3. Існуючі типи фінансових систем

У теоретико-практичному плані важливої є проблема типологізації існуючих фінансових систем. Аналіз цієї проблеми веде до висновку про доцільність і можливість виділення таких двох типів фінансових систем: чисті й реальні системи [5, 54].

Чиста фінансова економічна система - це сукупність механізмів, інститутів або установ формування, рухи й використання так званих чистих фінансових фондів (або чистих фінансів), які трактують в економічній літературі по-різному й відповідно до цього виділяють різні типи або види чистих фінансових економічних систем.

Чиста економічна система, поєднуючи три сектори - підприємницький (комерційний), державн і фондовий - є елементом національної грошово-кредитної системи (і банківської системи), без якої вона взагалі не може існувати й нормально функціонувати. З огляду на це, поняття фінансів і грошей (фінансової й грошово-кредитної системи) дуже часто ототожнюються.

Реальна фінансова система - це така фінансова система, у якій формування чистих фінансів (грошових фондів, що формуються внаслідок певної підприємницької діяльності) доповнюється формуванням квазичистых фінансів (грошових фондів, що формуються в результаті випуску акцій й облігацій) і так званих фіскальних (податкових) фінансів (грошових фондів, які формуються на податковій основі). Кожна з нинішніх національних фінансових систем за своїм характером є змішаною, чи реальною, фінансовою системою, оскільки вона передбачає як формування чистих, так і квазичистых і фіскальних фінансів.

Відповідно до такому змісту реальної фінансової системи в її складі виділяють три сектори.

Сектор 1. Це чистий фінансовий сектор реальної фінансової системи, у якому процес формування грошових фондів здійснюється на еквівалентній основі відповідно до дії закону вартості. Чистий фінансовий сектор впливає на переважну частину бізнесу, на населення й частково на державу.

Сектор 2. Це квазичистый фінансовий сектор, у якому грошові фонди спочатку формуються не внаслідок здійснення певної підприємницької (комерційної або виробничої) діяльності, а на позичковій основі в результаті випуску й реалізації цінних паперів (акцій, облігацій і т.п.). Випускати акції й облігації мають право корпорації й держава.

Сектор 3. Цей так званий фіскальний (або податковий) сектор реальної фінансової системи, у якому грошові фонди формуються переважно за рахунок податків. Фіскальний сектор охоплює сферою свого впливу держава і його територіальні органи й реалізує себе у формуванні, по-перше, державного, по-друге, регіонального (обласного), по-третє, місцевого (муніципального) бюджетів як певних грошових фондів доходів і витрат відповідних рівнів державної влади.

Співвідношення між цими секторами реальної фінансової системи неоднаково у всіх економіках у різні історичні епохи їхнього розвитку.

У менеджменті по характері й частоті взаємодії із зовнішнім середовищем виділяють два основних типи фінансових систем: закриті й відкриті.

Закрита система має тверді фіксовані границі, її дії незалежні від середовища, що оточує систему. В умовах директивної економіки була закрита фінансова система внаслідок того, що

- курс валюти був строго фіксований;

- власником засобів виробництва, земельній власності, великій нерухомості була держава;

- підприємства могли обмінювати вітчизняну валюту на іноземну в межах установленого твердого плану (планова конвертованість);

- мала місце замкнутість валюти в тому розумінні, що в контрактних договорах

- ціни не виражалися у вітчизняній валюті;

- валютні цінності у великих розмірах могли вивозитися тільки державою, але не громадянами або підприємствами й ін.

Відкрита фінансова система характеризується досить частою й інтенсивною взаємодією із зовнішнім середовищем. Фінансові ресурси, інформація - це об'єкти обміну з весняним середовищем через проникні границі відкритої системи. Фінанси організаційно-виробничої системи в умовах ринку - це більше відкрита система, чим в умовах директивної економіки. Відкритість фінансової системи в умовах ринку обумовлена різноманіттям форм власності, зокрема, акціонерною власністю.

Таке різноманіття форм власності відкриває можливість створення ряду фінансових інструментів: лізинг, франчайзинг, застава, іпотека й ін. Ця відкритість визначається можливістю вільно продавати й купувати валюту, цінні папери, робити зовнішньоекономічні страхові операції, брати участь у діяльності міжнародних фінансових організацій і т.д.

Ступінь відкритості фінансової системи повинна регулюватися в інтересах розвитку економіки країни.