3. Способи фінансування з бюджету і цільових державних фондів.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило державним) у таких формах:

- бюджетні інвестиції;

- бюджетний кредит;

- державні дотації;

- державні субсидії.

Розглянемо зміст вказаних форм бюджетних асигнувань. Так бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, перш за все у вигляді капітальних вкладень вони спрямовуються до пріоритетних галузей і проектів, які визначають розвиток економіки держави в цілому.

Бюджетні (цільові) кредити - виступають формою фінансової потужності підприємства у випадку складного фінансового становища. Вони відрізняються від банківських кредитів відносно невисоким рівнем процентних ставок.

Державні дотації - виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тих випадках коли збитковість є наслідком визначеної політики держави: наприклад цінової політики.

Державні субсидії - виділення коштів з бюджету суб'єктам господарської діяльності для вирішення визначених завдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом являються ідентичними бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Надання цих ресурсів має цільовий характер, який визначається істотністю даних фондів.

Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів.

Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутністю - це перерозподіл прибутку. 3 одного боку, підприємства проводять відрахування до централізованих фондів, а з іншого, - вони можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондів, слід визначити чисті (нетто) надходження, які визначаються як різниця між надходженнями з фондів і внесками до них.

Сальдо взаємовідносин може визначатись відповідно до всіх наданих ресурсів.

Кожне підприємство сплачує податки та обов'язкові платежі до бюджету і внески до цільових фондів. Однак, тільки деякі з них можуть отримувати асигнування з бюджету або надходження з фондів. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин від'ємне. Тому, визначаючи фінансові ресурси, надані з бюджету, цільових і централізованих фондів, слід враховувати сальдо взаємовідносин.

Позитивне сальдо характеризує реально надані ресурси, від'ємне - фактичну суму відібраних у підприємства коштів.

Тема 3. Формування власного капіталу суб’єктів фінансової системи.

1. Власний капітал підприємств міського господарства і будівництва, його функції і складники.

2. Характеристика статей власного капіталу підприємств міського господарства і будівництва і порядок їх відображення в балансі.

3. Статутний фонд як джерело фінансової діяльності підприємств міського господарства і будівництва.

4. Економічні основи формування і руху коштів статутних фондів підприємств міського господарства і будівництва.

1. Власний капітал підприємств міського господарства і будівництва, його функції і складники.

Майно підприємств міського господарства і будівництва складається з різноманітних матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів – носіїв прав власності окремих суб'єктів. Права кожного власника на майно підприємства і на участь у його прибутках визначаються формою і часткою інвестованих коштів. Вони мають бути чітко відображені в бухгалтерському обліку на підставі відповідних документів.

Поняття “капітал” природно асоціюється з поняттям “власність”. В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками і представляє собою вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, основна облікова формула

А = З + К, де

А – вартість майна підприємства;

З – боргові зобов'язання;

К – власний капітал, набуває виду А = К, оскільки З = 0. Саме так трактується початковий статутний капітал Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” - статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, що є внеском власників (учасників) у капітал підприємства.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємства міського господарства і будівництва використовують залучені кошти, тобто утворюють борги. Боргові зобов'язання підтверджують права і вимоги кредитів щодо активів підприємства (А = З + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.

Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями:

К = А - З

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Визначення й оцінка власного капіталу безпосередньо залежить від визначення і оцінки його складових – активів і зобов'язань.

На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності підприємств міського господарства і будівництва, він є одним із найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1. довгострокового фінансування – знаходиться в розпорядженні підприємства необмежено довго;

2. відповідальності і захисту прав кредиторів – відображений у балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

3. компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

4. кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага віддається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

5. фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

6. самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності і впливу його власника на підприємство;

7. розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату і майна при ліквідації підприємства.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Відповідно до фінансової концепції збереження капіталу прибуток заробляється підприємством (а, відповідно, зберігається та нарощується його капітал) тільки за умови, що сума чистих активів на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучених будь-яких виплат власникам або внесків протягом цього періоду.

Складові частини власного капіталу.

Незважаючи на те, що загальна сума власного капіталу може бути визначена за відомою формулою: К = А – З, користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про його склад та зміни, що відбулися протягом звітного періоду. Це забезпечить зацікавленість осіб даними про ефективність управління підприємством і надасть кредиторам і інвесторам відомості щодо динаміки та перспективи їх економічних прав. Виходячи з цього, фінансова звітність може дати інформацію про:

• джерела капіталу підприємства;

• правові обмеження щодо розподілу інвестиційного капіталу серед акціонерів;

• обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

• пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємств грошей і інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватись в наслідок конвертування зобов'язань, а також збільшення вартості активів, незв'язаного з підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

• інвестований (вкладений чи сплачений капітал);

• нерозподілений прибуток.

		Власний капітал
Інвестований капітал					Нерозподілений (реінвестований прибуток)

Інвестований капітал – це сума простих і привілейованих акцій з їх номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами створення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не був розподілений між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

• додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток.

Статутний капітал і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал – це первісне джерело інвестування майна підприємства. На відміну від додаткового, від забезпечує регулювання відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути меншим за установлену законодавством суму.

Дані про власний капітал находяться в окремому розділі балансу відповідно до вимоги повного розкриття інформації, у розрізі його складників, котрі відображаються в розділі 1 пасиву балансу.