1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с 22.

сина чи свою доньку, то вони повинні служити в будинку їх покупця чи позикодавця три роки: на четвертий рік їх належить відпустити на волю»¹ (§ 117).

Чи захищали закони Хаммурапі селянина, який взяв у борг і не мав змоги його повернути? Аналіз свідчить про те, що захищали. По-перше, у цих законах не передбачене боргове рабство, тобто за неповернуті борги не можна було стати рабом, як це було в Афінах або Римі. Потрібно було лише відпрацювати.

По-друге, те, скільки років повинен відробляти борг боржник, встановлював не тамкар-лихвар, а закон. Видається, що це встановили ще ті, хто жив, керуючись звичаєвим правом, а потім вже юристи, які записали закони Хаммурапі. Вони виходили з того, що за своїм розміром борг був невеликий, оскільки позичали для того, щоб купити коня замість загиблого чи зерно, щоб засіяти свою ділянку. Більш того, у невеликому розмірі боргу були заінтересовані як тамкар, так і боржник, яким міг бути не лише селянин. Було, вочевидь, вирішено, що будь-який такий борг можна відпрацювати за три роки. Ось звідки, на наш погляд, з'явилася ця цифра.

По третє, закони Хаммурапі охороняли життя того, хто відпрацьовував борг у тамкара. Про це свідчить § 116: «Якщо заставник помре в будинку того, хто взяв у заставу, від побоїв чи поганого поводження, то господар заставника повинен викрити свого тамкара; якщо особою, взятою у заставу, є син людини, то належить вбити його сина, а якщо — раб людини, то він повинен відважити 1/3 міни срібла. При цьому він втрачає усе, що дав у борг»².

По-четверте, закони Хаммурапі встановлювали максимальний відсоток за договорами позики у розмірі 20% для грошової позики і 33% для позики у зерні. Про це свідчить § 89: «Якщо тамкар віддасть хліб або срібло у борг під проценти, то на 1 курру він може взяти 100 ка³ зерна як процент; якщо він дав у борг під проценти срібло, то на 1 сикль срібла він може взяти 1/6 сикля і 6 ше⁴ як процент»⁵.

Ще одну категорію населення становили воїни — редуми, баїруми (букв, «погонщик» і «ловець», але зміст розбіжностей

1 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. —

С. 17. ²Див.: Там само.

2Міра ємності, шо дорівнює- 0,84 л.

3 Ше (шеум) — міра ваги, що дорівнює 0,046 г.

4 Див.: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — м., 1984. — с. 16.

невідомий)¹. За службу цареві їх наділяли землею (зазвичай у розмірі до 12 га), де вони вели сільське господарство на певних умовах (ілку — таку назву мало їх землекористування). Закон зобов'язував воїнів суворо виконувати головну умову — нести службу. Якщо воїн відмовлявся йти у похід, на нього чекала смертна кара. Про це свідчить § 26: «Якщо редум чи баїрум, якому наказано виступити у царський похід, не піде чи, найнявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума чи баїрума належить вбити, найнята ним особа може забрати його будинок»².

Наділ міг бути успадкований сім'єю, якщо у неї був син, навіть малолітній, який міг потім служити. Про це свідчить § 28: «Якщо редум чи баїрум будуть взяті у полон, перебуваючи на царській службі, а його син може нести повинність, то йому належить віддати поле і сад, він буде нести повинність свого батька»³.

У разі взяття у полон і навіть тривалої відсутності права воїна на наділ зберігалися. У § 27 зазначено: «Якщо редум чи баїрум буде взятий у полон, перебуваючи на царській службі, а після нього його поле і сад будуть віддані іншому і той нестиме його воїнську повинність, то якщо він повернеться у своє поселення, йому треба повернути його поле і сад, і він сам нестиме свою повинність».

Отже, вказані статті свідчать про те, що законодавець турбувався про могутність армії Хаммурапі. Воїни знали, що якщо вони потраплять у полон, їх майно чекатиме на них, потрібно лише повернутися додому. Більш того, § 135 законів Хаммурапі передбачав, що «якщо чоловік буде взятий у полон і у його сім'ї не буде коштів, щоб прохарчуватися, і тому його дружина увійде до дому іншого і народить дітей, а потім її чоловік повернеться до своєї общини, то ця жінка повинна повернутися до свого першого чоловіка: діти мають йти за їх батьками».

Майно і наділ, надані воїну на праві ілку, не можна було продавати. Про це свідчать параграфи законів Хаммурапі (§ 35: «Якщо людина купить у редума велику чи дрібну худобину, яку дав редуму цар, то вона втрачає своє срібло»; § 36: «Поле, сад і будинок редума, баїрума або особи, яка приносить дохід, не мо

¹ Воїни, як несли царську службу і отримували за це ділянку землі та інше майно у користування. ² Див.: Хртоматия по истории государства и права зарубежных стран. - М„ 1984. -