9. Торговельне право

Характерною ознакою німецького приватного права є його дуалізм. Існування тут поряд з Цивільним ще й Торговельного кодексу було зумовлене рядом історичних причин, головною з яких стала необхідність створення однакового правового регулювання торгівлі в країні з багатовіковою політичною і правовою роздробленістю.

Початок у 30-х роках XIX ст. у Німеччині промислового перевороту спонукав до створення в 1847 р. Єдиного німецького вексельного статуту, а в 1861 р. — першого загальнонімецького Торговельного уложення (кодексу), які заклали основи единого німецького торговельного права.

Першочергова уніфікація норм, які регулювали вексельний обіг, була викликана особливою значущістю векселя як засобу задоволення різних майнових потреб у торговому обігу. Німецький вексельний статут 1847 р. сприйняв основні досягнення німецької правової думки XVIII—XIX ст. у сфері вексельного права, закріпив специфічний — «німецький» — тип векселя, характерними ознаками якого є абстрактність, формалізм, універсальність.

ТК 1861 р. (в основу якого був покладений проект Торговельного кодексу Пруссії 1857 р.) складався з п'яти книг: «Про торговельний стан», «Про торговельні товариства», «Про негласне товариство й об'єднання для укладення окремих торговельних угод за загальний рахунок», «Про торговельні угоди» і «Про морську торгівлю». Центральною фігурою в ТК 1861 р. виступав купець — «особа, яка займається у вигляді промислу торговельними справами». З огляду на це торговельне право і розумілося як «особливе приватне право купців», що дістало вияв у змісті норм ТК 1861 p., де найбільш повне регулювання одержали питання, пов'язані з організацією торговельного підприємства купця, як одноособового, так і колективного (у вигляді торговельного товариства).

З прусського проекту до ТК перейшов цілий комплекс детально опрацьованих норм, присвячених фірмі купця, представництву в торговельному обігу, торговельній документації та ін. Особливістю першого єдиного німецького ТК стало послідовне проведення в ньому принципу майнової самостійності торговельних товариств, що виступають як самостійні суб'єкти (юридичні особи) торговельного права.

Створене ще в умовах відсутності єдиного цивільного права, Торговельне уложення 1861 р. покликане було певною мірою виконувати функції Цивільного кодексу, що привело до закріплення в ньому цілого ряду цивільно-правових положень, зокрема загальних положень про угоди тощо.

Об'єднання Німеччини в 1871 p., що супроводжувалося надзвичайним підйомом в усіх галузях німецької економіки, виникненням нових форм приватноправових об'єднань (промислового товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, колоніального товариства та ін.), спонукало до кардинального реформування торговельного законодавства. Результатом цього стало прийняття в 1897 р. нового Торговельного кодексу, який продовжує діяти і дотепер. Безпосереднім поштовхом до його створення стало прийняття в 1896 р. Німецького цивільного уложення, стосовно норм якого положення торговельного права мали посісти місце спеціальних (доповнюючих) норм.

На відміну від ТК 1861 р., ТК 1897 р. уже не містить ніяких загальних положень, закріпивши лише діючі в торговельному обігу специфічні принципи й інститути. Він складається з чотирьох книг. Перша книга присвячена організації і діяльності торговельних підприємств. Друга — містить положення про торговельні товариства, включаючи негласні товариства. У третій книзі розглядаються питання укладення окремих торговельних угод. І, нарешті, остання книга регулює морську торгівлю, включаючи морське страхування.

Зміни, що відбулися в економіці Німеччини наприкінці XIX ст., обумовили якісно новий підхід німецького законодавця до визначення суб'єкта торговельного права, що позначилося і на змісті ТК 1897 р. Відтепер як комерсанти почали розглядатися не тільки купці у вузькому розумінні слова, а й усі великі підприємці, як посередники, так і виробники. Для визначення їх правового статусу в ТК 1897 р. були включені поняття «повного» і «неповного» комерсанта, комерсанта «за обов'язком», «за необхідністю», «за бажанням» і «за формою», що перетворює торговельне право з «особливого приватного права купців» на особливий комплекс норм, які регулюють підприємницьку діяльність.

Основні зміни, що відбулися в німецькому торговельному праві в XX ст., були пов'язані з обмеженням сфери дії норм Торговельного кодексу в зв'язку з прийняттям спеціальних законів, які містять докладне регулювання окремих торговельноправових інститутів. Найбільших змін зазнав інститут акціонерного товариства. Основна мета, яку переслідував німецький законодавець, створюючи акціонерний закон 1931 р., полягала у встановленні більшого фінансового контролю у сфері акціонерного підприємництва шляхом запровадження обов'язкової річної звітності й інституту незалежних економічних експертів. Згодом ці положення були розвинуті в акціонерному законі 1965 р., який містить докладну регламентацію питань, пов'язаних з заснуванням, внутрішньою організацією акціонерного товариства, відповідальністю засновників і посадових осіб.

Певні зміни до ТК 1897 р. були внесені також завдяки прийняттю Закону про недобросовісну конкуренцію 1909 р., Закону про сприяння стабільності і зростання економіки 1967 р., Закону про загальні умови купівлі-продажу 1976 р. та ін.