1Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1984. — с. 27.

2 Див.: Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — м., 1973. — с. 26.

3 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. - м., 1960. - с. 133.

Поряд з основним податком, розглядуваним як плата царю за охорону підданих, існували інші численні збори на користь центральної влади: торгове мито, «приношення плодів». Про значний обсяг податкових повноважень давньоіндійських царів, які могли на свій розсуд збільшувати податкову ставку, свідчать вміщені в усіх дхармашастрах марні заклики до царів дотримуватися помірності у зборі податків, ст. 128. Розсудивши, царю потрібно завжди так встановлювати податки в країні, шоб плодом користувався і цар, і виконавець робіт (ст. 129). Як мало-помалу поглинає їжу п'явка, теля та бджола, так мало-помалу має отримувати цар від країни щорічний податок (kara)¹.

Царю ввірялося також здійснення правосуддя за допомогою досвідчених брахманів (VIII, 1. «Цар, який бажає розглянути судові справи, нехай з'являється підготовленим до суду разом з брахманами і досвідченими радниками»; VIII, 10. «Той, прийшовши у високий суд в оточенні трьох суддів, нехай розглядає справи сидячи або стоячи»)².

Він вважався опікуном усіх малолітніх, вільних, вдів (VIII, 27. «Царю належить охороняти майно дитини — спадщину та ін. — поки вона не повернеться [із дому гуру] чи не вийде з малоліт-ства»; VIII, 28. «Слід встановити опіку для жінок бездітних, які втратили сім'ю, для дружин та вдів, вірних своїм чоловікам, і для хворих»)³. Він повинен був очолювати боротьбу зі стихійними лихами, голодом. Найважливішою функцією царя була організація публічних робіт, освоєння і заселення царських земель (Артхашастра, II, 1, 2), будівництво іригаційних споруд.

Давньоіндійські держави, в тому числі державу Маурьїв, не можна розглядати як теократичні монархії. Ашока називав себе не богом, а «милим богам». У законах Ману обоготворялася швидше царська влада, а не цар-людина, який може бути «дурним, жадібним, неосвіченим» (VII, 30. «Не може управляти правильно той, у кого немає друзів, [хто наділений] дурістю, жадібністю, неосвіченістю, прихильністю до мирських утіх»)⁴, схильним до пороків (VIІ, 46. «Адже царя, схильного до пороків, породжених бажанням, покидають багатство і дхарма, а схильного до пороків, породжених гнівом, — навіть душа»)⁵.

1 Див.: Законы Ману / Перевод с. Д. Эльмановича, проверенный и исправленный г. Ф. Ильиным. — м., 1960. — с. 138.

² Див.: Там само. — С. 147.

³ Див.: Там само. — С. 149.

⁴ Див.: Там само. — С. 129

⁵ Див.: Там само. — С. 130.

Цар-людина повинен шанувати брахманів, які знають веди, вчиняти відповідно до їх поради (VII, 37. «Цар, вставши зранку, нехай вшанує брахманів, знавців потрійного знання, мудрих в управлінні і вчиняє відповідно до їх поради»)¹.

Цар був головою адміністративного апарату. Від нього залежали призначення посадових осіб та контроль за їх діяльністю (VII, 54—63): 54. «Потрібно призначити сім чи вісім сановників, спадкових, знавців шастр, хоробрих, досвідчених у військовій справі, родовитих, випробуваних»; 55. «Навіть справа, виконувана легко, виконується одним через силу; тим більше [важко управляти], особливо без помічників, вельми процвітаючим царством»; 56. «Разом з ними слід постійно обдумувати звичайні [справи], мир, війну, [чотири предмети, які називають] стха-на, стягнення податків, охорону країни та забезпечення здобутого»; 57. «Дізнавшись думку кожного з них — окремо або спільно, — треба самому обирати під час виконання справ корисне для себе»; 58. «Але з найкращим з усіх них вченим брахманом нехай цар тримає найважливішу раду щодо шести форм політики»; 59. «Слід завжди із повною довірою повідомляти йому про всі справи; обдумавши з ним, нехай потім виконує [будь-які] заходи»; 61. «Скільки осіб потрібно для належного виконання справ, стільки здібних, передбачливих і невтомних і потрібно призначити»; 62. «З них слід призначити хоробрих, здібних, родовитих, чесних у справах — у копальні й майстерні, несміливих — у внутрішні покої палацу»; 63. «Посла слід призначати обізнаного у всіх шастрах, такого, що розуміє [прихований зміст] мимовільних рухів, виразу обличчя, жестів, чесного, здібного, родовитого».

Усі царські чиновники відповідно до Артхашастри поділялися на групи центрального і місцевого управління. Особливе місію посідали радники царя — вищі сановники (мантріни, маха-матри). З радників царя складався й дорадчий колегіальний орган — мантріпаріщад — своєрідний пережиток органів племінної демократії. Членство у мантріпарішаді не було чітко встановлене, поряд із сановниками до нього інколи запрошувалися представники міст. Цей орган зберігав певну незалежність, але лише і приводу другорядних питань міг приймати самостійні рішення.

Збереження державної єдності вимагало жорсткого державного управління. Маурьї в період централізації намагалися зо­