2. Об'єднання Німеччини

Боротьба Пруссії за гегемонію в Німеччині. Утворення Північно-Німецького союзу. Боротьба Пруссії за гегемонію в Німеччині почалася задовго до династійних війн. Пруссія розпочала її з утвердження свого лідерства в створенні єдиного німецького економічного простору, що і дозволило їй значною мірою подолати місцевий сепаратизм.

Утворення Німецького союзу не вирішило проблеми економічного і митного об'єднання Німеччини. Незважаючи на те, що в Союзному акті 1815 р. говорилося, що «члени Союзу залишають за собою право обговорити на 1-му засіданні Союзного сейму у Франкфурті-на-Майні питання торгового і транспортного зв'язку», ні на першому, ні на наступних його засіданнях це питання так і не було вирішене.

У цих умовах Пруссія в 1818 р. прийняла новий митний закон, що скасував усі митні кордони в межах Прусського королівства і проголосив свободу пересування між усіма його провінціями. Цей закон установив також покровительський митний тариф для прусських товарів.

Ще в 1819 р. на Віденській конференції німецьких урядів делегати Пруссії виступили з ініціативою поширити дію прусського митного закону на весь Союз. Різка антипрусська реакція австрійського уряду, який вбачав у цій пропозиції загрозу своїм «суверенним правам», провалила цю пропозицію, не підтриману й іншими німецькими державами.

Проте з 1819 по 1833 р. Пруссія домоглася укладення цілого ряду митних угод з окремими німецькими урядами. Підсумком об'єднавчої політики Пруссії стало створення в 1834 р. Митного союзу німецьких держав, до якого увійшли 20 членів Німецького союзу. Реальному митному й економічному об'єднанню в межах Митного союзу Австрія могла протиставити Пруссії лише формальне політичне об'єднання німецьких держав у межах Німецького союзу, вирішальну роль у якому вона відіграла.

Спроби Австрії проникнути до Митного союзу і підпорядкувати його Союзному сейму, підірвавши тим самим позиції Пруссії, або створити новий під своєю егідою були зірвані Пруссією.

Економічні успіхи Митного союзу, а також розпочатий в 30-х роках XIX ст. у Німеччині промисловий переворот зумовили вибір уніфікації норм торгового і вексельного права як пріоритетне загальнонімецьке завдання. У 1847 р. на черговій конференції Митного союзу, що проходила в Лейпцизі, був прийнятий Загальнонімецький вексельний статут, який вперше застосував однакове регулювання вексельного обороту — найважливішої частини всього кредитно-грошового обігу. Його прийняття значною мірою зміцнило позиції Пруссії в правовій сфері, беручи до уваги той факт, що в основу Статуту був покладений проект Вексельного закону, розроблений прусськими юристами.

Не бажаючи зупинятися на досягнутому, на 10-й конференції Митного союзу, що проходила в Берліні, німецькі уряди звернулися до Пруссії, яка на той час вела активні кодифікаційні роботи, з проханням розробити проект Загальнонімецького торгового уложення. На обговорення законодавчої комісії Союзного сейму в 1857 р. були представлені два проекти Торгового кодексу: прусський і австрійський. Законодавці вибрали як основу для майбутньої загальнонімецької кодифікації торгового права більш лаконічний і зрозумілий прусський проект.

Прийняття в 1861 р. Загальнонімецького торгового уложення в політично роздробленій країні стало безпрецедентною подією. Це остаточно закріпило провідну роль Пруссії в створенні єдиного економічного і правового простору Німеччини, підірвавши місцеві сепаратистські настрої. У тому ж році Пруссія виступає з меморандумом про реформу Німецького союзу, створення «національного представництва при центральному органі Союзу». Прусський канцлер Бісмарк починає широко використовувати як козир обіцянку введення загального виборчого права.

Але головні перешкоди, що стоять на шляху створення єдиної Німеччини, Пруссія усуває на полі бою, використовуючи свою військову міць. У 60-х роках XIX ст. з усією очевидністю виявилося ставлення Пруссії до об'єднання Німеччини як до універсального способу завоювання німецьких держав, підкорення їх прусському пануванню. Війна з Данією, що закінчилася підписанням мирного договору в 1864 р. і наступним приєднанням до Пруссії Шлезвіга і Гольштейна, а потім а Австрією в 1866 р. змінила співвідношення сил на міжнародній арені, остаточно зумовила «малогерманський» шлях об'єднання країни без участі Австрії.

У результаті війни з Австрією в 1866 р. Пруссія анексувала Ганновер, Нассау, Франкфурт та інші землі Німеччини, збільшивши свою територію за рахунок позбавлення трьох німецьких князів їхніх тронів. У тому ж 1866 р. був скасований Німецький союз і утворений Північно-Німецький союз, до якого увійшли всі північні і деякі західні і південнонімецькі держави, усього 28 — з кількістю населення в 30 млн чоловік.

У 1867 р. була прийнята Конституція Північно-Німецько-го союзу, відповідно до якої президенту Союзу — прусському королю — передавалися вся повнота виконавчої влади і деякі інші важливі повноваження. Створювався на основі загального виборчого права Загальносоюзний рейхстаг, якому стало належати виключне право вотування податків. При розробці конституції О. Бісмарк, головний натхненник і виконавець об'єднання Німеччини «залізом і кров'ю», заявив про своє прагнення одноосібно управляти справами Союзу, стверджуючи, що із введенням «колективності зникає відповідальність». Згодом в об'єднаній Німеччині був створений лише ряд управлінь і відомств, підпорядкованих безпосередньо канцлеру. Це створювало умови для посилення ролі прусських міністрів.

Переможна війна з Францією в 1871 р. привела до відторгнення від неї Ельзасу і Лотарингії і до виплати величезної контрибуції в 5 млрд франків на користь Німеччини. У дні війни завершилося об'єднання Німеччини. Так звані «оборонні договори» Північно-Німецького союзу з Баденом, Баварією, Вюртембергом, Гессен-Дармштадтом стали правовою основою їх вступу до нового союзу, перетвореного у 1871 р. на Німецьку імперію.

18 січня 1871 р. у Версальському палаці король Пруссії був проголошений німецьким імператором під іменем Вільгельм І.