7. Японія: від аутсайдера до лідера

На Московській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії в грудні 1945 р. було вирішено створити з представників держав, які воювали з Японією, Далекосхідну комісію з місцеперебуванням у Вашингтоні для визначення загальної політичної лінії союзників стосовно Японії, а також Союзну раду для Японії в Токіо з представників США, СРСР, Великобританії та Китаю для проведення консультацій та дачі порад головнокомандувачу окупаційних військ з питань управління Японією. Основи післявоєнної політики союзних держав щодо Японії були визначені ще Потсдамською декларацією від 26 липня 1946 р. В ній йшлося про необхідність знищити назавжди мілітаризм в Японії, усунути перепони до відродження та зміцнення демократичних тенденцій в японському суспільстві, встановити свободу слова, віросповідання та думки, поважати основні права людини. На виконання рішень Потсдамської конференції в Японії була дозволена діяльність різних політичних партій, звільнені політв'язні, прийнято Закон про профспілки, за яким уперше в історії країни усім трудящим було надане право на організацію профспілок, ведення колективних переговорів та оголошення страйків. Проголошувалися демократичні свободи — слова, друку, зборів, організацій, віросповідання. Запроваджувалося загальне виборче право як для чоловіків, так і для жінок. Усі збройні сили Японії розформовані, 28 головних військових злочинців були віддані під суд Міжнародного військового трибуналу. Союзники провели очищення державних установ та політичних організацій від осіб, пов'язаних у мину­лому з військово-фашистською діяльністю (до «чорних списків» потрапили понад 200 тис. чоловік)¹.

Економічне становище переможеної країни, добробут її населення перебували на неймовірно низькому рівні. Наприкінці

1945 р. реальна заробітна плата працівників становила лише 13% від довоєнного, також надзвичайно низького рівня. Масове безробіття сягнуло 10 млн чоловік. З ініціативи США були розпущені компанії найбільших монополістичних концернів: Міцуї, Міцубісі, Сумімото, Ясуда.

В 1947 р. набрали чинності Закон про заборону монополій та забезпечення справедливих угод і Закон про заборону надмірної концентрації економічної могутності. Вони забороняли створення картелів та інших монополістичних об'єднань. Під тиском СРСР (радянська сторона подала свій проект земельної реформи до Союзної ради для Японії) парламент країни в жовтні 1946 р. прийняв другий Закон про аграрну реформу. За цим Законом розмір земельного володіння обмежувався площею у три тьо (1 тьо дорівнює 1 га), для Хоккайдо — 12 тьо. В 1947 р. було запроваджене трудове законодавство, яке встановило 8-го-динний робочий день, систему оплачуваних відпусток, охорону праці жінок та підлітків тощо. Це законодавство однак не усунуло дискримінації в оплаті праці залежно від статі, розміру підприємства, не ліквідувало систему тимчасових працівників. Того ж року була впроваджена реформа системи освіти. Період обов'язкової і безплатної освіти збільшувався з шести до дев'яти років.

За сприяння американських окупаційних властей швидко сформувалися буржуазні політичні партії: Ліберальна (Дзіюто) та Прогресивна (Сімпото) в листопаді 1945 p., Японська партія співробітництва (Нйгон кьодото) в грудні того ж року. Ще в жовтні 1945 р. відновила свою діяльність Комуністична партія Японії, а в листопаді — Соціалістична. Під впливом комуністів частково опинилися відроджені профспілки. В листопаді

1946 р. відбулися перші після закінчення війни вибори до японського парламенту. Найбільшу кількість місць здобули Ліберальна (140) та Прогресивна (94) партії, які й склали уряд. Комуністи з 4 мандатами опинилися на «узбіччі» парламентського життя. В листопаді 1946 р. парламент затвердив нову Конституцію Японії, яка набрала чинності 3 травня 1947 р.