1Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 202.

шачів), то майно це вважалося таким, що належить матері, батькові, якщо вона помирала без потомства (196. «Вважається, що майно [жінки, яка вийшла заміж] за обрядами брахма, дай-ва, арша, гандхарва чи праджапатья, [належить] тільки чоловікові, якщо вона помирає без потомства»; 197. «Але яке б майно не було дане їй у разі укладення шлюбу за обрядом асурів чи іншим, [гідним осуду обрядом], воно вважається [таким, що належить її] матері і батьку, якщо вона помре бездітною»¹.

Настанови ці належать, треба думати, пізнішому редактору. Це випливає з того, що шлюб, укладений купівлею-продажем нареченої, редактор виключає зі способів невільного шлюбу, а отже, виключає і викрадення, цей найкращий спосіб, на думку знавців, для кшатрія; навпаки, спосіб гандхарвів, який не супроводжувався переданням дівчини і становив собою вільний шлюб, заснований лише на коханні нареченого й нареченої, редактор визнає невільним шлюбом. Яким чином вільний шлюб гандхарвів ставав шлюбом невільним, редактор не пояснює. Цікаво, що майно дружини переходило чоловіку, якщо вона помирала без потомства; отже, невільний шлюб став уже, власне кажучи, вільним шлюбом.

Прагнення пізнішого редактора до встановлення вищих форм шлюбу і негативне ставлення його до купівлі-продажу нареченої знаходить підтвердження у тому, що ним встановлюється привілей на користь дочки брахмана, яка, яке б майно їй не було дане її батьком, є спадкоємницею цього майна сама або воно належить її потомству. Ця настанова є особливо важливою, тому що вона визнає вільний шлюб як основний інститут для брахманських дочок (198. «Будь-яке майно (vita), дане будь-коли батьком дружині, може забрати дочка [дружини] брахман-ки, чи нехай воно належить її потомству»)².

Отже, щоб з'ясувати на підставі законів Ману особисте і майнове становище заміжньої жінки у сім'ї чоловіка, слід постійно мати на увазі два інститути: вільний і невільний шлюб. Суперечливість настанов законів Ману у галузі цивільно-правового становища заміжньої жінки пояснюється існуванням цих інститутів шлюбу.

Майнове становище заміжньої жінки у невільному шлюбі характеризується повним її підкоренням владі чоловіка. Вона нічого не могла придбавати для себе, і усе, що вона придбавала, належало не їй, а її чоловікові. «Дружина, дитина і раб, (ці) троє, — вказується у законах Ману, — визнані нездатними володіти (майном): те, що вони придбавають, це — майно того, чиї вони (самі)»¹. Такий само правовий принцип застосовувався, як відомо, і в римському праві². У законах Ману міститься далі, як і в інших стародавніх законодавствах, правило про те, що жінки мають перебувати вдень і вночі під владою своїх родичів і чоловіків. «Батько опікується (жінками) у дитинстві, чоловік опікується (ними) у молодості, сини опікуються (ними) у старості; жінка не здатна до самостійності»³. Зрозуміло, що при невільному шлюбі не могло бути і спадкування чоловіка після своєї дружини. Якщо ми знаходимо вказівки на спадкування чоловіка:

135. «Якщо дочка-путріка раптово помирає, не залишивши сина, тоді майно без сумнівів може отримати чоловік цієї путріки»;

136. «Якщо навіть неуповноважена [дочка] чи уповноважена [путріка] народжує сина, рівною |за иарною|, дід по матері тим самим набуває внука; нехай цей внук приносить пінду і отримує майно», — то це вже свідчить про існування вільного шлюбу⁴. На користь існування вільного шлюбу є ще багато свідчень. Так:

1) інститут подарованої частини: 77. «Чоловікові належить терпіти дружину, яка ненавидить [його] рік, а [зі спливом] року, відібравши дарунок, він може припинити проживання з нею»⁵;

2) наявність у дружини власного майна: 200. «Прикраси, які могли носитися жінками за життя їхніх чоловіків, спадкоємцям ділити не можна; ті, що ділять, — вчиняють гріх (patati)»⁶;

3) спадкування дітей після матері: 192. «Але після смерті матері усі єдиноутробні брати нехай поділять порівну усе майно матері; єдиноутробні сестри також є учасницями поділу»;⁷; 4) повернення майна померлої бездітної дружини до її попередньої сім'ї: 148. «У дитинстві їй належить бути під владою батька, у молодості — чоловіка, після смерті чоловіка — [під владою] синів: нехай жінка ніколи не користується самостійністю»⁸. Усі ці настанови зовсім не притаманні інституту невільного шлюбу.