5.3. Армія

Нацистська верхівка поставила собі за мету створення найсильнішої армії у світі. У 1935 р. була запроваджена загальна військова повинність для чоловіків віком від 18 до 45 років. Термін служби був визначений спочатку в 1 рік, потім у 2 роки. Версальський договір був скасований, а водночас зняті всі перепони для зростання вермахту, солдати якого виховувалися в дусі неприхованого антикомунізму, презирства до інших народів, поклоніння силі.

Ще в 1934 р. разом з повноваженнями президента до Гітле-ра перейшли повноваження головнокомандувача Німецької імперії, які безпосередньо здійснював військовий міністр (міністр рейхсверу, а з 1935 р. — міністр вермахту). Гітлер увів клятву вірності кожного солдата й офіцера вермахту в особистій вірності йому і готовності пожертвувати собою заради безумовного її дотримання. У 1934 р. ця клятва стала обов'язковою для всіх державних службовців. Військово-політичному управлінню міністерства належали командно-координаційні функції стосовно штабів різних військ: сухопутних, повітряних, морських.

З метою подальшої концентрації військової влади у своїх руках Гітлер ліквідував у 1938 р. військове міністерство як проміжну інстанцію між ним і армією, перетворивши його з військово-політичного управління на свій особистий штаб верховного командування збройних сил (ОКБ), центральним органом якого став штаб оперативного управління.

Верховному головнокомандувачу безпосередньо підпорядковувалися головнокомандувачі сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил зі своїми генеральними штабами. Особливу роль у системі військових органів відігравав Генеральний штаб сухопутних військ (ОКХ), який кількісно перевищував ОКБ, що пояснювалося величезним значенням саме сухопутних військ у Другій світовій війні. Після першої великої поразки гітлерівських військ під Москвою в листопаді 1941 р. Гітлер узяв на себе командування сухопутними військами з їх генеральним штабом. З 1939 р. знову створена Рада міністрів з питань оборони імперії стала призначати в усі військові округи «уповноважених з національної оборони», які ПОВИННІ були для успішного вирішення завдань «оборони» координувати роботу усіх військових і цивільних установ.

Гітлер створив також могутній розвідувальний апарат секретної служби рейху, головним об'єктом діяльності якого одразу ж після приходу нацистів до влади став Радянський Союз. Розвідувальні центри, які працювали проти СРСР, були організовані при німецькому посольстві в Москві, при Кенігсберзькому університеті, великих монополіях та ін. У 1941 р. був сформований особливий штаб управління розвідувальною і диверсійною роботою в СРСР. У його віданні перебувало 60 шкіл, у яких проводилася підготовка агентури для розвідувальної і диверсійної діяльності. Загальне керівництво військовою розвідкою, контррозвідкою і диверсійною діяльністю перебувало в руках Управління розвідкою (абвер). Розвідувальну і підривну діяльність проти СРСР проводив і Відділ іноземних армій Сходу, створений при Генеральному штабі сухопутних сил.

Гітлерівська армія з моменту свого створення стала важливим елементом апарату придушення супротивників фашизму. Ще в 1936 р. на підставі спеціального наказу Гітлера «Про застосування армією зброї» було дозволено використовувати її для придушення «внутрішніх заворушень». Війська СС здійснювали політику терору, встановлювали фашистський «новий порядок» шляхом масових убивств, страт на окупованих територіях у тісній взаємодії з діючою армією.

У березні 1938 р. до Німеччини була приєднана незалежна держава Австрія. Наступною жертвою фашистської агресії стала Чехословаччина. У результаті Мюнхенської угоди, укладеної у вересні 1938 р. Англією, Францією з фашистською Німеччиною, Чехословаччина втратила значну частину своєї території, приєднаної до рейху. Це був розгром незалежної держави без воєнних дій, за яким відбулася в 1939 р. і військова окупація країни. У вересні 1939 р. гітлерівцями була захоплена Польща. У липні 1940 р. німецькі війська зайняли Париж, після чого агресор здобував нові перемоги.

До моменту нападу на СРСР Німеччина контролювала великі території Центральної і Східної, значну частину Західної і Північної Європи. У її руках перебувало узбережжя Балтійського моря, значна частина Франції. Могутня військово-економічна база окупованих держав була поставлена на службу гітлерівській Німеччині, метою якої був проголошений «захист цивілізації від загрози більшовизму», а фактично — знищення СРСР.

Проти Радянської держави фашистська Німеччина разом зі своїми союзниками і сателітами виставила п'ятимільйонну армію (німецьких, італійських, румунських та інших військ), на озброєнні якої було 3,5 тис. танків, 4,9 тис. літаків тощо.

У ході Другої світової війни, у якій брала участь 61 держава, було вбито понад 50 млн чоловік, 11 млн знищено у фашистських концтаборах, 95 млн стали інвалідами. Головний же тягар війни виніс на своїх плечах Радянський Союз, який протягом 4 років вів Велику Вітчизняну війну, що коштувала (за не-уточненими даними) 30 млн життів його громадян.