Лабор.діагност.вірус.хв

культур клітин, що інфіковані вірусним матеріалом, а також

вмазках – відбитках, гістологічних зрізах патологічного

матеріалу	(фрагментів		тонкого		відділу			кишечнику) від
тварин, що хворіли в природних умовах,								також	після
експериментального			зараження.		РІФ	використовують				в
прямому	і	непрямому		варіантах			по	загальновизнаних
методиках. Найбільш			ефективним			методом діагностики
захворювання є дослідження в РІФ							заморожених			зрізів
тонкого	кишечнику		тварин	забитих			в	період	яскравого

прояву захворювання.

РН. При виділенні вірусу в культурі клітин його

ідентифікують		за	допомогою	,РНвикористовуючи 1000
ТЦД50 вірусу		і 20	нейтралізуючих доз сироватки(вірус і
сироватку завчасно титрують).
ІФА.	В		багатьох	лабораторіях			зараз	широко
використовується			даний		метод	з	використанням
моноклональних і поліклональних антитіл для виявлення
антигену	вірусу		ІГС	із	різних	.	матеріалівМетод
високочутливий і специфічний.
ІМУНІТЕТ			І		ЗАСОБИ		СПЕЦИФІЧН
ПРОФІЛАКТИКИ. При ТГС велике					значення має місцевий

імунітет кишечнику, так як гуморальні антитіла не захищають поросят від зараження. У перехворівших свиней імунітет зберігається протягом двох років, а у поросят , він слабкий і нетривалий. Новонароджені поросята можуть бути захищені від вірусу ІГС тільки антитілами, які вони отримують з молоком і молозивом матері. Колостральний імунітет буде ефективним в тому випадку, якщо антитіла в достатньо високому титрі постійно знаходяться в просвіті кишечнику, по крайній мірі протягом першого тижня життя. Перехворювання супроводжується імунітетом і утворенням віруснейтралізуючих антитіл, які відносяться до Ig A i IgG. В молозиві, а потім в молоці свиноматок– реконвалесцентів

такі	антитіла		знаходяться	протягом		декількох . тижнів
Поросята		від	перехворівших або раніше інфікованих в
природних умовах свиноматок стійкі до інфекції, якщо вони
зразу	ж	після	народження	і не рідше	чим через кожні4
години вживають таке молозиво або молоко.

Специфічна профілактика ІГС все ще залишається актуальною проблемою. Численні дослідження в цій області поки що не увінчалися розробкою ефективних засобів

активної профілактики, хоча було запропоновано велику кількість інактивованих і живих вакцин та способів їх використання

.

КОРОНАВІРУСНА ДІАРЕЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ ТЕЛЯТ.

Етіологія діарей новонароджених телят досить складна і включає в себе цілий ряд факторів як інфекційного, так і незаразного характеру. До перших відносять корона - , рота -,

парво-	астро - і	інші	віруси, колі бактерії, криптоспоридії,
збудники маститів			та інші. До других частіше всього
відносять порушення при згодовуванні молозива, молока і
його	замінників, незадовільні умови			утримання	телят та
корів.	Згідно	класифікації, запропонованої Б. Анохіним
(1985),	номенклатура		захворювань	телят	молозивного

періоду життя, з ознаками діареї, включає в себе тринадцять назв хвороб, в тому числі окремою нозологічною одиницею включений вірусний гастроентероколіт. Однак, вірусний гастроентероколіт телят представляє із себе збірну назву цілої групи самостійних захворювань, що викликаються різними вірусними агентами. Ступінь ураження і широта

розповсюдження діарей новонароджених телят вірусної етіології значно переважає над діареями іншої етіологічної природи разом взятими. Про це свідчать результати багатьох дослідників. Етіологічна роль коронавірусу в виникненні тяжких ентеритів у телят перших днів життя була доказана численними дослідженнями в експериментах по зараженню телят-гнотобіотів і без молозивних телят. У всіх випадках дослідникам вдалося відтворити коронавірусний ентерит і

знову ізолювати вірус.
ВІРУС.	Коронавірус діареї новонароджених			телят
вперше був виділений в США Стайером та Мебусом 1971в
році.
Коронавірусна інфекція новонароджених телят – гостре
інфекційне	захворювання,	яке	характеризується
виснажливою	діареєю перших	днів	життя і	враженням

тонкого і товстого відділів кишечнику. Діарея, яку викликає цей вірус, призводить до швидкого зневоднення організму хворого теляти і внаслідок цього є доволі часто причиною

смерті

тварини.

Захворювання

наносить

господарствам

великі матеріальні збитки, які включають в себе високу

смертність, витрати на лікування хворих і на проведення

інших

ветеринарно-профілактичних

заходів. Смертність

тварин значно збільшується при асоціації коронавірусу із

збудниками

як

вірусної, так

і

бактеріальної

природи.

Коронавірус великої рогатої худоби має досить широке

розповсюдження в світі. Захворюваність новонароджених

телят

ентеритом,

який

має

коронавірусну

етіологію, що

підтверджується лабораторними методами дослідження, в

неблагополучних

господарствах

досягає40

–

100%.

Смертність від цього захворювання може досягати 60%.

КУЛЬТИВУВАННЯ. В лабораторних умовах вірус

культивується трудно, а інфекційні титри його у культурі

клітин невисокі. Коронавірус ВРХ вдається адаптувати на

первинних і перещеплювальних культурах клітин нирок

ембріону

корови (FBK),

але

цитопатогенний

ефект в

цих

культурах складно виявити. Інфекційні титри вірусу досягали

значень 106ТЦД50/мл

після 27 пасажів. В

культурі

клітин

FBK вірус викликає утворення синцитію, а розмноження

вірусу

в

заражених

клітинах

вдається

встановити

за

допомогою

РІФ.

Цитопатогенна

дія

вірусу

яскраво

проявляється на клітинах Vero (нирки зеленої мавпи). Вже в

десятому

пасажі

через 72 години

після інокуляції

клітинної

культури

Vero

інфекційні

титри

коронавірусу

досягали

значень

106 - 107ТЦД50/мл. ЦПД

вірусу

в

заражених

клітинах Vero проявляється, починаючи з

третього

пасажу

(Рис. ). Дія вірусу на клітини характеризується спочатку

незначним зменшенням і округленням вражених клітин, які з

часом

відокремлюються

від

поверхні .

склаНайкраще

коронавірус

ВРХ

розмножується

в

перещеплювальній

культурі

клітин

аденокарциноми

прямої

кишки

людини

(HRT-18),

де

інфекційні

титри107ТЦД50/мл

вдається

отримати вже на п’ятому пасажі.

Рис.

ЦПД

в

культурі

клітинVero,

що

спричиняє

коронавірус ВРХ (шт. ББК – 1). А – контроль; Б – культура

клітин через 48 годин

після зараження; В - культура клітин

через 72 годин після зараження; Г - культура клітин через 120

годин після зараження.

Вірус

добре

розмножується

в

органних

культурах

трахеї

і

кишечнику

ембріонів корови, але інфекційні

та

гемаглютинаційні титри невисокі.

ГЕМАГЛЮТИНУЮЧІ

ВЛАСТИВОСТІ. Дослідження

структури коронавірусів показало, що вони багато в чому

нагадують міксовіруси: вони мають круглу форму, а також

мембрану вкриту ворсинками. У орто- і параміксовірусів

виступи на поверхні віріону грають важливу роль: на них

розміщені активні групи вірусу– гемаглютинін і фермент

нейрамінідаза.

У

коронавірусів

фермент

нейрамінідаза

відсутній.

Коронавірус

ВРХ

проявляють

гемаглютинаційну

активність

по

відношенню

еритроцитів

,щурамиші

та

хом’яка. Гемаглютинаційна

активність коронавірусу

ВРХ,

так само як і інфекційна, максимально проявляється при

щільності 1,18 г/см3 в

градієнті

сахарози.

Ця

обставина

доводить

те,

що

гемаглютинін

є

невід’ємною

частиною

віріону.

Експериментально було встановлено, що для того щоби

викликати

гемаглютинацію,

рівну

одній

гемаглютинуючій

одиниці (1ГАО), потрібно 104,37ТЦД50/мл. Найбільше

накопичення

коронавірусного

гемаглютиніну

у

фекаліях

хворих телят відмічається через 32 – 44 години після початку

захворювання.

Максимальний

гемаглютинаційний

титр

досягає значень 1 : 32768.

СТІЙКІСТЬ

ВІРУСУ.

Коронавірус

великої

рогатої

худоби повністю втрачає інфекційні і гемаглютинаційні

властивості після обробки його розчинниками ліпідів, такими

як хлороформ і ефір, тоді як після обробки0,1%- ним

розчином

діоксихлорату

повністю

втрачаєтьс

гемаглютинаційна

активність,

а

інфекційні

властивості

вірусу

частково

залишаються. Коронавірус

ВРХ

інактивується

через 24

години

при

інкубації

його

в

середовищі, що містить 0,02% формальдегіду. А при обробці

вірусних

суспензій 0,4%-ним

розчином

формаліну

повна

інактивація завершується через 18 годин, як

при 40С, так і

при

кімнатній

температурі. Вірус

втрачає

інфекційні

властивості при інкубації протягом96 годин

при 370С

але

залишається інфекційним при кімнатній температурі. При

температурі 500С вірус повністю втрачає свої інфекційні

властивості, але при цій ж температурі в присутності1М

MgCl2 інфекційні властивості зберігаються. Повна втрата

інфекційності

коронавірусу

ВРХ

відбувається

через1,5

години		при		температурі500С. Таким				чином,	основним
фактором інактивації вірусу є висока температура. В зв’язку
з	цим			можна		використовувати			для		дезинфекц
профілакторіїв і їх обладнання гарячу воду										або	слабкі
концентрації розчину формаліну.
	Так само, як і вірус ІГС, коронавірус ВРХ стабільний в
кислому			середовищі.		Він	не		втрачає		інфекційних
властивостей при значеннях рН від 3,0 до 11,0. По цій ознаці
коронавірус ВРХ суттєво відрізняється від респіраторних
коронавірусів людей і птахів, які досить чутливі до кислого
середовища.				Стабільність		в		кислому		середовищі
коронавірусів				ВРХ	та	ІГС	пояснюється			еволюційним
пристосуванням				цих		кишечних		вірусів		витримувати
підвищену кислотність, проходячи через шлунок тварин.
	ПАТОГЕННІСТЬ. В природних умовах коронавірусний
ентерит проявляється у телят5 –							21-	денного	віку. Але
більшість		дослідників			вважають, що			основна	маса	телят

перехворюють в віці 2 – 7 днів.

Експериментами на без молозивних телятах і телятахгнотобіотах було встановлено, що інкубаційний період при коронавірусному ентериті складає 19 – 24 години. Фільтрати

фекалій,	отримані від		хворих коронавірусним ентеритом
телят ,	або	суспензії	очищеного	культурального вірусу,
введені піддослідним тваринам, приводили до діареї, яка
розпочиналася		через 19	– 24 години	після перорального

зараження. У захворівших телят відмічаються такі клінічні ознаки: загальне пригнічення, гіперсалівація, прогресуюче виснаження, анорексія і профузна діарея. Виділяються рідкі фекальні маси у великій кількості, які мають жовтувате забарвлення. В фекаліях знаходиться багато слизу, а деколи і кров. Ректальна температура у хворих тварин коливається від

38 до 400 С. Експериментальне			зараження	здебільшого
призводить до летального кінця піддослідних тварин, тому
що	діарея	супроводжується	інтенсивною	дегідратацією

всього організму. В середньому діарея триває 5 – 6 днів.

В природних умовах небезпека коронавірусної інфекції багато в чому залежить від імунологічного стану чутливих тварин, кількості вірусу, що потрапляє в організм, вірулентності вірусу і участі в цьому процесі патогенних бактерій.

При розтині трупів телят, що загинули при природному

перебізі коронавірусного ентериту, а також при									розтину
трупів експериментально заражених коронавірусом телят
відмічають виразки на слизовій оболонці ротової порожнини,
стравоходу, деколи на слизовій оболонці сичуга, а також в
нижній частині слизової оболонки дванадцятипалої кишки.
Вміст кишечнику переповнений рідкими масами, в яких
знаходиться слиз та кров. Просвіт тонкого відділу кишечнику
здебільшого		зменшений			внаслідок			набряку			стінки
кишечнику. На епітелії тонкого відділу кишечнику можна
знайти невеликі крововиливи і виразки. Мезентеріальні
лімфатичні вузли збільшені в об’.єміВ інших органах і
тканинах видимих змін знайти не вдається.
Мікроскопічні			зміни		знаходять		головним		чином		в
епітелії кишечнику на протязі перших годин після										появи
діареї. В тонкому відділі кишечнику відмічається зменшення
довжини і загальна атрофія ворсинок, а деколи і їх злиття.
Циліндричні	клітини				ворсинок		часто		деформуються.
Ворсинчастий епітелій складається із кубічних і тонких
циліндричних	клітин.			Кубічні клітини			деформуються			та
злущуються.	Епітелій			крипт		залишається			без .		змін
Епітеліальні клітини ободової кишки здебільшого кубічні.
Крипти Лейберкюна розсіяні і вкриті десквамативними і
кубічними клітинами.
Через 30	–	40		годин	після	початку		діареї майже
повністю зникають ворсинки в кишечнику. Епітеліальні
клітини, що	ще		залишились, деформовані,					не	мають
мікроворсинок і часто мають вакуолі.
ЛАБОРАТОРНА				ДІАГНОСТИКА.				Діагноз			на
коронавірусну		інфекцію			ВРХ		ставлять			на	основі
епізоотологічних		даних, клінічних				ознак		захворювання,
патологоанатомічних				змін	і	лабораторних			досліджень
(виділення	та			ідентифікація			вірусу		і	знаходження
специфічних антитіл			у перехворівших тварин).					Приймаючи

до уваги те, що клінічна картина, патологоанатомічні зміни при гастроентеритах новонароджених телят незалежно від

етіологічного фактору мають практично однакове проявлення, то головне в постановці кінцевого діагнозу при цьому захворюванні відводиться лабораторним методам діагностики.

Виділення вірусу. Для дослідження від хворих телят направляють проби фекалій, а від дорослих тварин проби

крові. В лабораторії із надісланих зразків фекалій готують 10%-ну суспензію на фізіологічному розчині або розчині Хенкса і використовують її для вірусологічних досліджень.

Для індикації коронавірусу ВРХ використовують методи електронної та імуноелектронної мікроскопії.

Для виділення вірусу використовують первинні і перещеплювальні культури клітин. Краще для цих цілей використовувати перещеплювальні культуриHRT18 та

Vero.

В пробах фекалій від хворих ентеритом телят вірусний

антиген легко виявити в реакції гемаглютинації(РГА).

Ідентифікацію

його

здійснюють

в

реакції

затримки

гемаглютинації (РЗГА) із специфічною антикоронавірусною

сироваткою. Антикоронавірусні антитіла в сироватці крові

великої рогатої худоби виявляють в РЗГА.

ІМУНІТЕТ

І

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧН

ПРОФІЛАКТИКИ. Імунітет при цьому захворюванні мало

вивчений.

У

новонароджених

телят, що

отримували

молозиво,

і

в

сироватці крові яких є антикоронавірусні

антитіла,

не

можуть

вважатися

захищеними

від

коронавірусної інфекції. Навіть ті телята, які вже перехворіли

один раз, можуть знову заразитися і захворіти повторно.

Очевидно,

в

захисті

організму головну

роль

грає

місцевий

(тканевий) імунітет, а не наявність гуморальних антитіл.

В світовій

практиці вже накопичений значний досвід

по

використанню

в

промисловому

тваринництві

як

моновалентних, так і асоційованих вакцин проти діарейних

захворювань

новонароджених

телят. Він

показує, що

використання вакцин в неблагополучних по ентеритам

господарствам значно зменшує захворюваність і смертність

новонароджених

телят

від

цієї

. патологіїЗначно

скорочується час перехворювання і менш тяжко протікає

патологічний процес у хворих.

Найбільш

ефективним

методом

боротьби

з

коронавірусною інфекцією новонароджених телят є оральна

вакцинація

їх

живою

вірус-вакцин, отриманою

із

аттенуйованих

штамів

рота-

і

коронавірусів. В

експериментальних

умовах

така

вакцина

захищає

всіх

піддослідних тварин, а в польових– значно знижує число

захворівших.

В

багатьох

країнах

світу

застосовують

комерційні

інактивовані

вакцини

для

щеплень

корів

для

створення	напруженого	молозивного	імунітету	у
новонароджених	телят. Частіше	всього такі	вакцини є
асоційованими і в їх склад входять, крім інактивованого
коронавірусу, антигени проти інших патогенних збудників,
що відіграють	важливу роль	в виникненні	інфекційних
ентеритів.

Література:

1.А.А. Авакян, А.Ф. Быковский. Атлас анатомии и онтогенеза вирусов человека и животных. – Москва.: «Медицина», 1970. – 272с. 1.Калиніна О.С., Панікар І.І.. Скибіцький В.Г. Ветеринарна вірусологія. К., 1994. «Вища освіта», 431 с.

2.Панікар .І І., Скибіцький В. Г., Калініна О. С. Практикум з ветеринарної вірусології. – Суми: Козацький вал, 1997. – 236 с.

3Скибіцький В.Г., Ташута С.Г. Ветеринарна вірусологія. Посібник (КД), 2003.

4..Скибіцький В.Г., Панікар І.І., Ткаченко О.А. і ін . Практикум з ветеринарної вірусології . К., «Вища освіта». 2005. – 208 с.

5.В.Н. Сюрин, Н. В. Фомина. Частная ветеринарная вирусология: Справочная книга. – Москва.: Колос, 1979. – 472 с., ил.

6.В.Н. Сюрин, Р.В. Белоусова, Н. В. Фомина. Диагностика вирусных болезней животных: Справочник. – Москва.: Агропромиздат, 1991. – 528 с.

7.В.Н. Сюрин, А.Я. Самуйленко, Б.В. Соловьёв, Н. В. Фомина. Вирусные болезни животных. – Москва, ВНИТИБП, 928 с, ил.

8.Чучалин А. Г. Тяжелый острый респираторный синдром// Арх. патол.

— 2004. — № 3. — С. 5-11.

9.Arden К. Е., Nissen M. D., Shots Т. P., Mackay I. M. New coronaviras, HCoV-NL63, associated with severe lower respiratory tract disease in Australia // J. Med. Viral. — 2005. — Vol. 75. — P. 455-462.

10.Сvanagh D. Coronavirases in poultry and other birds // Avian Pathol.

— 2005. — Vol. 34. — No. 6.-P. 439-448.

11.Fouchier R. A., Kuiken Т., Schutten M. et al. Aetiology: Koch's postulates

fulfilled for SARS viras // Nature. - 2003. - Vol. 423. - P. 240.

12.Guan Y, Zheng B. J., He Y. Q. et al. Isolation and characterization of viruses related to the SARS coronaviras from animals in southern China // Science. — 2003. — Vol. 302. — P. 276-278.

13.Neuman B. W., Adair В. В., Yoshioka С. et al. Supramolecular architecture of severe acute respiratory syndrome coronaviras revealed by electron cryomicroscopy // J. Virol. — 2006. — Vol. 80. — No. 16.-P. 7918-7928.

14.Spaan W. J. M., Brian D., Cavanagh D. et al. Family Coronaviridae. // In: Viras Taxonomy. Eight Report of the International Committee on Taxonomy of Viruses / С M. Fauquet, M. A. Mayo, J. Maniloff, U. Desselberger, L. A. Ball (eds.). — Elsevier Academic Press, 2005. — P. 947-964.

15.Taguchi F. Cell entry mechanism of coronavirases: implication in their pathogenesis // Uirasu. — 2006. - Vol. 56. - No. 2. - P. 165-171.

16.Wang L. F., Shi Z., Zhang S. et al. Review of bats and SARS // Emerg. Infect. Dis. — 2006. — Vol. 12. - No. 12. - P. 1834-1840.

17.Xu J., Ни J., Wang J. et al. Genome organization ofthe SARS-CoV// Genom. Proteom. Bioinform. — 2003. - Vol. 1. - No. 3. - P. 226-235.

18.Zhang X, Hasoksuz M., Spiro D. et al. Quasispecies of bovine enteric and respiratory coronavirases based on complete genome sequences and genetic changes after tissue culture adaptation // Virology. - 2007. -Vol. 363. - No. 1. - P. 1-10

Питання для самоконтролю:

-Морфологія і репродукція коронавірусів.

-Класифікація коронавірусів.

-Діагностика корон авірусних інфекцій тварин.иней.

ЛЕКЦІЯ 9

Тема лекції : РОДИНИ ВІРУСІВ ARENAVIRIDAE, ARTERIVIRIDAE та ASTROVIRIDAE

ЛЕКТОР: Скибіцький В..Г професор кафедри мікробіології, вірусології та біотехнології НУБіП

АНОТАЦІЯ. Викладено основні положення про родини вірусів артерівірусів, аренавірусів та астровірусів.

Охарактеризовані основні властивості цих вірусів та представників родин; показана їх роль в патології тваринв.

План

1.Загальна характеристика представників родини аренавірусів.

2.Лімфоцитарний хоріоменінгіт мишей.

3.Загальна характеристика представників родини артерівірусів.

4.Вірусний артеріїт коней.

5.Репродуктивний і респіраторний синдром свиней.

6.Загальна характеристика родини астровірусів.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ: РОДИНИ ВІРУСІВ ARENAVIRIDAE,
ARTERIVIRIDAE та ASTROVIRIDAE
F. ARENAVIRIDAE
ЗАГАЛЬНА				ХАРАКТЕРИСТИКА				РОДИНИ
ARENAVIRIDAE
Родина		Arenaviridae		включає		тільки		один	рід
Arenavirus, до складу якого входять віруси АГкомплексів
лімфоцитарного хоріоменінгіту, Ласса (5 вірусів) і Такарібе
(9 вірусів). Типовий представник роду - вірус (ЛХМ).
Порівняно недавно рід аренавірусів був виділений в
окрему таксономічну групу. Він поєднує 10 представників на
підставі	спільності		морфології, структури, біохімічних,
біологічних		властивостей		і	-АГвзаємозв'язків. У			групу
входять віруси Такарібе, вірус болівійської геморрагічної
лихоманки і вірус ЛХМ. Інші члени цього родувіруси АГ
групи	Такарібе (Хунін, Мачупо, Ласса,					Парана, Пічинде,
Латино,	Пістильйо і		Таміамі). Таксономічно аренавіруси
близькі	вірусам		лейкозу		птахів	і	. мишейУсі вони
імунологічно		зв'язані	один з одним, і їхнім прототипом є
вірус ЛХМ.		Чотири	представники роду				велике	значення
мають у патології людини. Недавно був відкритий ще один
вірус, що відноситься до аренавірусів - Lassa-вірус - збудник
геморрагічної		лихоманки,		що	характеризується			високою

летальністю і контагіозністю. Хвороба з 1969 р. реєструють у країнах Західної Африки. Віруси Хунін і Мачупо з комплексу вірусів Такарібе є збудниками аргентинської і болівійської лихоманок. Аренавіруси здатні довгостроково знаходитися в