Форми і види кредитів в Україні
Кредит виступає опорою сучасної економіки України, невід’ємним елементом економічного розвитку.
Надання банком коштів на визначений термін під письмові зобов’язання клієнтів є основою банківського бізнесу. Ці операції приносять банкам основну частину прибутку.
Динаміка кредитів, їх питома вага в активах банків формуються під впливом багатьох факторів як довгострокового, так і кон'юнктурного характеру. Структура кредитних операцій конкретного банку залежить від величини його активів, наявності і розгалуженості мережі відділень, складу клієнтури, спеціалізації банку і т.д.
Класифікацію кредитів можна представити по таких ознаках:
- по формам і видам;
- по суб'єктах кредитування;
- по термінах надання;
- по меті використання;
- по наявності (чи ні) забезпечення;
- по видам і умовам надання.
Існує дві основні форми кредиту: грошова і товарна. У грошовій формі виступає банківський кредит - надання в тимчасове використання коштів суб'єктам господарювання на умовах зворотності, платності, терміновості і державний кредит - передача коштів державного бюджету в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств. У товарній формі використовується комерційний кредит - кредитні відносини між окремими підприємствами, підприємствами і фізичними особами і лізинговий кредит - об’єктом кредитних відносин у даному випадку є майно.
Суб'єкти кредитування визначаються банківською системою держави. До них відносять:
підприємства;
державу;
банки і спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;
міжнародні фінансово-кредитні установи.
Поділ кредитів по термінах ведеться з використанням таких тимчасових періодів:
від 1 року - короткострокові;
від 3 до 5 років - середньострокові;
понад 5 років — довгострокові.
У залежності від мети використання основними об'єктами короткострокового кредитування виступають:
- виробничі запаси;
- незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;
- готова продукція і товари;
- витрати майбутніх періодів;
- платіжні і розрахункові операції з постачальниками і покупцями.
До об'єктів довго- і середньострокового кредитування звичайно відносять капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням прогресивної техніки і технологій.
У залежності від наявності забезпечення кредити бувають із забезпеченням і бланкові. У якості забезпечення можуть виступати: нерухомість, цінні папери, товарно-матеріальні цінності, дебіторська заборгованість, права підприємств на інтелектуальну власність, землю, страхові поліси, гарантії третіх осіб.
У залежності від порядку й умов надання кредити можна об'єднати в такі групи: прямі, консорціальні, позики участі.
Практична діяльність підприємств міського господарства і будівництва щодо одержання банківського кредиту. Етапи процесу кредитування
Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам з будь-якою формою власності і галузевою приналежністю, населенню і державі.
Підприємство-позичальник за рахунок додаткової вартості має можливість збільшити свої ресурси, розширити господарство, прискорити досягнення виробничих цілей. Процес кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення окремих приватних задач, а в сукупності досягаються головні цілі позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.
Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на одержання кредиту (рис. 4.2. ) Для одержання кредиту позичальник надає в банк:
- офіційну заяву на одержання кредиту;
- короткий опис наданого для кредитування проекту;
- короткий опис підприємства-позичальника.
Документи повинні бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства-заявника.
Рис. 4.2. Необхідна інформація при розгляді заявки на кредит і їх перевірка
Розглядаючи заявку на одержання позички, банк завжди повинний враховувати перспективу погашення зобов'язань перед вкладниками. Тому перед тим, як видати кредит, необхідно оцінити пов'язаний з ним ризик і в першу чергу, імовірність непогашення позички в термін. Сохранність основної суми боргу - один з головних принципів, якого завжди повинен дотримуватися банк при проведенні кредитних операцій.
Кожна заявка на одержання кредиту повинна піддаватися детальному і всебічному аналізу для виявлення ступеня ризику пов'язаного з видачею позички. Ризик по кредиту необхідно оцінити як можна більш повно вже в сам момент звертання позичальника в банк. Якщо в ході попереднього обстеження банк не одержав задовільної відповіді на ключові питання, пов'язані з видачею позички, заявку варто беззастережно відкинути. Ні наявність солідного забезпечення, ні які-небудь інші позитивні фактори не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка в основі своїй не є обґрунтованою. При одержанні заявки на кредит, банк повинен вивчити не тільки різні аспекти кредитної угоди, але і дати оцінку персональних якостей позичальника, будь то приватна особа чи керівник фірми: порядність і чесність, професійні здібності, вік і стан здоров'я клієнта, його матеріальне забезпечення. До ключових параметрів кредитної угоди відносяться:
- ціль кредиту;
- сума кредиту;
- порядок погашення;
- термін;
- забезпечення;
- винагорода кредитора.
Банк повинен перевірити обґрунтованість заявки у відношенні суми кредиту. Важливо із самого початку визначити необхідну суму кредиту, тому що в противному випадку банк неминуче зіштовхнеться з проханням про збільшення кредиту при настанні кризової ситуації.
Банк зобов'язаний упевнитися, що у фінансуванні проекту, на який буде використано кредит, беруть участь кошти самого клієнта. Бажано, щоб банк і клієнт брали участь у фінансуванні проекту в рівних частках.
Наступний етап процесу кредитування припускає вивчення кредитоспроможності клієнта і оцінку ризику по позичці, що можливо тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди.
Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту. Вона визначає імовірність своєчасного повернення його і виплати відсотків по ньому.
Кредитоспроможність ділового підприємства залежить від величини і регулярності одержання прибутку. При цьому важливо установити характер ділових зв'язків фірми. Якщо основний доход надходить від одного - двох контрагентів, то ризик непогашенім кредиту у випадку недонадходження доходу істотно зростає. Що стосується реалізації активів (нерухомості, цінних паперів і т.д.), як методу погашення позички, то основна небезпека полягає в тому, що виручка від їх реалізації може бути значно нижче, чим необхідна для погашення боргу.
Банк завжди повинен враховувати можливі помилки і брати з клієнта зобов'язання про погашення невідшкодованої частини боргу за рахунок власних коштів. Важливим елементом кредитної угоди є те, які активи позичальник може закласти як забезпечення кредиту. Забезпечення - це остання лінія оборони для банку і рішення надати позичку завжди повинне базуватися на достоїнствах самого проекту, що фінансується, а не на привабливості забезпечення. Якщо сама основа кредитної угоди пов'язана з підвищеним ризиком, то було б великою помилкою видати кредит під гарне забезпечення, використавши його як джерело погашення боргу. Тому питання забезпечення повинне зважуватися вже після того, як кредитна угода вважається прийнятою для банку. Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позички високо надійне.
Існує ряд вимог до предмета застави:
- предмет застави не може бути відчужений і на нього не може бути звернене стягнення, тобто він не повинний бути під арештом і не бути предметом податкової застави;
- застава повинна бути підтверджена документами, що засвідчують право власності, до них відносяться: посвідчення про право власності на житло, посвідчення про право на спадщину, державні акти про право колективної і приватної власності на землю, договори купівлі-продажу (разом із платіжними документами), договори дарування, договори міни. Якщо заставою є нерухоме майно, то, правовстановлюючі документи повинні мати позначку про реєстрацію в органах БТІ (Бюро технічної інвентаризації);
- предмет застави не повинний бути закладений по інших зобов'язаннях позичальника, у тому числі бути предметом договору лізингу або оренди;
- застава повинна мати відповідну ціну, підтверджену документально, мати цінність і користатися попитом при його реалізації, повинна мати здатність до тривалого збереження;
- предмет застави в необхідних випадках повинний бути застрахований (нерухомість, засоби транспорту);
- предмет застави не є національною, культурною чи історичною цінністю, що знаходиться в державній власності;
- застава нерухомого майна і транспортних засобів повинна бути нотаріально засвідченою;
- закладене майно повинне бути внесене до Державного Реєстру застави майна.
Вимоги до оформлення застави:
- форма договору — письмова;
- у договорі визначається порядок користування закладеним майном;
- невід'ємною частиною договору застави повинний бути опис закладеного майна, де вказується: повна назва майна, кількість одиниць і їх вартість, марка, модель, рік випуску, термін експлуатації, відсоток зносу, місце й умови перебування, балансова і оцінна вартість;
- опис майна підписується і скріплюється печаткою банку і заставника.
Далі банк робить аналіз економічних показників кредитоспроможності позичальника, джерелом яких є бухгалтерська і статистична звітність підприємства (форма № 2 і бухгалтерський баланс), картотеки банку, терміни виплати заробітної плати, звітність аудиторських служб, прогнози його фінансового стану на протязі всього терміну користування позичкою. Існує безліч методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності у відношенні своєчасного погашення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності позичальника важливе значення повинне надаватися аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балансу і динаміки цих показників.
Після аналізу показників банк підходить до аналізу проекту, що кредитується. Підхід визначається кредитною політикою банку і цілями, для реалізації яких видається кредит: комерційна діяльність (угоди купівлі-продажу), інвестиції, виробництво.
У процесі проведення кредитних операцій банки, як правило, зіштовхуються з кредитним ризиком, тобто з небезпекою несплати позичальником основного боргу і відсотків, що належать кредитору, і, у кінцевому, рахунку, нанесення збитків банку. Для кожного виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, що визначають ступінь ризику.
Власне кажучи, у ринковій економіці комерційні банки постійно діють в умовах ризику. Це означає, що в будь-який момент часу існують відмінні від нуля імовірності настання небажаних для них подій, характер яких може бути найрізноманітнішим і іноді навіть важко прогнозованим. Наприклад, на очікувану від кредитів прибуток істотно може вплинути зміна процентних ставок, погіршення економічного становища позичальника, виникнення труднощів в його роботі внаслідок допущених фінансових і організаційних помилок і т.д.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в ринкових умовах не існує варіантів здійснення кредитних операцій, які б цілком виключали ризик і заздалегідь гарантували визначений фінансовий результат. Але для банківської діяльності, узагалі, і кредитної, зокрема, важливим є не запобігання ризику і утрат взагалі, а оцінка і зниження його до мінімально можливого рівня.
Третій етап процесу кредитування складається з підготовки висновку щодо кредитного договору. Основним документом, що регламентує взаємовідносини банку і клієнту є кредитний договір операцій взаємного зобов'язання і економічна відповідальність сторін. Якщо клієнт відповідає прийнятим стандартам і успішно пройшов описані вище етапи, розробляються конкретні умови кредитної угоди.
У процесі розробки умов конкретної угоди співробітник банка визначає основні характеристики позички, а саме:
1) Вид кредиту. Банк повинний запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру заходу, що кредитується.
2) Термін кредиту. Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного встановлення терміну позички.
3) Сума кредиту. Немаловажне значення має правильне визначення суми кредитів: заниження позички може привести до порушення термінів повернення, тому що захід, який кредитується не буде довершено в термін, а завищення - до нецільового використання зайво отриманих у банку коштів.
4) Спосіб погашення (одноразовим внеском по закінченні терміну позички; рівномірними чи нерівномірними внесками протягом терміну дії кредитного договору).
5) Забезпечення. Визначаючи цей елемент структури позичок, працівник банку повинний керуватися сформованими в банківській практиці традиціями.
6) Ціна кредиту. Велика увага приділяється визначенню вартості кредиту, що складається з процентної ставки комісії за видачу й оформлення кредиту й інших елементів.
7) Інші умови.
На даному етапі ще раз оцінюється вся наявна інформація і коректується до пропонованого проекту.
Після закінчення робіт кредитний працівник банку приступає до переговорів про умови кредитного договору з клієнтом. Зближення позицій банку і клієнта і досягнення компромісу - кінцева мета переговорів. Після того як досягнута згода по всіх умовах кредитної угоди, готується угода, що представляється кредитному комітету для затвердження. Одночасно підписується кредитний договір. Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. Якщо в процесі кредитування змінилися умови здійснення кредитного проекту по не залежним від позичальника причинам і це привело до додаткової потреби в позикових коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової угоди. Нижче розглядаються критерії, які використовуються при оцінці кредитоспроможності підприємства-позичальника.
Галузеві ризики:
• ринок;
• виробництво;
• регулювання галузі;
• ключові фактори успіху в галузі.
Операційні ризики підприємства:
• позиція на ринку;
• виробництво;
• витрати.
Організаційні фактори ризику:
• власність і контроль над підприємством;
• внутрішня структура групи;
• диверсифікованість;
• підтримка влади;
• розмір підприємства;
• організаційна структура;
• персонал.
Підприємству привласнюється кредитний рейтинг по наступних параметрах: фінансова й інвестиційна політика; структура і динаміка активів і джерел капіталу; оборотний капітал; прибуток і рентабельність; структура фінансових потоків; поточна ліквідність; коефіцієнти покриття боргу і відсотків.
Очевидно, що високий кредитний рейтинг не може бути привласнений підприємству з високим галузевим ризиком. У той же час низький галузевий ризик позитивно впливає на кредитоспроможність, хоча сам по собі ще не гарантує високого рейтингу всім учасникам галузі: рейтинг підприємства залежить також від міцності його позицій у галузі.
Для ухвалення рішення про можливість видачі кредиту і визначення здатності позичальника цілком і вчасно погасити кредит і оплатити відсотки за його використання, попередньо вивчається фінансово-господарська діяльність позичальника, його платоспроможність, здійснюється аналіз кредитоспроможності і фінансової стабільності. Основною метою проведення даного аналізу є одержання якісної і повної оцінки фінансово-господарської діяльності позичальника для ухвалення обґрунтованого рішення про видачу кредиту, а також зниження ризику непогашення позички.
Порядок погашення кредиту істотно впливає на фінансовий стан суб'єкта господарювання. У залежності від способу погашення кредити можуть бути: до запитання; з погашенням у визначений термін; з довгостроковим погашенням.
Характер погашення кредиту сприяє поділу їх на види: дисконтні, кредити, що погашаються поступово, що погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, амортизаційні.
Дисконтні позики припускають утримання відсотка - дисконту під час видачі кредиту. Наприклад, по дисконтному кредиті підприємство одержало 100 тис. грн., при цьому дисконт складає 20% річних. Тобто при наданні кредиту підприємство одержить не 100, а 80 тис. грн. і через рік зобов'язане буде повернути їх банку. У той час як, при звичайному кредитуванні, при такій сумі кредиту після закінчення терміну дії кредитного договору, підприємство повинне буде сплатити 120 тис. грн. (100 основна сума і 20 тис. грн. - відсотки за кредит). В Україні не застосовується система дисконтного кредитування.
Якщо застосовується погашення періодичними внесками, то визначена частина кредитної суми сплачується рівномірними однаковими внесками протягом терміну дії кредитного договору, а велика частина сплачується після закінчення терміну кредитування.
При амортизаційному погашенні основна сума кредиту сплачується підприємствами поступово, платежі здійснюються регулярно і включають визначену частину суми основного боргу і відсотків. При цьому варто враховувати, що кожен наступний платіж менше ніж попередній. Джерелами погашення кредиту можуть бути:
- виручка від реалізації продукції, отримана у процесі використання кредиту;
- виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язана з використанням кредиту;
- інші надходження від господарської діяльності.
Порядок погашення кредитних сум і сплата відсотків за користування кредитом здійснюється в черговості, що встановлюється сторонами кредитної угоди.
4. Небанківське кредитування підприємств
В умовах наявності інфляційних процесів в Україні, високих процентних ставок за користування кредитом, обмеженості коштів, що можуть бути відвернені з обігу для покриття кредитних сум особливого значення набуває небанківське кредитування.
У процесі виробництва і реалізації часто не вистачає фінансових ресурсів для здійснення своєчасних розрахунків з постачальниками, виникає потреба у відстрочці платежу або комерційному кредиті.
Комерційний кредит це угода між продавцем і покупцем, що сприяє прискоренню процесу реалізації і на основі цього одержанню закладеної в продукцію прибутку. Погашення комерційного кредиту може бути проведено підприємством за рахунок:
оплати векселя,
передачі векселя іншій юридичній особі,
переоформлення комерційного кредиту на банківський.
Вважається, що саме комерційний кредит був праотцем вексельного обігу. Серед особливостей комерційного кредиту потрібно відзначити наступні: тільки товарна форма, учасниками кредитування можуть бути не спеціалізовані банківські установи.
Позитивною характеристикою комерційного кредиту служать такі фактори:
- оперативність надання коштів у товарній формі;
- легкість оформлення кредитної угоди;
- сприяння розвитку кредитного ринку;
- надання підприємствам можливості маневрувати оборотними коштами.
До недоліків комерційного кредиту відносять:
- обмеження в часі і розмірах;
- можливість впливу банків, що дисконтують векселі;
- високий рівень ризику для кредитора.
Комерційний кредит може бути наданий з фіксованим терміном погашення, з погашенням після фактичної реалізації позичальником, отриманих товарів, шляхом кредитування по відкритому рахунку. Саме останньому виду потрібно приділити окрему увагу, тому що він має в сучасних умовах тенденцію до поширення і заміняє в такий спосіб вексельний кредит. Сутність його в тому, що він надається покупцям продавцем через запис вартості проданих у кредит товарів. Маючи відритий рахунок підприємство закуповує товар без попередніх кредитних угод, по його замовленню, товар негайно відвантажується, а оплата здійснюється у встановлений термін згідно рахунка-фактури (після його одержання). Серед позитивів такої форми кредитування можна виділити: технічне спрощення оформлення в порівнянні з вексельною формою.
До комерційного кредиту можуть бути віднесені також торгові знижки з покупної вартості товару у визначений період (знижки сконто), сезонний кредит (застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу), консигнація (застосовується при реалізації нових товарів, попит на який не визначений і оплата здійснюється тільки після реалізації, а у випадку відсутності попиту - товар повертається виробнику, продавцю).
В економічному змісті лізинг виступає видом кредиту: лізінгодавець надає користувачу - лізингоотримувачу майно і одержує від цього прибуток у виді лізингової маржі, при цьому присутні умови терміновості, зворотності, матеріального забезпечення, платності. Тому лізинг можна назвати кредитом у товарній формі. Об'єктом лізингу є будь-яке майно, у відношенні якого немає обмежень по передачі в лізинг (не передаються в лізинг об'єкти держмайна, земельні ділянки та інші природні явища).
Звичайно учасниками лізингового кредитування є три сторони: лізінгодавець (суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська організація, лізингова компанія, державні і місцеві органи), лізингоотримувач (юридичні і фізичні особи), постачальник лізингового майна (суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє устаткування, машини чи передає власне майно-об'єкт лізингу - виробники устаткування, оптово-збутові організації, торгові фірми, власники майна).
Для укладання лізингової угоди лізингоотримувач подає в банк чи лізингову компанію заяву, економічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), копії установчих документів, баланс за останній рік. Лізингодавець оцінює платоспроможність підприємства й у випадку позитивного висновку про платоспроможність і ефективність цієї лізингової угоди направляє постачальнику дозвіл на придбання (виготовлення) об'єкта лізингу. При передачі майна в лізинг оформляються такі документи:
- акт прийняття-передачі майна лізингу в експлуатацію;
- лізинговий договір між лізингодавцем і лізингоотримувачем;
- договір на технічне обслуговування майна (якщо таке здійснює лізингодавець);
- лізингоотримувач на користь лізингодавця оформляє договір майнового страхування.
Державне кредитування підприємств здійснюється шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим органам державної влади для фінансування через банківські установи:
- раніше початих новобудов виробничого призначення;
- технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств, пускових об'єктів і т.д.
Умови надання державного кредиту:
- Обсяги державних кредитів доводять до Міністерств, відомств після затвердження Державної програми економічного і соціального розвитку держави.
- Перелік об'єктів, що фінансуються визначає Міністерство фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України на планований рік.
- Терміни погашення обмежуються 3-5 роками. Початок погашення починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції і здійснюється щокварталу.
- За користування державним кредитом установлюється процентна ставка, розмір якої визначає Міністерство фінансів під час формування щорічного бюджету.
Надаватися державний кредит може також для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки підприємств із Державного позабюджетного фонду приватизації.
Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів у даний час здійснюється через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції і розвитку (ЕБРР). Умови кредитування по лінії ЕБРР:
- фінансуються тільки проекти підприємств із приватною формою власності, що функціонують у галузях сільськогосподарського виробництва, харчовій промисловості і послуг.
- допроектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн. дол. США за винятком вартості споруджень і будинків.
- чисельність робітників - не більш 500.
- частина особистої власності - не менш 51%.
- підприємство повинне відповідати технічній, екологічній, санітарно-гігієнічній безпеці, встановленим законодавством України.
- власний внесок позичальника в проект не може бути нижче 30%.
- коефіцієнт обслуговування боргу - не менш 1,3 ( відношення прибутку після сплати податків, амортизації, сплати відсотків по всіх позиках до вартості всієї заборгованості підприємства з урахуванням кредиту ЕБРР).
Сформовані типові умови:
- мінімальна сума кредиту 50 тис. дол.
- термін короткострокового, кредиту -6-12 місяців.
- максимальний термін довгострокового кредиту - 5 років.
- максимальна відстрочка погашення основної суми боргу - 2 роки.
- орієнтована ставка за користування кредитом 15% річних.
За рахунок ЕБРР фінансуються лише фінансові проекти, які окупаються, при цьому вартість застави не повинна бути менше 140% і повинний підтримуватися коефіцієнт обслуговування боргу протягом року.
Для одержання кредиту надаються документи:
- загальні (заява, зразки підписів посадових осіб);
- установчі (посвідчення про реєстрацію, Статут, установчий договір);
- фінансові (ф.1, ф.2, довідка про стан поточного і валютного рахунків, довідка про кредити, отримані підприємством в інших банках);
- підтвердження забезпечення кредиту (договір застави, гарантія-поручительство третьої сторони, договір страхування);
- спеціальні (графік повернення кредиту і відсотків, дозволи і ліцензії, контракти на експорт-імпорт продукції, договори оренди, інші);
- бізнес-план.
Підприємства України крім коштів Світового банку можуть одержувати кредити за рахунок коштів Агентства США по міжнародному розвитку, Фонду Євразія, коштів органів влади закордонних країн.