплю ванних КК: ВНК-21 (клітини нирок хом’яка),

LMK (клітини нирки молодої мавпи) та

VERO. Досить

надійною в процесі виділення та культивування збудника

виявилась клітинна лінія ППК(нирки поросяти, казанська

лінія).

СТІЙКІСТЬ. Адаптовані до клітинних культур штами

зберігають

свої

властивості

при40С

до 3-х

місяців. Вірус

стабільний при нейтральному чи лужному показнику рН7,0

– 8,0. Швидко інактивується у кислому середовищі, під дією

УФ променів, формаліну.

ПАТОГЕННІСТЬ.

У

природних

умовах

вірус

патогенний для коней та мулів. Віслюки не хворіють.

Експериментально вдається заражати також морських свинок

і білих мишей. Хом’яки виявились чутливими при зараженні

у серце,

а

вівці – при

інтрацеребральному

введенні

матеріалів. При зараженні великої рогатої худоби відмічено лише короткочасне підвищення температури тіла без будьяких інших проявів. Є дані про зараження собак.

У природі циркулюють штами збудника, що відрізняються за своїм тропізмом. Серед них ,є зокрема , нейротропні та вісцеротропні. Виявилось, що білі миші

чутливі як до	вісцеротропних так і нейротропних штамів,
тоді як морські свинки – лише до нейротропних.
КЛІНІКА,	ПАТОГЕНЕЗ, ПЕРЕБІГ.	Основними
переносниками	вірусу є мокреці з родуCulicoides. Не

виключається можливість переносу вірусу також комарами, москітами і мухами. Проте питання щодо репродукції вірусу в їх організмі, термінів зберігання досліджені недостатньо.

Патогенез хвороби вивчений недостатньо. Відомо, що вірус накопичується в усіх органах і тканинах, у найбільшій концентрації – у легеневій тканині.

Клінічна картина хвороби різноманітна. Розрізняють перебіг у вигляді лихоманки а також легеневу та серцеву чи набрякову форми. Мають місце випадки перебігу хвороби у

змішаній	формі.		Перебіг		у	формі		лихоманки
характеризується високою температурою, кон’юнктивітом,
задухою, тахікардією. Тварини гинуть на протязі5 діб від
прояву клінічних ознак хвороби. При легеневій формі
переважають ознаки			ураження		органів		дихання: сухий
кашель,	витіки з носа. Хвороба				у	цих	випадках	має
надзвичайно гострий перебіг. Тварини, як правило, швидко
гинуть.	Серцева	форма		характеризується			напівгострим
перебігом.
Відмічаються набряки у районі голови і шиї, серцеві
розлади. Майже всі тварини, що захворіли, гинуть.
На	розтині, в	залежності		від	форми	перебігу хвороби,

виявляють зміни переважно у легенях: набряки тканин, накопичення рідини у плевральній порожнині. При серцевій формі переважають набряки сполучних тканин, м’язової тканини та лімфатичних вузлів. Набряки локалізовані на голові, шиї, нерідку у міжщелеповому просторі.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Лабораторна діагностика базується на виділенні та ідентифікації вірусу,

дослідженні	сироваток	крові	реконвалесцентів. Віру
виділяють, заражаючи коней,		або білих	мишей, а також за

допомогою клітинних культур.

Ідентифікацію ізолятів здійснюють за допомогою РЗК,

РН, МФА, ІФА.
Діагностуючи	хворобу	важливо	враховувати