Лабор.діагност.вірус.хв

багатьох країнах світу: у Нідерландах, Північній Ірландії, Японії, Англії, Франції, Бельгії, Італії, США, Іракові і нашій країні. AT до вірусу EDS-76 були виявлені в51 % обстежених качок, 66 % гусаків, 1 % курей.

КУЛЬТИВУВАННЯ. Вірус EDS-76 розмножується in vitro у клітинах качиних ембріонів більш інтенсивно, чим в ембріонах птахів інших видів, тому качині ембріони й одношарові клітинні культури качиного походженняоптимальна система для культивування цього вірусу.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Діагноз ставлять на
основі	лабораторних		досліджень		з	урахуванням
епізоотологічних даних, клінічних ознак і патологічних змін.
ІМУНІТЕТ			І	ЗАСОБИ		СПЕЦИФІЧН
ПРОФІЛАКТИКИ.		Перехворілі		кури	здобувають
напружений тривалий імунітет і повторно не					хворіють. У
1982 р.	запропонована		комбінована		інактивована

емульгована вакцина проти ХН, СЗН-76 і ІБХ, яку вводили підшкірно в дозі 0,75 мл. У щеплених несучок спостерігався високий титр анти-ГА і ВНА. При контрольному зараженні вони були імунними і зберігали високу яйценосність.

Література:

1.Калиніна О.С., Панікар І.І.. Скибіцький В.Г. Ветеринарна вірусологія. К., 1994. «Вища освіта», 431 с.

2.Панікар .І І., Скибіцький В. Г., Калініна О. С. Практикум з ветеринарної вірусології. – Суми: Козацький вал, 1997. – 236 с.

3Скибіцький В.Г., Ташута С.Г. Ветеринарна вірусологія. Посібник (КД), 2003.

4..Скибіцький В.Г., Панікар І.І., Ткаченко О.А. і ін . Практикум з ветеринарної вірусології . К., «Вища освіта». 2005. – 208 с.

5.В.Н. Сюрин, Н. В. Фомина. Частная ветеринарная вирусология: Справочная книга. – Москва.: Колос, 1979. – 472 с., ил.

6.В.Н. Сюрин, Р.В. Белоусова, Н. В. Фомина. Диагностика вирусных болезней животных: Справочник. – Москва.: Агропромиздат, 1991. – 528 с.

7.В.Н. Сюрин, А.Я. Самуйленко, Б.В. Соловьёв, Н. В. Фомина. Вирусные болезни животных. – Москва, ВНИТИБП, 928 с, ил.

8.Троценко Н. И., Белоусова Р. В., Преображенская Э. А. Практикум по ветеринарной вирусологии. – М.: Агропромиздат, 1989. –287 с.

9.Хорвиц М. С. Аденовирусы и их репликация. В кн.:

Вирусология. В 3-х томах. — М.: Мир, 1989. -Т. 3. - С. 103-185. 10.Benko M., Elo P., Ursu К. et al. First molecular evidence for

the existence of distinct fish and snake adenoviruses // J. Virol. - 2002. - Vol. 76. - No. 19. - P. 10056-10059.

11.Benko M., Harrach В., Both G. W. et al. Family Adenoviridae. // In: Virus Taxonomy. Eight Report of the International Committee on Taxonomy of Viruses / C. M. Fauquet, M. A. Mayo, J. Maniloff, U. Desselberger, L. A. Ball (eds.). — Elsevier Academic Press, 2005. — P. 213-228.

12.Davison A. J,, Benko M., Harrach B. Genetic content and evolution of adenoviruses // J. Gen. Virol. - 2003. - Vol. 84. - P. 2895-2908.

13.Gray G. C, Setterquist S. F., Jirsa S. J. et al. Emergent strain of human adenovirus endemic in Iowa // Emerg. Infect. Dis. - 2005. - Vol. 11. - No. 1. - P. 127-128.

14.Hendrix R. M., Lindner J. L., Benton F. R. et al. Large, persistent epidemic of adenovirus type 4-asso-ciated acute respiratory disease in U.S. army trainees // Emerg. Infect. Dis. — 1999. — Vol. 5.

— No. 6.-P. 798-801.

15.Nebbia G., Chawla A., Schutten M. et al. Adenovirus viremia and dissemination unresponsive to antiviral therapy in advanced НГУ- 1 infection //AIDS. — 2005. — Vol. 19. — No. 12. — P. 1339-1340.

16.Takayama R., Hatakeyama N., Suzuki N. et al. Quantification of adenovirus species В and С viremia by real-time PCR in adults and children undergoing stem cell transplantation // J. Med. Virol. -4 2007. - Vol. 79. - No. 3. - P. 278-284.

17Vora G. J., Lin В., Gratwick K. et al. Co-infections of adenovirus species in previously vaccinated patients // Emerg. Infect. Dis. - 2006. - Vol. 12. - No. 6. - P. 921-930.

1.

Ключові слова: аденовірус, гексон, інфекційний гепатит собак, синдром зниження несучості.

Питання для самоконтролю:

-Морфолгія аденовірусів.

-Репродукція адновірусів в клітині.

-Антигенна структура аденовірусів.

-Класифікація вірусів із родини аденовірусів.

-Діагностика аденовірусної інфекції ВРХ.

-Діагностика аденовірусних інфекцій птахів.

-Діагностика та профілактика інфекційного гепатиту

собак.

ЛЕКЦІЯ 5.

Тема лекції : Африканська чума свиней..

АНОТАЦІЯ.		Викладено		основні		положення			про
родину	ASFARVIRIDAЕ		єдиним		представником			якої	є
збудник	африканської		чуми	свиней. Африканська				чума
свиней (АЧС, хвороба Монтгомері) -					контагіозна		хвороба,
характеризується		лихоманкою, геморрагічним					діатезом,
запальними і некродистрофічними змінами паренхіматозних
органів,	високою	летальністю.		Хвороба		надзвичайно

небезпечна для нашого регіону.Охарактеризовано основні її ознаки, що мають діагностичне значення та описані методи лабораторної діагностики

План лекції

1.Загальна характеристика родини АЧС.

2.Реплікація вірусу мАЧС в клітині.

3.Діагностика АЧС.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Африканська чума свиней (АЧС, хвороба Монтгомері) - контагіозна хвороба, що протікає гостро, підгостро, хронічно, безсимптомно і характеризується лихоманкою, геморрагічним діатезом, запальними і некродистрофічними змінами паренхіматозних органів. Хвороба зареєстрована в

Африці, Іспанії, Португалії, Франції,	Бразилії	і на	Кубі.
Хворіють свині усіх вікових груп	і порід	у будь-який час
року.
ВІРУС. Описаний Монтгомері	в1921 р. Вірус		АЧС

тривалий час відносили до родиниIridoviridae але тепер виділений в окрему родину.

Морфологія і хімічний склад. Віріони являють собою округлі частки діаметром175-215 нм, що складаються з щільного нуклеоїду, 2-шарового ікосаедричного капсиду і зовнішньої оболонки. Нуклеоїд містить ДНК і білок що оточений електронно-прозорим шаром. Двошаровий капсид складається з 1892-2172 капсомерів. Зовнішня ліпопротеїдна

оболонка віріонів має типову будову					і	не	необхідна для
прояву інфекційних властивостей вірусу. Між зовнішньою
оболонкою	і	капсидом		знаходиться	електронно-прозорий
шар. Плавуча		щільність		уCsCl складає	1,19-1,24 г/см3,
коефіцієнт	седиментації 1800-8000S. Інфекційність вірусу
зберігається	при 5°С		на	протязі5-7 років,		при	кімнатній
температурі - 18 міс., при 37°С - 10-30 діб. Вірус стабільний
при рН 3-10, чуттєвий			до	жиророзчинників		і інактивується
при 56°С на протязі 30 хв.

Вірус АЧС розмножується в цитоплазмі клітин, однак функція ядра також необхідна для його репродукції. В

інфікованих	клітинах			виявлено106	вірусоспецифічних
білків, з яких 35 синтезуються до початку реплікації вірусної
ДНК (ранні	білки)	і	71	після реплікації	ДНК(пізні білки).
Віріони дозрівають			у цитоплазмі і здобувають зовнішню
оболонку	при		брунькуванні		через	цитоплазматичну

мембрану. Вірус розмножується в організмі свиней і кліщах роду Ornithodoros. В організмі свиней вірус реплікується в моноцитах, макрофагах і ретикулоендотеліальних клітинах.

У самок кліщів вірус зберігається більше 100 діб, передається

трансоваріально і трансфазно.
АГ	структура у вірусу	складна. Збудник	містить
групові	КЗ-, преципітуючий і	типовий ГАд	антигени.

Виявлено ДНК-єднальні білки, у числі яких маються мажорні і мінорні з ММ від12 до 130 КД. Загальне число їх досягає 15, з них 7 є структурними. Протеїни Р14 і Р24 розташовані по периферії віріону, а Р12, Р17, Р37 і Р73 - у проміжному шарі; виявлений протеїн Р150 - мажорний вірусний протеїн, що розташований у нуклеоїді чи в одній з вершин(кутів)

віріону. В усіх еукаріотичних клітинах мається особливий білок, що складається з речовин амінокислотних залишків і

ковалентно-зв’язаний		з	різними	клітинними		білками
(наприклад	гістоном).		Такий	зв'язок	забезпечений

убіквітинконфігуруючим ферментом УБС. Один з білків, що кодується вірусом АЧС, здатний активувати убіквітин.

Вірус виявляють у всіх органах і тканинах хворих тварин. У крові він з'являється під час первісного підвищення температури і виявляється там до загибелі тварини в високих титрах. При хронічному перебігу хвороби титр вірусу в крові швидко знижується, віремія носить переривчастий характер.

При відсутності віремії				він може	довго(	480 діб)
зберігатися	в	селезінці	і	лімфовузлах. Точна локалізація
вірусу при латентному перебігу хвороби не встановлена.
Спочатку	у	інфікованих		органах(лімфоїдна тканина в
області глотки) вірус зберігався аж до загибелі тварини.
Найвищі титри його спостерігали в тканинах, що містять
велику	кількість		ретикулоендотеліальних				елементів:
селезінці, кістковому мозку,				печінці, що	погоджується		з

виявленням у цих тканинах значних уражень. Первинним місцем локалізації вірусу є мигдалини. Присутність його в лейкоцитах з 1-го дня інфекції свідчить про те, що збудник заноситься в інші тканини лейкоцитами. Поява вірусу в селезінці і кістковому мозку через 2 дні і швидке підвищення титру вірусу в цих тканинах дає підставу думати, що вони є

місцем вторинного розмноження збудника.
З	організму	заражених тварин	вірус	виділяється з
кров'ю,	носовими	екскретами, фекаліями,	сечею,	слиною і,

імовірно, через легені з видихуваним повітрям. У більшості тварин, що виживають, вірусоносійство практично довічне. Періодично вірус може бути виділений із крові, лімфовузлів, легень, селезінки. З інших тканин виділення його скрутне. Вірусовиділення настає на 2-4-у добу після появи лихоманки.

Стрес-фактори сприяють загостренню інфекції і виділенню вірусу в зовнішнє середовище. При цьому сезонність вірусовиділення зв'язана з опоросами. У кліщах Ornithodoas вірус АЧС розмножується в кишечнику і потім поширюється в слинні залози і репродуктивні органи. Кліщі можуть

залишатися персистентно інфікованими і передавати вірус протягом 3-х років; поряд з бородавочниками вони створюють перманентний резервуар вірусу для домашніх свиней. Кліщі здатні передавати його трансоваріально і трансфазово. Концентрація вірусу в кліщах вище, ніж у свиней-вірусоносіїв.

У сироватках реконвалесцентів з'являються

преципітуючі, КЗ і затримуючі ГАд AT, що не впливають на

ЦПД вірусу. ПА і КЗА не є типоспецифічними, вони загальні

для усіх штамів, тоді як AT, що затримують РГАд, строго

типоспецифічні і використовуються для ідентифікації вірусу

АЧС. КЗА і ПА не зв'язані з утворенням імунітету. ВНА не

утворюються,

але

в

захисті

діє

опосередкованийAT

механізм. Титр таких AT досягає максимуму через 35-42 діб

після клінічного видужання тварин. Вірус АЧС не викликає

формування ВНА і гуморальні компоненти імунної реакції не

мають великого значення. Нездатність виробляти ВНА проти

вірусу АЧС,

імовірно,

обумовлена

властивостями

самого

збудника.

Одна з причин недостатньої вивченості імунології АЧС

- відсутність нейтралізації вірусу AT - головної властивості

інших вірусів, що складають традиційну основу вивчення їх

імуногенності

з

часу

відкриття

серологічних

реакцій. У

цьому відношенні існує тільки один зоопатогенний аналог-

парвовірус

алеутської

хвороби

норок, але відома також

низька здатність до нейтралізації типових представників

іридовірусів. Було зроблено багато спроб вивчення цього

унікального феномену, але задовільного пояснення дотепер

не запропоновано; версій багато - від відсутності віріонних

глікопротеїнів до антигенної мімікрії і гетерогенності. У

прагненні

з'ясувати

дане

питання

автори

поетапно

досліджували

результати

взаємодії вірусу

AT,з

вірусу

з

чуттєвими

клітками

в

культурі

і

комплексу

вірус+АТ

з

чуттєвими

клітинами.

Показано,

що

імунний

комплекс

(АГ+АТ) безперешкодно проникає в чуттєві клітини, і вірус

зберігає

вихідну

репродуктивну

активність. При

АЧС

нейтралізація

вірусу in

vitro

супроводжується

протилежним

ефектом

-

посиленням

вірусного

розмноження

й

екстенсивною патологією за рахунок поширення інфікованих

моноцитів-макрофагів.

Питання взаємодії вірусу АЧС із AT має потребу в

подальшому

експериментальному

.

вивченніУ

серопозитивних аборигенних тварин у крові виявляються

специфічні КЗА і ПА в титрах до1:128 і 1:64 відповідно.

Специфічні

AT у

крові

поросят

з'являються

тільки

після

прийому молозива від серопозитивних свиноматок. Рівень AT у молозиві дорівнював чи перевищував концентрацію їх у крові.

КУЛЬТИВУВАННЯ. Для культивування вірусу АЧС

можуть бути використані підсвинки 3-4-місячного віку, яких

заражають

будь-яким

способом. Частіше

заражають

внутрішньом’язево в

дозі104-106ГАД50. При

розвитку

клінічних симптомів хвороби на4-6-у добу після зараження

тварин

убивають

і

в

якості

вірусомісткого

матеріалу

використовують кров і селезінку, у яких вірус накопичується

в титрі 106-8

ГАД50.

Спроби

культивувати

вірус АЧС

в

організмі інших видів тварин успіху не мали.

До вірусу чуттєвими виявилися культури лейкоцитів

крові і макрофагів кісткового мозку свиней.

Вірус

розмножується

в

культурах

лейкоцитів

і

кісткового мозку свиней з розвитком ГАд і ЦПД без

адаптації. При оптимальній дозі зараження ГАд виявляється

через 18-24 годин, ЦПД - через 48-72

годин

і

характеризується утворенням цитоплазматичних включень з

наступним витіканням цитоплазми і появою багатоядерних

гігантських клітин (клітин-тіней). Він адаптований до ряду

гомо - і гетерологічних культур: перещеплювальним лініям

клітин: ниркам поросяти (НП і РК), ниркам зеленої мавпи

(MS, CV), Vero-клітинам нирок макаки й ін.

ГЕМАГЛЮТИНУЮЧІ

ВЛАСТИВОСТІ.

ГА

властивостями вірус не володіє. При розмноженні йогоin

vitro у культурах лейкоцитів чи клітинах кісткового мозку

свиней

спостерігають

явище

адсорбції

еритроцитів

на

поверхні уражених клітин. Еритроцити прикріплюються до

стінки лейкоцита, утворюючи довкола нього характерний

віночок і іноді закриваючи клітину з усіх боків, унаслідок

чого уражені лейкоцити зовні нагадують шовковичну ягоду.

СТІЙКІСТЬ ВІРУСУ. Вірус АЧС винятково стійкий у

широкому діапазоні температур і рН середовища, включаючи

висушування, заморожування і гниття. Він може залишатися

життєздатним протягом тривалого часу у фекаліях, крові,

ґрунті

і на

різних

поверхняхдерев'яних,

металевих,

цегельних. У трупах свиней інактивується не раніш чим через 2 місяці, у калі - протягом 16 діб, у ґрунті - за 190 діб, а в холодильнику при-30-60°С - від 6 до 10 років. Сонячні промені незалежно від інфікованих об'єктів(бетон, залізо, дерево) цілком інактивує вірус АЧС через 12 годин. В умовах свинарнику при 24°С природна інактивація вірусу(шт. Долізі-74) відбувалася за 120 діб, а шт. Мфуті-84 - за 4 дні.

Оптимальним	для	дезінфекції		інфікованих	приміщень
виявився 0,5%-ний		р-н	формаліну. Заморожування		не

впливає на біологічну активність вірусу, але є початковою стадією ушкодження геному.

ПАТОГЕННІСТЬ . У природних умовах інкубаційний

період	триває 5-7 діб, в		експерименті		термін його варіює		у
залежності від штаму і дози вірусу. Розрізняють надгострий,
гострий, підгострий, хронічний і латентний перебіг хвороби.
Частіше спостерігають надгострий і гострий перебіг. Клінічні
ознаки	хвороби, патоморфологічна				картина	трупів при
розтині	надзвичайно схожі з аналогічною характеристикою
при класичній чумі свиней(КЧС) , що вимагає завжди у
таких випадках їхдиференціяції, яка можлива лише за умови
проведення спеціальихдосліджень.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Діагноз на АЧС
може	бути	поставлений		на	підставі	аналізу -	клініко
епізоотологічних		даних	і патологоанатомічних			досліджень.

Підставою для підозри АЧС може служити виникнення захворювань зі швидким перебігом і високою смертністю

серед

свинопоголів’,я щепленого

проти

класичної

чуми

свиней. Подібність клінічних і патологоанатомічних ознак

класичної

й

африканської

чуми

свиней

ускладнює

постановку діагнозу.

Методи

лабораторної

діагностики. Їх

можна

розділити

на 2

групи:

перша

включає

методи

виділення

вірусу і виявлення АГ, друга - методи виявлення AT.

Індикація й ідентифікація вірусу. При первинному

виникненні

АЧС

лабораторна

діагностика

заснована

на

виділенні

вірусу

в

культурі

клітин

кісткового

мозку

чи

лейкоцитів крові свиней, його ідентифікації в реакції ГАд чи

прямої

ІФ

і

визначення

типової приналежності

вірусу

в

РЗГАд.

Виділення

й

індикація

вірусу

в

культурах .клітин

Найбільш достовірним і надійним лабораторним методом

діагностики АЧС - виділення вірусу в клітинних культурах і

ідентифікації його в РГАд. Біопроба тривала за часом і

проводиться в установах, де маються для цього ветеринарно-

санітарні

умови

для

роботи

з

особливо

небезпечними

екзотичними хворобами. Найбільш достовірний і надійний

лабораторний метод - РГАд.

ІМУНІТЕТ

І

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧН

ПРОФІЛАКТИКИ. Перехворілі чи щеплені(інактивованим
матеріалом чи аттенуйованим вірусом) тварини							мають
значний	ступінь	стійкості до гомологічного				ізоляту		вірусу
(затримка загибелі свиней), зміна виразності клінічних ознак
хвороби,	видужання		і	повна	відсутність			реакції	на
контрольне зараження). Відсутність специфічного захисту
проти ізолятів, виділених в інших зонах, свідчить про їх АГ і
імунологічні розходження.
Надійних		профілактичних препаратів				проти		АЧС-
немає.	Одержати		інактивовані		вакцини		проти		АЧС
класичними методами, використовуючи сучасні методики,
нікому ще не вдалося. Більшість щеплених тварин при
контрольному зараженні гинули і тільки незначна частина їх
виживала після тривалої хвороби. Результати випробувань
інактивованих		вакцин		наводить	на думку, що		основне

значення в аномалії імунітету при АЧС має структура АГ і їхня взаємодія між собою, а не стан імунної системи макроорганізму.

Препарати з живого аттенуйованого вірусу є більш ефективними, викликаючи слабку поствакцинальну реакцію, вони захищають від зараження гомологічним вірусом 50-90% вакцинованих тварин. Однак, істотні недоліки живих вакцин

- це	тривале	вірусоносійство		після щеплення, розвиток
ускладнень у частини тварин, приживлення у вакцинованих
тварин	вірулентного		вірусу	без	прояву клінічних ознак
хвороби, що		також	небезпечно		в практичних умовах. З

огляду на ці недоліки поставлено під сумнів питання про застосування живих аттенуйованих вакцин для ліквідації вогнищ хвороби в сполученні з іншими ветеринарносанітарними заходами.

Література:

1.Калиніна О.С., Панікар І.І.. Скибіцький В.Г. Ветеринарна вірусологія. К., 1994. «Вища освіта», 431 с.

2.2.Панікар .І І., Скибіцький В. Г., Калініна О. С. Практикум з ветеринарної вірусології. – Суми: Козацький вал, 1997. – 236 с.

3Скибіцький В.Г., Ташута С.Г. Ветеринарна вірусологія. Посібник (КД), 2003.

1. В.А. Сергеев. Вирусные вакцины. – Киев.:Урожай, 1993. – 368 с.

4..Скибіцький В.Г., Панікар І.І., Ткаченко О.А. і ін . Практикум з ветеринарної вірусології . К., «Вища освіта». 2005. – 208 с.

5.В.Н. Сюрин, Н. В. Фомина. Частная ветеринарная вирусология: Справочная книга. – Москва.: Колос, 1979. – 472 с., ил.

6.В.Н. Сюрин, Р.В. Белоусова, Н. В. Фомина. Диагностика вирусных болезней животных: Справочник. – Москва.: Агропромиздат, 1991. – 528 с.

7.В.Н. Сюрин, А.Я. Самуйленко, Б.В. Соловьёв, Н. В. Фомина. Вирусные болезни животных. – Москва, ВНИТИБП, 928 с, ил.

8.Б.Филдс, Д. Найп, Р. Ченок, Б. Ройзман, Дж. Мельник, Р. Шоуп. Вирусология в 3 – х томах. Москва. «Мир», 1989.

9.Dixon L. К., Escribano J. M., Martins С. et al. Family Asfarviridae. // In: Vims TiXOnOl Report of the International Committee on Taxonomy of Viruses / С M. Fauqui'l, M Л Maniloff, U. Desselberger, L. A. Ball (eds.). — Elsevier

Academic Press, 2005.	P, 135 10.Recognizing African swine fever. A field manual.
— N.Y.: UNAIDS, 2004. — 27 i>
11.SalasM. L. African swine fever virus. //In: Encyclopedia of Virology. —
London: Aoadl.............................................................................	1994. -Vol.
1.- P. 1-29.

Питання для самоконтролю:

-Морфолгія вірусу африканської чуми свиней.

-Репродукція вірусу АЧС в клітині.

-Антигенна структура вірусу АЧС.

-Діагностика АЧС.

-.

ЛЕКЦІЯ 6

Тема лекції : ПАРВОВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ